1. Поняття джерел інформації, інформаційних даних, інформаційних одиниць, інформаційних масивів, потоків, інформаційних системи, мереж, банків даних, їх різновиди.

Для вирішення будь-якої проблеми потрібна оптимальна інформація. Однак те, що комусь представляється інформацією, іншими може сприйматися як нікчемний і таки пересічний шум.

Інформацію прийнято вважати цінною лише тоді, коли її можна використовувати, причому корисність інформації дуже залежить від її відносності, повноти, точності та своєчасності.

Варто конкретно розрізняти та не плутати:

– факти (задокументовані відповідним чином дані, тобто їхніми носями є документи),

– думки (особистісні припущення),

– інформацію (аналітично оброблені інформаційні дані).

Інформація звичайно дозволяє:

• орієнтуватися в ситуації;

• чітко планувати свої дії;

• відслідковувати результативність проведених акцій;

• ухилятися від несподіванок;

• маніпулювати окремими людьми та угрупованнями.

Інформація підрозділяється на:

— тотальну (дає загальне оглядове уявлення про проблеми та учасників проведеної гри, що представляють інтерес, – особи та організації);

— поточну чи тактичну, оперативну (тримає в курсі подій, що змінюються,);

— конкретну (заповнює виявлені прогалини в даних чи відповідає на певні питання);

— непряму, опосередковану (підтверджує чи спростовує деякі припущення, будучи наближеною до останніх тільки опосередковано);

— оціночну (розтлумачує події та дає прогноз щодо їхнього розвитку в майбутньому; це — оптимально оброблені дані).

Усвідомивши, що вам необхідна інформація, проясните для себе наступні питання:

— Що треба довідатися?

— Де (і в якому вигляді) може бути бажана інформація?

— Хто неї може знати чи дістати?

— Як (і в якому вигляді) її можна одержати?

Чіткі відповіді на початкові питання забезпечують розуміння проблеми, техніка вирішення якої залежить як від існуючих зовнішніх умов, так і від ваших знань, волі, досвіду, можливостей і винахідливості.

Одержавши вихідну фактуру, її потрібно:

• оцінити (за ступенем вірогідності, важливості, секретності, відносності, можливості використання);

• інтерпретувати (у світлі інших даних і глибинної інтуїції), виявивши її місце в загальній мозаїці фактів;

• визначити, чи потрібна (і саме яка) додаткова інформація;

• ефективно використовувати (врахувати у своїх планах, передати кому необхідно, притримати до слушного моменту тощо).

Потрібна вам інформація може бути:

• відкритої (більш-менш доступної);

• напівзакритої (не засекреченої, але контрольованої тими, кого вона стосується);

• секретної (конфіденційна, охороняєма власником, стосується ключових моментів певної ситуації, не підлягає розголошенню стороннім, невигідна з різних причин для оприлюднення).

Конфіденційну інформацію вдається одержувати з дуже різноманітних джерел, велику частину яких необізнана людина попросту не бере до уваги. Варто враховувати самі неймовірні можливості, якими б нереалістичними вони ні показалися, тому що в ланцюжку проходження інформації інший раз можна випадково відшукати досить цінне джерело.

Головними носіями перспективних матеріалів завжди є:

1) обізнані особи;

2) документи;

3) засоби бездротового і дротового зв’язку (телефони, телефакси, радіостанції);

4) електронні системи обробки інформації (комп’ютери, електричні друкарські машинки);

5) різні чинники, котрі відслідковуються (поведінка, спосіб дії, розмови, психологічний стан, результати дій).

Вийшовши на те чи інше джерело інформації, чітко прорахуйте:

1) його наявні та потенційні можливості;

2) припустимі межі використання;

3) ступінь його надійності.

Обізнаними особами (особи, які щось знають про об’єкта вашої зацікавленості), зокрема, вважаються ті, хто безперечно володіє, може володіти чи має можливість вільного доступу до потрібною інформацією. До них відносяться:

• Експерт. Це — особа, чиї професійні знання і контакти (як робота, так і хобі) забезпечують першокласну орієнтацію в розроблювальному питанні. Він дозволить вам по-новому глянути на існуючу проблему, видасть базові матеріали, виведе на невідомі джерела інформації. Загальна надійність одержуваних при цьому даних найчастіше вища.

• Внутрішній інформатор (інформатор). Це — людина з угруповання супротивника, завербована і яка поставляє інформацію з матеріальних, моральних чи інших причин. Цінність наданих ним даних істотно залежить від його можливостей та мотивів видавати потрібні дані, вірність яких при відповідному контролі може бути досить високої.

• „Гарячий” інформатор. Це — будь-яка обізнана людина з прихильників чи супротивника або їх зв’язків (контакторів), від яких добувають інформацію за допомогою активних психологічних методик впливу – вивідування, опосередкованого опитування, прихованого анкетування; та жорстких силових методів – допиту, катування, гіпнозу, шантажу тощо. У даному випадку істинність, що повідомляється, не може бути гарантована. Така імпровізація прийнятна лише в період гострої необхідності, коли немає часу, бажання чи можливостей «няньчитися» з іншими джерелами. На відміну від завербованого інформатора особистісний контакт тут головним чином одномоментний.

• Упроваджене джерело. Це — своя людина, тим чи іншим способом заслана в оточення об’єкта спрямувань. Цінність даних, що поставляються ним, по суті, залежить від його індивідуальних якостей та досягнутого рівня впровадження.

• Легковажний інформатор („базіка”). Це — людина супротивника, контактор чи будь-яка поінформована особа, яка обговорює цікаві факти в діловій, дружній, компанійській або інтимній бесіді. Випадкове повідомлення, що промайнуло, може бути надзвичайно цінним, хоча взагалі ж не виключається, що це може бути як проста неправда, так і навмисна дезінформація.

• Контактори (зв’язки). До них відносять людей, які підтримують контакти з досліджуємим об’єктом (людиною, групою, організацією). Це можуть бути стабільні чи випадкові ділові партнери, родичі, приятелі, колеги по роботі тощо. Поряд з повідомленням певних фактів, вони можуть сприяти в підході до об’єкта чи брати участь у прямому вилученні в нього цікавої для вас інформації.

• Союзник. У даному випадку мається на увазі людина або деяка — громадська, державна, кримінальна — структура, що виступає як супротивник чи «спостерігач» об’єкта. Рівень і надійність матеріалів, що тут добуваються, залежать від нагальних інтересів, особистих взаємин і пізнань джерела. Крім зовсім нової, він здатний передати і підтверджуючу інформацію.

• Випадкове джерело. Іноді буває, що якась особа, з котрою вам вдалося зустрітися, яка зовсім не розглядалася як потенційний інформатор, раптом виявляється носієм унікальних даних. Таким може бути також досі невідомий контактор або союзник. Через явну непередбачуваність на таку людину не можна особливо розраховують, але, випадково зачепившись, можна створити умови для максимального використання такого джерела в розробці.

До групи зафіксованих матеріалів входять:

• Офіційні документи. До них належать особисті справи і медичні карти, доповідні, пояснювальні записки та листи в різні інстанції, усілякі задокументовані дані, зібрані офіційним и службами (відділ кадрів, житлова контора, міліція) про особу зацікавленості чи організацію. Поряд із загальними уявленнями, тут можна знайти й інші дані, корисні для врахування під час детальної розробки об’єкта. Зазначена інформація вважається досить надійною, хоча не виключена і навмисна фальсифікація.

• Ділові папери та архіви. Це всілякі договори, звіти, факси, листи, методики, внутрішні телефонні довідники, меморандуми та інші папери, зв’язані з діловою активністю особи чи організації. Вони представляють першосортне джерело конфіденційної інформації, котра дозволяє орієнтуватися в справах об’єкта, проясняти його наміри та методи роботи, прогнозувати вчинки і можливості, виявляти функціонерів та їхні зв’язки.

Ступінь достовірності інформації при цьому переважно висока.

• Носії машинної інформації. Оптимальним джерелом, що існує в багатьох організаціях, є банк даних, занесений в ЕОМ. Зведення, збережені там, зафіксовані на внчестурі (твердих дисках) або гнучких дисках, компактдиках СD/DVD магнітних носіях і здатні виводитися на паперову роздруківку (листинги). Утім, оснащення фірми комп'ютерами взагалі ж не означає, що вони там ефективно чи використовуються що в них є коштовна інформація.

• Приватні папери та архіви. До цього чудового набору даних входять записні книжки, різні позначки на папірцях, календарях, дружні та інтимні листи, вітальні листівки, фотографії, аудіо- і відеозаписи, щоденники тощо. Такі дані беззаперечно мають велике значення при активній розробці об’єкта зацікавленості, особливо для:

– заходів ретельного виявлення і вивчення його контактів;

– оцінки, з’ясування характеру і сталості цих зв’язків;

– внесення повної ясності в розуміння реальних можливостей і подальшого прийняття рішення щодо усунення як перешкоди, проведення заходів вигідного впливу шляхом шантажу, маніпулювання його свідомістю чи проведення класичної вербувальної операції.

• „Сміття”. Викинуті розірвані чернетки та машинні роздруківки, сигаретні коробки, паперові обривки з усілякими позначками, незіпсовані копії, випадкові підкладні листки, відпрацьований копіювальний папір і використані стрічки від друкарських машинок — усе це в руках умілого суб’єкта може перетворитися в приголомшливі документи, причому добувати такі матеріали іноді значно зручніші, ніж оригінали.

• Оприлюднені зведення (дані). До них відносяться виловлені публікації в газетах і журналах, радіо- та телесюжеті, під час читання лекції та виступу на зібранні. Такі джерела знайомлять з кулуарними матеріалами, відкривають знання про нових носіїв інформації і помітно скорочують працю з розробки об’єкта. Якість фактури тут значно залежить як від компетентності та спонукаючих мотивів автора, так і від намірів і репутації тих, хто конкретно надав йому слово.

• Самвидав. Дуже цінну інформацію можуть містити тиражовані тим чи іншим способом листівки, звернення або помітки, які не видавалися офіційно. Усе це поширюється серед населення з метою паплюжити деяку особу чи організацію, ознайомити з положенням справ у конкретній області, викликати смуту, розбрід у мисленні обивателів або консолідувати певні прошарки населення країни. Тексти подібного роду іноді підписуються реальним діючим особам, угрупованнями та організаціями, а найчастіше автори фігурують як анонімні. Факти, що містяться там, виявляються на рівнях правди, правдоподібності та явної дезінформації.

Тому що ступінь вірогідності першоджерела неясна, користатися такими даними потрібно дуже обережно, узагалі ж не відмітаючи їх, але і не надаючи їм особливої уваги. Більш інформативним тут може виявитися: сам факт ходіння подібних матеріалів, відношення до них різних осіб, групова приналежність їхніх розповсюджувачів тощо.

Унікальні можливості для непомітного вилучення самих різнотипних даних іноді надають технічні засоби передачі та обробки інформації, котрі, маючи електромагнітну специфіку, дозволяють проводити бажане перехоплення на дуже пристойному видаленні від об’єкта. Через явну перспективність, абсолютну безпеку, відносну нескладність підключення до таких каналів проходження інформації у наш технотронний час технічні засоби завжди розглядаються як один з найважливіших і реальних шляхів одержання необхідних матеріалів:

• Телефон. Будучи найбільш розповсюдженим інструментом, котрий забезпечує людське спілкування, телефон здатний легко видавати секрети свого власника. Цікаво, що при цьому можна слухати не одні лише телефонні переговорів, а й те, про що говорять у закритій кімнаті при покладеній на важіль слухалки.

• Телеграф, телетайп, телефакс. По каналах цих апаратів циркулює як графічна, так і знакова інформація, виведена на паперові носії, що дуже зручно в ділових взаєминах. Перехоплення подібних матеріалів запросто здійснюється підключенням до провідних ліній зв’язку, а іноді й безконтактно, спираючи на особливості роботи специфічної приймально-передавальної апаратури. Складності можуть виникнути тільки при використанні хазяїнами спеціальних засобів захисту циркулюючої по цих каналах інформації.

• Персональні радіостанції. Застосовувані для службового та цивільного радіозв’язку, вони відрізняються ефірною оголеністю. При невикористанні об’єктом заходів захисту і наявності у супротивника придатного радіоприймача існує реальна можливість дуже легко і непомітно проникати у свідомість, виявляти охороняємі ним плани, наміри, оцінки та позицію контрольованого об’єкта.

• Комп’ютери. Вони є в кожній діловій організації. Більш того, комп’ютери окремих структур зв’язані між собою за допомогою телефонної мережі, що нерідко дозволяє вилучати з них дані, навіть перебуваючи в іншому місті. У ході виводу даних на екран дисплея їх можна непомітно зчитувати як безконтактно (через радіовипромінювання), так і контактно (за рахунок підключення до комп’ютерної мережі чи кабелю живлення). Вірогідність одержуваних при цьому матеріалів, зрозуміло, достатньо висока.

• Супутникові та трансмісійні радіосистеми. Зазначені мобільні пристрої для словесного (радіотелефон) і знакового (пейджер) спілкування дуже зручні у використанні, але відкриті для звичайного ефірного радіоперехоплення відповідним сканером (якщо немає захисного кодування) або за допомогою використання „апарату-двійника” .

Під способами, що застосовуються з використанням технічних засобів, відзначаються наступні:

– акустичне спостереження – підслуховування;

– візуальне та інше відчуттєве спостереження – стеження;

– ментальне спостереження за об’єктом – аналізування, співставлення, порівняння, моделювання тощо.

• Підслуховування. Таємно слухати можна як формальні (ділові), так і неформальні (дружні та інтимні) розмови. Завдяки цьому вдається:

– дізнаватися приголомшливі факти та опосередковано виявляти перспективні контакти осіб, зв’язки організацій;

– проясняти їхні мету, завдання, плани та наміри, розуміти спосіб мислення діючих осіб укупі з їх звичайними реакціями на події. Приховане прослуховування прийнято здійснювати із застосуванням технічних засобів (телефонів, які оживляються на наявність шумів у приміщенні, як спрямованих, так і контактних мікрофонів, різнотипних радіозакладок), але іноді й без таких (знаходячись поблизу розмовляють).

• Таємне спостереження. Спостерігати приходиться як за фізичною особою, так і за стаціонарним об’єктом. Приховане спостереження за особою дозволяє з’ясувати його контакти, місця зустрічей, маршрути, явні звички, спосіб життя та всі інші аспекти, необхідні при детальній розробці деякої особи чи організації. Спостереження за стаціонарним об’єктом забезпечує контроль відвідувачів і є стандартним у ході пошуку особи, яка ховається від правоохоронних органів, спецслужб, конкурентів чи супротивників.

• Фіксування чуток. Ці непідтверджені повідомлення, котрі циркулюють серед певного контингенту людей, корисні тим, що натякають на передбачувані знання і очікування оточення («слух знизу»), а іноді на таємну гру тих чи інших сил («слух зверху»). По суті, вони досить достовірні, хоча часто в чомусь перекручені. Деяку ретельно приховувану інформацію вдається дізнаватися тільки з неясних чуток.

• Прояснення способу дій. Аналізуючи реакції об’єкта на слова і поводження різних людей, на звичайні та екстремальні обставини, можна досить точно визначити його мету, мотиви, сильні та слабі сторони характеру, рівень схильності підпадати під чужий вплив, інформованість, ключових партнерів, методи використовуваних дій, – усе це дає можливість прогнозувати фактичне поводження особи чи групи в самих різних ситуаціях, що в кінцевому рахунку дозволяє ефективно керувати ними.