Лекція 1.5. Аналітична робота

ПЛАН

1.5.1. Поняття і суть аналітики.

1.5.2. Сутність проведення аналітичного дослідження.

1.5.3. Зміст аналітичної роботи, цілі, завдання, об’єкт, предмет, тематичне дослідження, засоби, форми, процес, технологія.

1.5.4. Завдання (замовлення) і план на проведення аналітичної роботи.

1.5.6. Сутність розумової діяльності, процесу мислення при виробленні нового знання.

1.5.7. Особливості оценки та аналізу інформації.

1.5.7. Документування, апробування, затвердження, реалізація результатів дослідження.

1.5.8. Перевірка, затвердження і реалізація результатів аналітичного дослідження.

1.5.1. Поняття і суть аналітики.

Досліджуючи і узагальнюючи різні підходи до аналізу інформації, дослідники зіткнулися з безліччю конкретних типів, видів і форм аналітики. Залежно від специфіки історико-культурного контексту своїх досліджень, різні учені та практики вкладають у своє розуміння феномена аналітичної діяльності різний зміст. Завдання створення системи параметрів та опорних точок, яка допомогла б європейські освіченій людині розібратися в різних аналітичних школах і традиціях, починається з визначення самого терміну: „Що ж розуміти під терміном „аналітика”?”

У ході опитувань співробітників різних аналітичних підрозділів дослідникам довелося зіткнутися з великим розкидом думок про те, що ж є аналітика, яка її сутність. Так, у монографії „Аналитика: методология, технология и организация информационно-аналитической работы (2004 р.) російські дослідники Ю. В. Курносов і П. Ю. Конотопов наводять певну лише частину із запропонованих різними людьми варіантів закінчення фрази, що починається словами: „Аналітика — це”:

• методологічна основа процесу обробки інформації;

• методологія пізнання, котра використовує для отримання нового знання як суто наукові, так й інтуїтивні методи;

• форма мислення і світовідчуття, котра спирається на науковий підхід;

• сутнісне знання про процеси реального світу;

• засіб перетворення інтуїтивних уявлень у логічний, раціональний план мислення;

• форма наукового знання, впроваджена в процесах управління, насамперед — для вироблення управлінських рішень;

• сукупність методів, за допомогою яких можна виявляти приховані значення в текстах і реальних соціально-політичних та економічних процесах;

• ядро науково-дослідної роботи;

• інтелектуальна зброя;

• могутній пласт інтелектуальної культури, використовуваний елітою будь-якого суспільства для управління соціумом;

• коротка назва інформаційно-аналітичної роботи;

• синонім діалектичної логіки;

• синонім системного аналізу;

• процес узагальнення і аналізу розрізнених, неповних та часто суперечливих даних про обстановку;

• процес виявлення причинно-наслідкових залежностей і просторово-часових зв’язків в яких-небудь об’єктах;

• процес систематизації змісту за допомогою схематизації, конструювання і моделювання сутнісних елементів і зв’язків;

• процес розділення об’єкту на складові частини та подальшого синтетичного об’єднання їх в певну систему;

• процес виявлення суперечностей в об’єкті пізнання, зведення складного до простого;

• принцип конструктивного спрощення для виявлення форм взаємодії елементів цілого і розкриття внутрішньої структури будь-якого об’єкту вивчення;

• своєрідні окуляри для споглядання сутності явищ, предметів і процесів реальності, ядро будь-якої дослідницької програми;

• інструмент, за допомогою якого вороги зруйнували Радянський Союз і т. ін.

Така широка палітра думок і уявлень наукових співробітників та практичних працівників показує, який різний зміст може вкладатися в один і той же термін. Частина цих визначень відноситься не до суті, а до функцій аналітики та форм її прояву. Таким чином, під поняттям аналітики фігурує ціла низка формулювань, які слід розрізняти і по-різному іменувати.

Як виходить, аналітика уявляється як дисципліна, котра об’єднує три найважливіші компоненти:

1) методологію інформаційно-аналітичної роботи;

2) організаційне забезпечення процесу ІАД і

3) технологічно-методологічне забезпечення розробки і створення інструментальних засобів для проведення інформаційно-аналітичного дослідження.

Розглядаючи сукупність базисних процесів, котрі визначають сутність аналітики, на погляд автора лекції, до найбільш значущих процесів ІАД відносяться процес:

1) оцінки та аналізу цілей управління і формулювання завдань інформаційно-аналітичної роботи;

2) адаптивного управління збором інформації на користь вирішення управлінських завдань в умовах змінної ситуації;

3) оцінювання і аналізу отриманої інформації в контексті цілей управління та виявлення сутності дій, подій, процесів і явищ, що спостерігаються;

4) побудови моделі наочної області досліджень, об’єкту досліджень і середовища його функціонування, перевірка адекватності моделі та її корекція;

5) планування і проведення натурних або модельних експериментів;

6) синтезу нового знання (інтерпретація результатів, прогнозування і т. ін.), необхідного для вирішення завдань управління;

7) доведення результатів аналітичної праці – вивідного інформаційного продукту (нового знання) – до суб’єкта управління (структури або особи, яка ухвалює рішення).

Необхідно звернути увагу студентів на те, що зазначені вище процеси — базисні. З цієї причини перелік не може бути вичерпним. Процеси управління тут розглядаються, перш за все, тому, що будь-яка інформація (будь то інформація наукового плану або інформація менш високого рівня узагальнення) використовується саме для потреб управління діловими відносинами або наукового дослідження.

Таким чином, аналітика – це, перш за все, основа інтелектуальної, логіко-розумової діяльності, спрямованої на вирішення практичних завдань. В її основі лежить не стільки принцип констатації фактів, скільки „принцип випередження подій”, котрий дозволяє уряду, організації або індивідові прогнозувати майбутній стан об’єкту аналітичного дослідження. Звідси виходить, що аналітика відіграє інтегруючу роль у:

1) реконструкції минулого;

2) розтині сьогодення і

3) прогнозуванні майбутнього.

Аналітика може виступати як спосіб організації пізнавальної діяльності, націленої на пошук і розкриття тих закономірностей та рушійних сил, які на момент початку досліджень невідомі. Саме це деколи надає аналітичному дослідженню непередбачуваний і ризикований характер. Ризик тут обумовлений тим, що ніякий винайдений метод свідомо не гарантує істини та є лише ще одним ступенем на шляху до пізнання феномену. В цьому відношенні навіть помилкове рішення, якщо воно отримало правильну оцінку – теж предмет аналітичного осмислення, оскільки потенційно здатне озброїти новими знаннями.

У науці є два основні шляхи дослідження якоїсь сутності, дій, подій, процесів і явищ:

1) Один шлях припускає апріорне формулювання гіпотези шляхом побудови теорії (стрункого ланцюга логічних міркувань);

2) Інший – через спостереження, аналіз накопиченого досвіду веде до виявлення структури та закономірностей функціонування об’єкту аналізу.

При розгляді феномена аналітики має застосовуватися комбінація цих двох підходів, що дозволяє компенсувати недоліки, властиві кожному з підходів окремо, та істотно розширити методологічну базу.

У результаті розгляду досвіду успішного вирішення практичних завдань із застосуванням специфічних методик організації розумової діяльності, вивчення різних концепцій досягнення успіху в різних сферах людської діяльності поступово формувалася власна авторська концепція – концепція аналітики. Її початковим базисом, разом із перерахованими вище теоретичними напрацюваннями, стали методики продуктивної практичної діяльності. До їх числа увійшли „концепції успіху”, засновані на специфічних інтелектуальних технологіях:

• концепція успіху Копмайера;

• система успіху Курта Нагеля;

• менеджмент за Якокке;

• система успіху Дейла Карнеги;

• стратегія успіху Едварда де Боно;

• метод Гроссмана Хельфрехта;

• творчий безлад Тома Пітерса;

• підприємницька активність за Йозефом Шмідтом та інші.

Запропонована цілісна методологічна система, котра спирається на наукові концепції та теорії, доведені практикою, а також власні теоретичні розробки та узагальнення життєвого досвіду спостережень авторів багатьох досліджень, –мають бути об’єднані єдиним концептуальним задумом під назвою „аналітика”.

Автор лекції не прагне дійти до оригінальності будь-яким способом: якщо щось корисне вже винайдене, ним треба скористатися, навіть якщо це виглядає старомодно або не доросло до рівня наукового узагальнення. Головне – вичленувати ті стратегічно важливі компоненти аналітичної діяльності, які сприяли успіху в різних галузей людської діяльності, та на основі теоретичного узагальнення запропонувати достатньо універсальні рекомендації для вдосконалення ІАР.

Складна соціально-політична та економічна ситуація в Україні, зростаюча конкуренція в різних сферах життєдіяльності суспільства вимагають від керівників держави, різних організацій і підприємницьких структур підвищення якості управлінських рішень. Неможливо ухвалити правильне рішення, не маючи у своєму розпорядженні різносторонньої інформації про явні та приховані процеси, котрі відбуваються в державі чи окремо керованій структурі та в зовнішньому середовищі. Як показує практика, питання якості управлінських рішень у сучасних умовах трансформувалося в питання забезпечення високої якості роботи інформаційно-аналітичних підрозділів.

У середовищі аналітиків було зроблено немало спроб визначити такі технології та прийоми, які були б придатні для всіх і давали б позитивні результати в будь-якій ситуації. Пошуки такого інструментарію поки що не увінчалися будь-яким помітним успіхом і це сповна закономірно, оскільки в принципі не існує запатентованого рецепту універсальної аналітики. З упевненістю можна сказати тільки одне: що досягають успіху і найбільш відомі в світі унікальні аналітики, кожен із них створював свою індивідуальну аналітичну систему обробки інформації.

Сутність аналітики, як наукової дисципліни, перш за все, пов’язана з методологічною та інтелектуально-технологічною сторонами діяльності, спрямованої на вирішення завдань управління або синтезу нових знань. Таким чином, можна дати наступне визначення:

„Аналітика — це цілісна сукупність принципів методологічного, організаційного і технологічного забезпечення індивідуальної та колективної розумової діяльності, що дозволяє ефективно обробляти інформацію з метою вдосконалення якості тих, що є й надбання нових знань, а також підготовки інформаційної бази для ухвалення оптимальних управлінських рішень.

Змістовна сторона аналітики дуже ємна і включає велику кількість концептуальних підходів, ідей, приватних аналітичних систем. Для початкового ознайомлення з їх різноманіттям доцільно обмежитися простим переліком видів аналізу, які входять до сферу аналітики: 1) структурний аналіз; 2) графічний аналіз; 3) факторний аналіз; 4) аналіз часових рядів; 5) аналіз варіацій; 6) дискримінантами аналіз; 7) порівняльний аналіз; 8) метод головних компонент; 9) причинно-наслідковий аналіз; 10) теоретико-ігрове моделювання; 11) ресурсний аналіз; 12) кореляційний аналіз; 13) дисперсионный аналіз; 14) кластерний аналіз; 15) ретроспективний аналіз; 16) семантичний аналіз; 17) аналіз показників ефективності; 18) контент-аналіз; 19) логіко-лінгвістичний аналіз; 20) канонічний математичний аналіз; 21) теоретико-імовірнісний аналіз; 22) статистичний аналіз; 23) логічний аналіз; 24) експертний аналіз; 25) лінгвістичний аналіз; 26) концептуальний аналіз; 27) канонічний математичний аналіз; 28) теоретико-імовірнісний аналіз; 29) статистичний аналіз; 30) логічний аналіз; 31) експертний аналіз; 32) лінгвістичний аналіз; 33) концептуальний аналіз.

Перераховані аналітичні системи для вирішення аналітичних завдань використовують специфічні методологічні підходи, які у свою чергу, можуть розглядатися як самостійні аналітичні системи, а саме — мета-системи. Далі по ходу викладу лекційного матеріалу ми часто стикнемось з приставкою „мета-”: „мета-система”, „метатеорія”, „метадані”, „мета-граматика” та інші подібні терміни, котрі починаються з цієї приставки. Її використання завжди указуватиме на те, що сутність, котра позначається тим словом, яке слідує за приставкою, вбудована в якусь ієрархічну систему і займає в ній проміжне положення між поточним і вище розміщеним рівнем ієрархії. У галузях, пов’язаних із знаковим моделюванням, цією приставкою найчастіше забезпечують модельні об’єкти, котрі містять правила інтерпретації і комбінування інших модельних об’єктів.

Така велика кількість аналітичних систем зовсім не випадкова — річ у тому, що кожна з них має свої сильні та слабкі сторони та не здатна в рівній мірі добре оперувати зі всім різноманіттям проявів об’єктів і процесів, з якими доводиться стикатися аналітикові.

Можна говорити про те, що будь-яка аналітична школа або система, що претендує на цілісне відображення реальної дійсності, не може обмежуватися деяким ізольованим набором методів. Більшість аналітичних шкіл володіють схожим методологічним апаратом і сильно перекликаються в якості використовуваних методів і прийомів проведення аналізу. Частенько відмінності наголошуються виключно в термінології.

Різні методи аналізу володіють різною „чутливістю” щодо різних аспектів функціонування об’єктів дослідження. Вони вельми вибіркові. У результаті проведеної систематизації та експертної оцінки результативності застосування різних методів аналізу автором лекції була отримана наступна залежність:

Мал. 1.1. Сприйнятливість різних методів аналізу до специфічних аспектів функціонування об’єкту

На малюнку 1.1. наведена ілюстрація, котра демонструє співвідношення різних методів аналізу і тих аспектів реальності, які розкриваються за допомогою їх застосування. У елементах „таблиці” поміщені експертні оцінки в балах від 1 до 7, вказуючих ступінь розкриття аспекту за допомогою тієї або іншої сукупності методів.