4. Основні критерії і способи вивчення інформації та документальних даних

4.1. Особливості визначення ступеня достовірності в інформаційно-аналітичній роботі. У багатьох сферах діяльності. Окрім інформаційно-аналітичної роботи в спецслужбах і правоохоронних оргпнах. Автори наукових чи науково-популярних видань, як правило, впевнені в надійності залучених ними фактів і зроблених висновків, тобто не має будь-яких виправданих сумнівів щодо своєї роботи. В той же час у спецслужбах в силу специфічних умов діяльності розвідки і контррозвідки, складності завдань і підвищеної відповідальності за можливі наслідки інформаційні співробітники і аналітики спецслужб, як правило, готують інформаційні документи та роблять у них відповідні висновки, спираючись на оперативні (мало перевірені) та інші дані, котрі часто мають дуже малу ступінь достовірності, а часу на їхню перевірку немає.

Отримані різноманітними шляхами інформаційні дані стануть корисними лише після того, як усі вони піддадуться необхідному аналізу і достатньо точному тлумаченню. Підґрунтя багатьох ділових невдач полягає не в ігноруванні інформації, а в її помилковій оцінці та аналізі.

Принцип класифікації зведень, як правило, полягає в оцінюванні інформаційних одиниць по:

1) вірогідності;

2) достовірності;

3) значимості;

4) узгодженості з потребами;

5) повноті;

6) можливості використання.

Беззаперечно, що документи, котрі написані на підставі неповних відомостей та містять сумнівні висновки, бувають дуже корисними для спецслужб та осіб, відповідальних за прийняття політичних рішень, не тому, що в них випадково зроблено правильні здогадки, а тому, що в них зібрано всі, що відомо по даному питанню, а також тому, що проводиться чітка межа між тим, що відомо і що не відомо.

Незалежно від того, чи це керівник розвідки, контррозвідки чи інша посадова особа певної державної структури, відповідальна за розробку політики, природно, характер дії, котру зробить людина, яка ознайомиться з документом, у багатьох випадках залежить від ступеня достовірності інформації, котра міститься в цьому документі. Певні факти можна без коливань вважати достовірними, інші ж, хоча і правдоподібні, уявляються між тим сумнівні. Тому інформаційні співробітники чи експерти-аналітики зобов’язані визначати ступінь достовірності наведеної ним інформації та довести про це до відома осіб, які читатимуть його документ.

Для оцінки надійності джерела і достовірності самих відомостей в спецслужбах розробляються умовні коди, приміром у вигляді буквенно-цифрових систем. Надійність джерела відповідно до подібної системи, закону, в спецслужбах США визначається буквами від А до F, а достовірність відомостей від 1 до 6.

Так, надійність джерела:

А – абсолютно надійне джерело;

В – звичайно надійне джерело;

С – достатньо надійне джерело;

D – завжди надійне джерело;

E –ненадійне джерело;

F – надійність джерела визначити не можливо.

Достовірність відомостей:

1 – достовірність відомостей підтверджено даними із інших джерел;

2 – відомості вірогідно правдиві;

3 – відомості можливо правильні;

4 – відомості сумнівні;

5 – відомості неправдоподібні (чутки);

6 – достовірність відомостей встановити не можливо.

Ніколи не варто забувати, що джерело (А) іноді здатний передати явну дезінформацію, а зовсім ненадійний тип (Г) – повідомити найцінніші дані. Пам’ятаючи про це, двох знаковий індекс іноді доповнюється римською цифрою, котра вказує на передбачувану вірогідність факту:

I   – підтверджується іншими фактами;

II  – імовірно, правдивий (III : I);

III – можливо, правдивий (I : I);

IV – сумнівний (III проти I);

V – неправдоподібний;

VI – невизначений.

Маркірування Ш-Б2 інформаційного документу, приміром, означає, що фактографічні дані надані досить надійним інформатором (Б) зі слів знаючого людини (2) і, можливо, – «50 : 50» – правдиві (Ш).

При наявності яких-небудь сумнівів у вірогідності даних, що до вас дійшли, їх корисно відкласти про запас в очікуванні інших підтверджуючих або спростовуючих факт даних.

Поряд із створенням цієї простої системи оцінок надійності джерела, донині майже нічого не було зроблено, щоб полегшити визначення ступеню надійності та встановлення порозуміння між інформаційними співробітниками розвідки та споживачами цієї інформації. Навпаки, той факт. Що в інформаційно-аналітичній роботі фахівці вимушені мати справу переважно із ненадійними джерелами. Інформаційні співробітники користуються під час підготовки деяких документів для виправдання нечіткості в оцінці достовірності відомостей певними висловленнями.

Приміром, у документах припускається використання таких висловів, як: „Повідомляємо, що...” Цій вираз не супроводжується будь-якими додатковими роз’ясненнями, котрі могли б дати читачу зрозуміти характер відомостей. Авторам інформаційного документу в певній мірі відома ступінь достовірності наведених ним відомостей. Він має повідомити про це тим, хто читає документ. Якщо навпаки, то цей документ не заслуговує на увагу. Тому інформаційний співробітник пише так: „Як повідомляють перебіжчики, свідчення яких, вірогідно, є достовірними...”, або „Як повідомляє місцева преса...”, або „Як повідомляють туристи, ...” тощо.

Іноді пишуть так: „Можливо, що...”, не визначаючи при цьому вірогідність явища, що описується. Розвідник, який вивчає явище, про яке пише, має певні підстави, щоб судити про вірогідність чи невірогідність даного явища. Іноді варто задуматися на тим, що ззовні значні фрази бувають насправді без смислу. Приміром: „Можливо, що в даний момент а К. Якийсь інженер, схилившись над кресленням, працює над створенням нової зброї, за допомогою якої можна стерти з лиця землі значну територію оборонних споруд..” Така інформація для розробки політичного курсу нічого не дає. Вона абстрактна і не реальна.

В інформаційних документах іноді використовуються й інші висловлювання: „вірогідно, що...”, „Досить вірогідно, що...”. Явище можна вважати „вірогідним” при 51 шансі – „за” і 49 – „проти”, точно так при 999 із 1000 шансів.

Під час оцінки ступеня довіри здобутої інформації доцільно судити по виразах у документах, за таким принципом:

Фахівці вважають, що отримані відомості чи матеріали достовірні, коли шанси: „за” – 9 або більше, проти 1 або менше. У тексті інформаційного документу є висловлювання типу: „Можна майже впевнено сказати, що...”. „Вказують, що...”, „Ми вважаємо, що...”, „Досить вірогідно, що..”, „Майже нема сумнівів, що...”, „Без сумніву, що...”

Фахівці вважають, що є багато шансів, що відомості чи матеріали достовірні, коли 3 шанси – „за” і 1 – „проти”. В тексті документу використовуються висловлення: „Вірогідно, що...”, „Схоже, що...”, „Уявляється, що...”, „Має бути, що...”, „Передбачається, що...”, „Очікується, що...”, „Логічно буде вважати, що...”, „Розумно зробити висновок, що...”

Фахівці вважають, що шанси достовірності матеріалів „за” і „проти” рівні, коли „за” – 1, „проти” –1 або 50:50.

Фахівці вважають, що є багато шансів вважати, що відомості чи матеріали недостовірні, коли „за” – 1, „проти” – 3.

Фахівці вважають. що відомості чи матеріали майже недостовірні, коли „за” – 1, „проти” – 9 і більше.

Фахівці не визначилися в ступені достовірності: „Вважається у певній мірі вірогідним, що...”, „Може бути...”, „Це могло мати місце...”.