Текст №16

Сім чудес світу

Число сім у стародавньому світі вважали містичним, а подекуди й священним.

Містом на семи горбах здавна називають Рим: пізніше цю назву було перенесено й на інші великі не рівнинні міста.

Сади Семіраміди – це величезний комплекс, збудований у Вавилоні в сьомому столітті до нашої ери. Це чудо було створене для дружини царя – лідійської царівни, а от чи звалася вона Семірамідою – невідомо.

Третє чудо – мавзолей у Галікарнасі – розкішна усипальниця Мавзола, сатрапа перської провінції. Проіснувала вона до XV ст., коли її зруйнували, використавши матеріал для побудови укріплення. З тих часів монументальні споруди для поховання визначних осіб звуть мавзолеями.

Храм богині Артеміди в Ефесі – четверте чудо – відзначається вишуканістю форм і багатством оздоб.

П’ятим чудом світу вважався Колос родоський – бронзове зображення бога сонця Геліоса. Статуя проіснувала всього шістдесят років і була зруйнована землетрусом.

Шосте чудо світу – статуя бога Зевса в його святилищі в Олімпії.

Сьоме – маяк на острові Фарос біля Олександрії, збудований з білого мармуру, близько 150 метрів заввишки, увінчаний статуєю Посейдона.

Можна з впевненістю сказати, що сім чудес світу не охоплювали всіх архітектурних див стародавньої Греції і Єгипту: безперечно, їх було значно більше (А. Коваль).

Текст № 17

***

У мові постійно утворюється не менше слів, ніж відмирає. Нові винаходи й відкриття, нові машини, конструкції, деталі, препарати, нові філософські й політичні поняття, нові форми життя – усе це породжує й нові слова. Важко навіть уявити, скільки з’являється нових слів, наприклад, за кожне століття. Хоч якою великою освіченістю славився колись у Київській Русі князь Володимир Мономах, проте він виявився б повним невігласом, потрапивши в наше ХХ ст. Йому невідомі були б речі, з якими добре обізнані навіть дошкільнята. Так само, коли б наш сучасник потрапив у минуле століття, він задихався б від безслів’я, бо не зміг би мовою тих часів висловлювати всі свої думки. Оскільки процес словотворення постійний, то виходить, що всі слова неоднакового віку. Одні з’явилися недавно, інші ж відомі протягом століть, а є й такі, що їх походження загубилося в часі. Та кожне слово, хоч яке воно старе, колись було „новонародженим” і з’явилося в такий самий спосіб, як з’являється багато слів у мові й тепер.

Таке оновлення відбувається в кожній мові в усі часи, особливо після історичних зрушень, коли зникають старі форми життя, звичаї, предмети, поняття, поступаючись перед новими. Отже, кожне покоління є свідком неологізмів свого часу.

Постійно оновлюється, розвиваючись, кожна жива мова відповідно до культурно-історичного поступу народу, до його мовно-творчого духу. Як писав М. Рильський, „...жива мова – це процес, а не закам’янілий факт, це широководна річка, що віддзеркалює в собі й береги, і небо, і мінливість хмар, і прудкий блискавичний льот аероплана, і зигзаги пташиних крил, а не покритий зеленою ряскою непорушний ставок!..” (А. Матвієнко).