Текст № 22

Фатичне спілкування

У кожного народу є свої особливості зачину розмови. Відомо, що в Англії з її особливим кліматом бесіда починалася традиційною фразою про погоду.

У Японії навіть ділову розмову починають беззмістовними балачками про погоду, про здоров’я, і лише після цього перейдуть до суті справи. Зачин ділового листа японця має приблизно такий зміст: „Тепер дмуть сильні вітри, але ми сподіваємося, що погана погода не вплине на Ваше здоров’я і не завадить нашим діловим контактам”.

У монголів традиційні запитання під час зустрічі залежать від пори року. Так, восени запитують, чи гарна худоба; весною – чи благополучно зустрічають весну.

А ось як описує А. Кримський одну з особливостей арабського етикету: „Арабські традиції бувають нестерпними. При зустрічі необхідно до п’яти разів питати про здоров’я, а також про здоров’я родичів. Одного дуже милого студента вважали нікчемою, бо він не питав про здоров’я. Ці церемонії іноді – справжня мука, особливо, коли людина нервова або прийшла у справі й квапиться”.

Вибір стереотипних, неінформативних з огляду реальної комунікації запитань виконує насправді дуже важливу етикетну функцію – установлення контакту та вияв підкресленої уваги до співрозмовника. Така форма спілкування в лінгвістиці називається „фатична комунікація”, дослівно „беззмістовна”, „пуста”. Як правило, змістом стереотипних формул фатичного спілкування є запитання про новини, здоров’я, сім’ю, життя, справи, врожай тощо, які виконують передусім контактовстановлюючу роль (З підручника).

Текст № 23

Жовтень – найдраматичніша пора осені.

Він весь із нерозв’язаних протиріч, із величі й гротеску, барвистих парадоксів. Місяць жовтень – це якийсь блискучий, неперевершений афоризм, тільки ж як-бо він майстерно зашифрований! Зашифрований і отими язичницькими павутинками бабиного літа, і закодованими споконвічними перельотами птахів на південь, у теплі краї, і апокаліптичним буйством барв зашифрований, і тривожним, безвихідним ревиськом лосів у пущах, і миготливим падінням метеоритів, і нашим стійким, начебто безпричинним смутком...

Коли на серці буває так, наче душа теж прагне польоту до вирію, намагається підняти на свої ілюзорні крила не тільки обважніле тіло, а й усі земні турботи, а й усі болі та розчарування, попіл спалених сподівань, надій, поривів. Душа в підсвідомості відгукується на той видимий і невидимий політ птахів на чужину, до вічної весни, бо їй також прагнеться вічної весни як конкретного вираження своєї невмирущості і безсмертя, – але ж, мабуть, чи махові пера душі послабішали, чи тіло пустило міцне коріння в землі, а тільки політ той зостається лише в намірах, лише в неясних атавістичних бажаннях.

Місяць жовтень – найдраматичніша пора осені. Саме та пора, коли драма твориться не за кулісами, не заховано, а відкрито, перед очима. І ти не лише її глядач, а й безпосередній учасник. Але такий учасник, що не годен змінити найдрібнішої репліки, жоднісінького слівця, не годен запропонувати чи новий вираз обличчя в цій драмі, чи новий відтінок настрою, чи якимось чином змінити позу (Є. Гуцало).