Текст № 18 Теорія постання мов

Як постали всі сучасні індоєвропейські мови, зокрема й слов’янські, перший вияснив німецький учений Шляйхер. Він добре знав природничі науки й року 1865-го застосував природний розвій і до постання людської мови. Він дав т. зв. генеалогічну чи родословну теорію постання всіх мов. Ця родословна теорія сильно защепилася в науці й поширилася, бо вона блискуча з педагогічного погляду, справді легко й ясно показувала постання всіх наших мов. Але глибше вивчення й час показали, що ця теорія нічим реальним не доведена, а в своєму продовженні довела до постання чисто розумових теорій про прамови, ні на чому реальному не опертих, які тільки збаламутили мовознавчу науку. Остаточно Шляйхерова родословна теорія, скажімо, у германістиці вже впала, але часом ще тримається в славістиці.

Сильнішою й більш науковою була теорія хвиль чи групова теорія німецького вченого Йогана Шмідта, виставлена ним в 1872 – 1875 рр. За цією теорією, усі мови розвиваються спільно, рівнорядно, і кожна мова непомітно переходить в другу мову, тому разячої межі між сусідніми мовами нема, вони завжди близькі. Кожна мова на обидва боки є ніби мостом до мови сусідньої. Як кинути каменя в воду, то від нього розходяться на всі сторони хвилі, які з часом і щодалі все меншають, — отак живе й мова, тому цю теорію й названо теорією хвиль. За цією теорією, сусідні мови завжди мають багато спільного між собою, як то бачимо по всіх мовах, наприклад, українці західні нахиляються своєю мовою до поляків, а східні – до росіян. І навпаки: східні поляки близькі мовно до західних українців, а росіяни – до східних українців. Й. Шмідт розклав слов’янські народи в колі так, справа наліво, зі сходу на захід: Русь, поляки, сорби (полабські слов’яни), чехи, словінці, серби, хорвати, болгари. Шмідтова теорія в своїй істоті протилежна якому-небудь поділу слов’янських (і інших) мов на групи, чим наука займалася до того часу (І. Огієнко).

Текст № 19

***

Слово „етикет” дуже схоже на слово „етикетка”. Що між ними спільного? Уважають, що слово „етикет” французького походження й має два значення: „ярлик” („етикетка”) і „церемоніал”. Хоча, насправді, і до французів це слово прийшло з голландської мови, де воно спочатку означало „кілочок”, до якого прив’язували папірець з назвою товару, а пізніше – папірець з написом-етикеткою, яку ви й сьогодні бачите щодня на всіх товарах. На основі значення „напис” розвинулось більш вузьке значення – „церемоніал”, тобто правила поведінки. Їх багато, і в різних народів вони неоднакові.

Слово „етикет” прижилось у багатьох мовах. Але в українській мові є свої слова-синоніми до цього слова, а саме: ґречність, чемність, норми поведінки. Перші згадки про ґречність сягають тисячолітніх глибин людської історії. У літературних текстах стародавнього Шумеру (сучасна територія Іраку та Ірану) було викладено перші моральні принципи, які, на думку шумерів, були надані людям богами. У правилах поведінки різних народів відображені різні умови їхнього життя. Ось деякі приклади. З часів стародавнього Риму до нас прийшов звичай гостинності. У Стародавньому Єгипті для міжнародних переговорів уперше почали призначати спеціальних людей – послів, а самі переговори проводилися в урочистій обстановці. До речі, в Єгипті вперше з’явився звичай замикати двері на ключ. Але тільки з того боку, де був замок. У Стародавній Греції посли носили при собі спеціальні жезли Гермеса, до того ж, їм вручали інструкції з поведінки, що мали назву „дипломи”. В античній Греції навчилися відмикати замки, а ключі тоді були більше метра довжиною, і носили їх через плече. І здаля було видно, що йде людина, яка нікому не довіряє. У цій же країні біднякові жити за рахунок багатія не вважали ганебним. Бідняк був у багатія на побігеньках, розважав його, а за це багатій давав йому харчі. Грецькою мовою слово „дармоїд” звучало так: „парасит”, а згодом воно перетворилося в „паразит”. Жителі скандинавських країн першими ввели до правил ґречної поведінки звичай надавати почесні місця жінкам і найбільш шанованим гостям. У стародавньому скандинавському епосі „Едда” детально розповідається про поведінку за обіднім столом, а правила проголошення тостів у цього народу були розроблені до дрібниць. За порушення етикету призначалися штрафи. Перший посібник з ґречності було створено 1204 р. іспанцем Педро Альфонсо й називався він „Дисципліна клерикаліс” (З журналу).