Основні типологічні фрагменти мовлення

Для розповіді характерне розгортання певних подій у часі, що передбачає експозицію (ознайомлення з обстановкою, з персонажами), зав'язку (початок дії), розгортання подій, кульмінацію (найбільш напружений момент), розв’язку (завершення змісту). Така послідовність викладу зберігається в будь-якій розповіді, витриманій у порядку хронологічного розвитку подій, зокрема й у розповідних фрагментах, уставлених у більші за обсягом тексти.

Суттєвих відмінностей у послідовності викладу змісту в розповідних текстах художнього, ділового чи наукового стилів немає. Різниця виявляється в деталях: у художніх текстах висвітлюються лише важливі факти, наявні й подробиці, подані крізь призму суб’єктивного сприйняття автора чи героя твору; у нехудожніх стилях не завжди помітний момент найбільшого напруження в розгортанні подій. У художню розповідь здебільшого вводяться описи, роздуми, діалоги, що в текстах інших стилів буває рідко.

Опис як тип мовлення побудований на інших засадах. Тут найголовніше в певній системі показати характерні ознаки описуваного об’єкта. Оскільки всі описувані риси належать об’єктові в один і той же час, на перший план виступають просторові відношення між компонентами висловлювання. У діловому описі важливо представити всебічну характеристику об’єктів чи предметів (повідомити про розмір, форму, кількість, колір тощо). Для художнього опису не все може бути суттєвим, а лише окремі елементи, зумовлені ідейно-тематичним задумом письменника.

Твори-роздуми, у яких з’ясовується певна проблема, вимагають аналізу та класифікації фактів, добору аргументів для підтвердження або заперечення якоїсь думки. Це й визначає суть їх структури. Як правило, роздум починається з тези, з певного положення, для доведення або спростування якого надалі використовують усі можливі аргументи. Завершують твір-роздум висновками з проаналізованих фактів.

Так, роздуми можна зустріти в деяких документах (доповідна записка з пропозиціями та їх обґрунтуванням), у підручниках (геометрична теорема і її доведення) тощо. Описи як самостійні висловлювання належать здебільшого до ділового та наукового стилів (опис будови приладу для полегшення користування ним, опис загубленого предмета, опис приміщення, у якому проживає сім’я, зовнішній вигляд людини, яку потрібно розшукати, опис певного виду рослин чи тварин в енциклопедичних виданнях чи наукових журналах). Стисла розповідь реалізована у формі ділового або наукового звіту, газетної інформації.

Здебільшого той чи інший тип висловлювання (особливо роздум та опис) є фрагментом тексту. У наукових текстах власне міркування поєднують з описом процесів, повідомленням і роз’ясненням фактів. У публіцистичних та художніх текстах роздуми часто пов’язують з попередніми фрагментами. Опис, особливо в художньому тексті, підпорядкований значно ширшим ідейно-естетичним завданням.

Кожен тип мовлення допомагає авторові реалізувати поставлену мету з урахуванням ситуації спілкування, стилістичних особливостей мовних одиниць, що утворюють текст.

Опис предмета створюється, щоб схарактеризувати предмет (істоту чи неістоту), тобто повідомити про його ознаки. У текстових фрагментах цього типового змісту ознаки є новою інформацією, заради якої створено висловлювання: „відоме” – назва самого предмета та його частин, а „нове” – ознаки. Розвиток думки відбувається за рахунок того, що кожне наступне речення додає до сказаного нові ознаки. Підхід до виокремлення в предметі його деталей залежить від стильової належності тексту: у науковому стилі характеристика предмета повинна бути повною, а в художньому – акцент роблять тільки на найяскравіших деталях.

Опис місця (місцевості) – фрагмент із значенням „предмет і його місцезнаходження”, де вказівка на місце є „новим”. Зв’язок між інформацією в реченнях здійснюється за допомогою дієслів наявності. У науковому й діловому мовленні вони забезпечують точність висловлювання, а в художньому – ці дієслова повинні допомогти створити, змалювати предмет, тобто сприяти образності, емоційності висловлювання.

Опис стану природи (середовища), як і будь-який опис, передає статичну картину. У текстах цього типу мовлення звичайно називають елементи навколишнього середовища, а в „новому” – ознаки, які виражають стан. Речення в текстах цього типу переважно поєднують паралельно, а оскільки „відоме” часто буває те саме, воно може опускатися.

В описі стану людини „відоме” позначає особу, яка перебуває в певному стані, „нове” – почуття, відчуття особи, тобто її стан. Для опису стану людини характерний паралельний зв’язок речень.

Особливість розповіді як типу мовлення полягає в тому, що в ньому говорять про послідовні дії. Повідомлення про змінні дії – є „нове” в реченнях такого тексту, тобто тією головною інформацією, заради якої створено текст. „Відоме” в реченнях розповіді містить інформацію про особу, час. У розповідях художнього й розмовного стилів речення зазвичай мають послідовний зв’язок, а в ділових і наукових розповідях – і послідовний, і паралельний.

Змістом роздуму є зв’язки між предметами і явищами, які визначає людина. У науковому й діловому роздумі є дві частини: перша – теза, тобто твердження, яке треба довести або спростувати, у другій частині дається обґрунтування висловленої думки, наводяться аргументи, докази й приклади. У роздумах буває й третя частина – висновок. У науковому й діловому мовленні факти повідомляють, а в художньому – зображують. Аргументами в художньому роздумі нерідко є факти, змальовувані події. Вступом до такого роздуму часто постає загальна думка, відома сентенція, а то й подія. Завершує роздум висновок, іноді у вигляді побажання.

Різновидом роздуму є оцінка дійсності – це тип мовлення, у якому відображена не сама дійсність, а її сприйняття людиною. У „відомому” такого висловлювання називаються предмети, дії, стан, які оцінюють, а в „новому” повідомляють саму оцінку.