Методичні поради

Засвоєння теми вимагає насамперед розібратися в семантичних ознаках тексту та засобах презентації цих ознак. Починайте будь-яку аналітичну роботу з текстом із заголовка, який концентровано містить основний смисл висловлювання, представленого текстом. Пам’ятайте, що тема відображає предмет мовлення, висловленого саме цим текстом, тому формулюйте тему точно, називайте, про що йдеться саме в цьому тексті. Основну думку формулюйте з позиції адресата, а не тільки автора (не варто, мабуть, зазначати: „Автор хотів сказати”, адже ми не знаємо, що хотів автор, ми можемо тільки сказати, як зрозуміли автора ми). У визначенні основної думки важливе значення має те, настільки порозумілися адресант і адресат. Щоб здійснювати актуальне членування речення, необхідно враховувати ситуацію спілкування, інтонацію (насамперед, логічний наголос).

Теоретичний матеріал до вивчення теми

1. Основні семантичні ознаки тексту

Змістову цілісність тексту забезпечують його смислові (семантичні) ознаки.

Семантичні ознаки тексту – це ознаки, що забезпечують змістову цілісність тексту: тематичну єдність, змістовий зв’язок, послідовність речень, завершеність тексту.

Приклад реалізації основних семантичних ознак у тексті.

Любисток

Любисток з’явився в нашому краї дуже давно. Розкішне зелене листя, приємний запах зробили цю рослину улюбленою в народі. З нею пов’язане повір’я, що можна цим зіллям причарувати когось. Тому любисток має ще й кілька народних назв: любчик, любець, любимене, приворотне зілля. Він оспіваний у піснях про нещасливе кохання. У багатьох районах України любисток шанують як оберіг садиби, чаклунське зілля.

Любисток використовують для приготування народних ліків від головного болю. Здавна українські дівчата мили любистком волосся, щоб воно було гарним, щоб не боліла голова. Деякі народи Кавказу споживають любисток як приправу до м’ясних страв.

Любисток охоче росте на різних ґрунтах, любить вологу. Та найчастіше його садять у квітниках (З журналу).

Наведене зв’язне висловлювання висвітлює одну тему, на яку вказує заголовок (тематична єдність). Цьому підпорядковані всі речення: немає жодного, у якому не говорилося б про любисток (змістовий зв’язок). Розповідь розвивається логічно й послідовно, кожне наступне речення додає щось нове про особливості любистку (послідовність речень). Останнє речення вказує, що сказано вже все, що автор виконав свій намір – розповів про любисток (завершеність).

2. Заголовок тексту

Заголовок – це комунікативна одиниця, що знаходиться в позиції перед текстом і є показником його цілісності та відносної автономності.

Заголовок – назва твору, перше слово, словосполучення або й речення, з якого починається сприйняття й розуміння висловлювання. Заголовок може вказувати на тему або основну думку твору, нести інформацію про тип мовлення, структуру тексту, передавати асоціації тощо.

Функції заголовків:

1. номінативна – провідна функція заголовку: заголовок називає текст, виділяє його з-поміж інших творів;

2. інформативна – передача заголовком певних відомостей про твір;

3. ретроспективна – здатність заголовку зацікавити, заінтригувати читача.

Функції заголовків дають змогу їх класифікувати. Відомі такі основні підходи до класифікації заголовків: семантичний і структурний.

Семантичний підхід. Він ґрунтується на взаємозв’язку заголовка та змісту тексту.

Заголовки-теми відбивають предмет мовлення, охоплюючи семантичні поля:

1) персонаж, предмет: „Підкова”, „Голова”, „Телесик” (В. Голобородько);

2) простір: „Ліси”, „Стрілецький степ” (Г. Половинко), час: „Час”, „Ранок” (Г. Гайворонська);

3) подія: „Полювання” (Г. Половинко).

Заголовки-реми виражають основну думку твору. Вони можуть характеризувати персонаж, подію, явище: „А слов’янин в перекладі – це раб” (Г. Гайворонська); стан, емоції персонажа: „Моя оголена душа” (Г. Гайворонська), „Втомився” (Г. Половинко); проблеми, висновки: „Віки тебе любитиму” (Г. Гайворонська), „Сидить у печінках” (Г. Половинко).

Заголовки-асоціації відображають зіставлення, порівняння понять, дій, явищ: „Зелені руна” (С. Черкасенко).

Структурний підхід зумовлений побудовою тексту, типом мовлення. На основі цього підходу виділяють заголовки-описи: „Малий хованець” (В. Голобородько); заголовки-розповіді: „А від річок лишились рівчаки”, „Не знайшлося притулку Мазепі” (І. Низовий); заголовки-міркування: „Я проти екстремізму”, „Шаную ворога свого” (І. Низовий).

Функції заголовків взаємопов’язані й у різних творах можуть бути виявлені по-різному: одна з функцій може бути провідною, а інші – послабленими.

Таблиця 7

Класифікація заголовків

Підхід	Типи	Приклади
Семантичний	заголовок-тема	„Степ” (Г. Гайворонська)
	заголовок-рема	„Світ прекрасний і добрий” (Г. Гайворонська)
	заголовок-асоціація	„Червоне й чорне” (Стендаль)
Структурний	заголовок-опис	„Золотий гомін” (П. Тичина)
	заголовок-розповідь	„А від річок лишились рівчаки” (І. Низовий)
	заголовок-роздум (міркування)	„Хіба ревуть воли, як ясла повні ” (П. Мирний)

Заголовком може бути фразеологізм, який убирає в себе найбільш істотні елементи наявної в тексті інформації. „Виступаючи як згустки думок і почуттів, фразеологізми-заголовки завоювали мало не монопольне право стисло формувати основну думку твору, інтригувати читача, натякаючи на описуване” (В. Ужченко): „За двома зайцями” (М. Старицький), „Доки сонце зійде, роса очі виїсть” (М. Кропивницький), „Ні пера, ні пуху” (О. Вишня), „Кров людська – не водиця”, „Хліб і сіль” (М. Стельмах).

У науковій лінгвістичній літературі існують різні погляди на природу заголовків. Одні дослідники не вважають заголовки реченнями в будь-яких його структурних різновидах, а словами й словосполученнями, які виконують функцію власне називання (О. Шахматов, Д. Овсянико-Куликовський), інші, беручи до уваги, що заголовки є комунікативними одиницями, відносять їх до номінативних речень (О. Пєшковський, О. Галкіна-Федорук).

У процесі роботи над текстом виходимо з того, що заголовок – це назва твору, спрямована на сприйняття й розуміння висловлювання. Назва твору узагальнює весь його смисл, інформує про предмет мовлення та про те, що з ним відбувається чи який він є. Правильне тлумачення заголовка твору, визначення його функцій сприяє засвоєнню всього висловлювання, розв’язанню певних навчальних завдань.