3. Фонетична транскрипція. Принципи і типи.

Фонетична транскрипція використовується для того, щоб передати на письмі правильну вимову.

Транскрипція (гр. transcriptio - переписування) – запис усного мовлення з метою передачі вимови.

Необхідність транскрипції зумовлене тим, що написання слова не завжди передає його звучання.

Основний принцип транскрипції – однозначна відповідність знака і звука:

1. Один звук – один знак.

2. Одному і тому ж знаку відповідає один і той же звук.

3. Одному і тому ж звуку відповідає один і той же знак.

Практичне значення транскрипції:

1. Показати норми літературної вимови.

2. Необхідність при вивченні іноземних мов.

3. Необхідність для запису мов, де графіка не передає звучання (ієрогліфи).

4. Необхідність для запису безписемних мов та діалектів.

Типи транскрипцій:

1. Фонетична – передає звучання слова з усіма різновидами звуків.

2. Фонематична – передає тільки фонемний склад слова (фонет. [ве^исна^/] – фонемат. [весна^/])/

3. Транслітерація – побуквена передача слів однієї мови іншою (Київ - Kyiv).

4. Практична – передача іншомовних слів з максимальним наближенням до їх звучання (Newton – Невтон (транлітерація) – Ньютон (практична).

Сукупність знаків та додаткових позначок, що служать для запису звуків, називається фонетичним алфавітом.

Українська мова користується транскрипцією на основі українського алфавіту, крім літер Ь, Я, Ю, Є, Ї, Щ. Крім звичайних, в українській мові використовуються спеціальні знакиі додаткові літери:

1. Ненаголошені голосні [И^е], [Е^и],- [ве^исна^/], при^его^/да].

2. О перед складом з ненаголошеним У стає [О^у] - [ко^ужу^/х].

3. Нескладові звуки [В] у кінці слова та перед приголосним виражається [ў] - [зна^/ў], [ўчо^/ра].

4. Й в кінці слова і перед приголосним [ĭ] - [кра^/ĭ], [ма^/ĭка].

5. У всіх інших позиціях нескладові звуки: В – [вона^/], Й - [jому^/], ДЖ – дж, ДЗ – дз

Діакретичні знаки:

[΄] – м’якість [де^/н΄]

[^,] – пом’якшення [см^,і^/х]

[:] – подовження [жи^ут:а^/]

[^/] – наголос

[|], [||] – пауза.

4. Взаємодія звуків у мовному потоці. Асиміляція. Дисиміляція. Акомодація.

Звуки у процесі мовлення взаємодіють однин з одним, тим, чи іншим способом, змінюючи свої властивості.

Фонетичні процеси поділяються на позиційні (якщо зміна звука залежить від позиції) та комбінаторні (якщо на звук впливає інший звук).

До позиційних змін належать:

1. Редукція голосних – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їх звучання (кле^/нок – кли^/нок). Вона буває кількісна – ненаголошений звук втрачає силу і довготу, але зберігає основні характеристики (рос. – ду^/б, дубо^/к, дубов^/ик) та якісна – ненаголошені голосні втрачають свої якості (рос. ле^/с, леса^/, лесово^/з).

2. Зміна приголосних в кінці слова – у багатьох мовах дзвінкі приголосні оглушуються – в російській, білоруській, німецькій. Цей процес не відбувається в українській та англійській мовах.

3. Протеза – поява на початку слова перед голосною приголосного для полегшення вимови (гострий, вулиця).

До комбінаторних змін належать:

1. Акомодація – часткове пристосування різнорідних звуків. При вимові екскурсія одного завука накладається на рекурсію іншогоУ слов’янських мовах голосні змінюють артикуляцію під впливом м’яких приголосних, стають більш закритими (саду – сяду, [са^/ду] - [с΄а^/ду], доза - [д^оо^/за], тон - [то^нн]).

2. Асиміляція – уподібнення однорідних звуків (боротьба - [бород΄ба^/]).

Асиміляція буває 3-х типів:

• за дзвінкістю/глухістю;

• за м’якістю/твердістю (гість - [г΄іс΄т΄]);

• за місцем і способом творення (безжурний - [бе^ижжу^/рни^еĭ])

Види асиміляції:

• за результатом буває повна і неповна (пісня - [п^,іс^,н^,а] - неповна, з Житомира - [жжи^ето^/ми^ера] - повна);

• за напрямком буває регресивна (наступний звук впливає на попередній), прогресивна (попередній впливає на наступний);

• за місцем звуків буває контактна (взаємодія сусідніх звуків) і дистантна (взаємодія звуків на відстані) железо – залізо

3. Дисиміляція – розподібнення артикуляції двох однакових чи подібних звуків, втрата ними спільних ознак к^{(проривний)}то – х^{(щілиний)}т_{(проривний)}о

Дисиміляція буває:

• регресивна (рицар - лицар);

• прогресивна (срібро - срібло);

• контактна (легкий - [ле^ихки^/ĭ]);

• дистантна (коридор - [колідор])

Дисиміляція поширена в діалектах та просторіччях

4. Гаплологія – різновид дисиміляції, випадіння внаслідок розподібнення одного чи двох сусідніх однакових чи подібних складів (мінералогогія – мінералогія, трагікокомедія - трагікомедія).

5. Диреза – викидання звука чи складу для зручності вимови (користь – корисний, глядіти - глянути).

6. Епентеза – поява додаткового звука (павук, строк, окіян).

7. Метатеза – взаємна перестановка звуків чи складів у слові (суровый – суворий, медведь – ведмідь, длань - ладонь).