4. Чергування [е] : [і]

Це чергування є наслідком колишнього чергування короткого [ĕ] з довгим [ē].

З короткої [е] розвинулася нормально коротка фонема [е], а з довгої [Ь], яка в українській мові дала [і], [е] виступає на означення одноразової протяжної дії; [і] – на означення повторюваної, багатократної дії.

мести – замітати; летіти – літати; пекти – випікати; наректи – нарікати.

5. Інші найдавніші чергування голосних

Чергування	Приклади
[у] : [а]	трусити – трясти, грузнути – грязь, вузол – в’язати
[і] : [и]	ліпити – липнути
[и] : [0]	дожидати – ждати, засинати – заснути, запинати – запнути, починати - почну
[е] : [и] : [0]	дерти – здирати – драти, терти – стирати – тру
[и] : [ов]	рити – рови
[у] : [ов]	кузня – коваль
[и] : [ій]	сито – сіяти [с’ійати]
[у] : [и] : [о] : [0]	сухий – висихати – сохнути – висхлий
[і] : [и] : [о] : [0]	напій – пити – [пойіти] – [пйу], бити - [бойі] – [бйу], гній – гнини – [гнойіти]
[j] : [и] : [0]	посол – посилати – слати

ПІЗНІШІ ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ

Чергування [о], [е] з фонемним нулем [0]

У сучасній українській мові поширене чергування голосних [о] та [е] з фонемним нулем, коли при заміні слова голосні [о], [е] в суфіксах випадають:

1. У суфіксах -ок, -к, -ець;

садок – садка, огірок – огірка,борець – борця, хлопець – хлопця, палець – пальця.

2. У ряді коренів:

сон – сну, пень – пня, хлопець – хлопця, весь – все, жнець – женця.

Чергування [о], [е] : [і]

Голосні [о] та [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі.

Таке чергування властиве всім частинам мови

коня – кінь, вола – віл, печі – піч, осені – осінь, мого – мій, бою – бій, Києва – Київ.

Це чергування характерне лише для української мови і належить до історичних.

Чергування [е] : [о] після шиплячих [ж], [ч], [ш], [дж] та [j]

четвертий – чотири, шести – шостий, женити – жонатий, лієчка - лійок

(Тоцька, с.124)

Чергування [и] : [о] у сполученнях [ри], [ли] – [ро], [ло]

кривавий – кров, чорнобривий – брова.

(Тоцька, с.126)

ПОЗИЦІЙНІ ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ [У], [І] З ПРИГОЛОСНИМИ [В], [Й]

Однією з характерних особливостей української мови є чергування голосної фонеми [у] з сонорною приголосною [в] та голосної [і] з приголосною [й]. Існують такі правила:

1. Прийменник у вживається між приголосними, щоб уникнути їх збігу, а також, коли він

ненаголошений на початку слова:

сидить у саду, просить учителя.

2. Між голосними, щоб уникнути їх збігу, вживається прийменник в:

була в Оксани, червона в Ольги стрічка.

3. Після голосного перед приголосним, залежно від темпу мовлення, вживається або фонема

[в], або [у]:

ми працювали в полі – ми працювали у полі.

4. Перед наступною фонемою [в] частіше вживається прийменник у незалежно від закінчення

попереднього слова:

дивився у вікно, поставила у воду.

5. На початку речення перед приголосним найчастіше вживається прийменник у, а перед

голосним – в:

у місті засвітилися вогні. В армії виховується мужність.

6. На початку багатьох слів можливе чергування фонем [у] – [в]:

увечері – ввечері, учений – вчений, учитися – вчитися, уразити – вразити, удень – вдень.

• У ряді слів чергування взагалі не буває. Такі слова вживаються тількі з однією початковою

фонемою [у] або [в]:

влада, вплив, вказівка, указ, умова, увага, ударник, установа.

• Зовсім не буває чергування у власних іменниках та в словах іншомовного походження:

Україна, Урал, Уругвай, Власенко, Врубель; університет, уран, ультиматум.

• У деяких випадках зміна фонеми [в] на [у] виконує словорозрізнювальну функцію:

вклад – уклад, вправа – управа, враження – ураження.

• Сполучник і та початкова фонема [і] чергуються з приголосною фонемою [й] у тих самих позиціях, що й [у] – [в]:

син і батько, Ольга й Оксана, він іде, вона йде.