51. Фізико-географічна характеристика Центральної (Екваторіальної) Африки.

Головні особливості природних умов субконтиненту Центральної Африки обумовлені її положенням в екваторіальному і субекваторіальному поясах і характеризуються пануванням вологого клімату та високих температур протягом всього року. Проте тектоніко-геоморфологічні умови в середині субконтиненту різняться. Його західна частина сформувалась на високих підняттях Гвінейського кристалічного щита, а східна приурочена до улоговини, що успадкувала найбільшу синеклізу материка – Конго. Тому у Центральній Африці виділяють 2 фізико-географічні країни: Північно-Гвінейську височинну і Конголезьку улоговинну. Межами їх слугують орографічні рубежі, а самі країни співпадають із структурно-морфологічними областями.

^ 1. Північно-Гвінейська височинна країна

Північно-Гвінейська (або Верхньо-Гвінейська) височина тягнеться вздовж північного берега Гвінейської затоки від долини р. Нігер до гірського масиву Камерун (Адамава) і являє собою смугу останцевих гірських масивів висотою від 500-600 до 1000-1200 м (максимальна висота до 2000 м). Вони складені кристалічними породами, які місцями перекриті пісковиками. Порівняно вузькою смугою шириною до декількох десятків кілометрів тягнеться вздовж височини прибережна низовина, ускладнена численними широкими лагунами, що відділені від моря косами. До лагун прилягає прибережна смуга боліт, які в значній мірі вкриті мангровими лісами. Більш сухі місця низовини зайняті густим вологим тропічним лісом.

Більшу частину року Гвінейське узбережжя знаходиться під впливом південно-західного мусону, який залишає на схилах височини велику кількість вологи. Взимку, коли на Гвінейське узбережжя проникає північно-східний пасат, Гвінейський мусон слабне, але і в зимові місяці там випадає достатня кількість опадів. Тому саме на Гвінейському узбережжі випадає найбільша річна кількість опадів. А найвологіше місце Африки розташоване на південно-західних схилах масиву Камерун, де у місті Дебундже зафіксовано 10470 мм опадів за рік.

Прибережну низовину і схили гір до висоти 1000 м вкривають вологі тропічні ліси. Гілеї починаються на деякій відстані від узбережжя за поясом мангрових лісів і гаями кокосових пальм, що ростуть на узбережних піщаних косах. Площа гілей сильно скоротилась внаслідок розчистки земель під плантаційні культури.

До складу мангрових лісів входять ризофори 3-х видів, які утворюють перший, найближчий до води, ряд. Характерними ознаками ризофор є корені, які виростають на гилках дерев і і опускаються в мулистий сольовий субстрат. Завдяки цьому дерево стоїть як на підпірках і легко витримує затоплювання грунту під час припливів. Корені-підпірки іноді виростають на верхніх гілках дерев і досягають 10 м довжини. Ще більш дивовижним пристосуванням є властивість насіння ризофори проростати на материнській рослині. Другий ряд мангрових лісів утворюють авіценії. Ще далі від води в мангрових заростях зустрічаються невеликі дерева лагункулярії і ліаноподібний чагарник баністерія. За цими деревами і між ними зустрічаються і трав’янисті рослини – папороть акростихум, що схожий на наш орляк, осока та ін.

У складі гілей багато різних видів дерев, серед яких слід виділити залізне дерево, винну пальму, яка використовується для приготування вина, олійну пальму, ебенове дерево, що має цінну деревину темно-зеленого або чорного кольору, цинометру з деревиною рожевого кольору, сандалове дерево, червоне дерево та ін.

В гілеях Північної Гвінеї збереглася невелика кількість людиноподібних мавп – шимпанзе і горил. В болотистих долинах зустрічаються слони і бегемоти.

^ 2. Конголезька улоговинна країна

Улоговина Конго простягається по обидва боки від екватора між Атлантичним океаном на заході і Східноафриканським плоскогір’ям на сході, Суданськими рівнинами на півночі і Південноафриканським плоскогір’ям на півдні. Вона сформувалась в межах найбільшої однойменної синеклізи Африки, але з півночі, півдня, заходу і сходу облямована кільцем плосковершинних підняттів, що приурочені до антекліз давнього кристалічного фундаменту. Тому одною із характерних рис, що відрізняють цю країну від інших, є концентрична будова її тектоніко-геоморфологічної структури. На півночі це підняття носить ім’я Азанде (до нього входить і масив Камерун), на заході – Південногвінейське підняття, на півдні – підняття Лунда-Катанга. Тому повна назва цієї фізико-географічної країни – улоговина Конго та її крайові підняття. Найнижча частина улоговини утворює велику рівнину в середній течії р. Конго, складену потужною товщею давнього озерного алювію.

Географічне положення улоговини Конго в екваторіальних і субекваторіальних широтах визначає основні особливості її клімату і ландшафтів. Середні місячні температури тримаються між 25 і 260С. Річні суми опадів в її центральних районах складають 2000-2200 мм, сухий сезон відсутній. Тому річка Конго, басейн якої складає більшу частину країни, є самою повноводною річкою материка, а у світі уступає лише Амазонці. На схилах улоговини сформувались дві серії водоспадів, що носять імена видатних дослідників Африки Стенлі і Лівінгстона. На дні улоговини долина Конго надзвичайно широка, плоска, заболочена. Ширина русла в середній течії разом з островами і протоками сягає 20 км, а під час розливу ріка утворює величезний басейн, в якому зливаються води її крупних приток і озер Тумба і Маї-Ндомбе. Після розливу на місці цієї водойми залишаються великі болота, які не щезають протягом всього року.

Гілеї улоговини Конго уступають за багатством видів гілеям Північної Гвінеї. Проте вони характеризуються значною висотою дерев, що мають переважно прямі і гладкі стовбури і дуже густі крони, що рясно переплетені ліанами. Густа крона дерев дає густу тінь, що заважає розвитку підліску і призводить до відсутності трав’яного покриву. Спорадично зустрічаються цінні породи дерев – чорне (ебенове), червоне, залізне, олійна пальма і ряд каучуконосів. Доволі мало видів пальм, бамбука, ароїдних і орхідей і зовсім відсутні бромілієві, яки звисають у Південній Америці з гілок великих дерев на кожному кроці. Екологи пояснюють це тим, що у віддаленому минулому африканський ліс майже загинув із-за посушливого клімату і змогли вижити лише обмежена кількість видів рослин.

Серед тварин слід назвати людиноподібних мавп – шимпанзе і горил, а також мавп інших видів від маленьких мартишок до доволі великих мангобеїв і гвереців.