49. Фізико-географічна характеристика Південної Африки.

50. Фізико-географічна характеристика Східної Африки.

Східна Африка відрізняється від других регіонів материка переважанням гірського рельєфу. Значна вертикальна і горизонтальна розчленованість рельєфу ускладнюють систему атмосферної циркуляції і утворюють в межах Східної Африки велику різноманітність ландшафтів: від жарких тропічних напівпустель на узбережжях океану до вологих екваторіальних лісів на схилах гірських масивів. Проте поділ материка на фізико-географічні країни відбувається, насамперед, у відповідності з тектоніко-геоморфологічною будовою території. Оскільки в східній Африці виділяють лише дві геоморфологічні області, то виділяють і дві фізико-географічні країни: Сомалійсько-Ефіопську рівнинно-нагірну і Східноафриканську плоскогірну.

^ 1. Сомалійсько-Ефіопська рівнинно-нагірна країна

Під цією назвою в одну фізико-географічну країну поєднують Ефіопське (або Абіссінське) нагір’я, півострів Сомалі і улоговину Афар. Тому в межах країни виділяють три фізико-географічні області: Ефіопське нагір’я, півострів Сомалі і улоговину Афар. Єдиний для всієї країни геологічний фундамент складають докембрійські кристалічні породи. На них залягають потужні товщі палеозойських континентальних і мезозойських морських відкладів, переважно вапняків і пісковиків.

Саме Ефіопське нагір’я має вигляд важкодоступного гірського масиву з високими і крутими схилами, що різко здіймаються над оточуючими його рівнинами. Фундамент масиву складений давніми кристалічними породами, які зверху перекриті шаром базальтової лави потужністю понад 2000 м, немовби цукровою глазур’ю на торті. Глибокі ерозійно-тектонічні долини прорізають його у всіх напрямках, відокремлюючи масиви з плоскими вершинами. Плоскі останцеві базальтові масиви, що схожі на величезні столи, отримали назву “амби”. Від півострова Сомалі Ефіопське нагір’я відділене Абіссінським грабеном, дно якого зайнято численними безстічними солоними озерами (Стефанія, Чамо, Абая та ін.). Улоговини на його дні зайняті численними безстічними солоними озерами. По краях і на дні грабена піднімаються високі вулкани, поширені фумароли (виходи гарячих – до 9000С – вулканічних газів і парів із тріщин в кратері або біля кратера вулкану) і гарячі джерела.

Ефіопське нагір’я майже повністю лежить в межах одного субекваторіального кліматичного поясу, проте кліматичні відмінності його окремих районів надзвичайно великі. Влітку південно-східні схили нагір’я знаходяться під впливом багатого на опади індійського мусону (понад 1000 мм на рік), південно-західні – сильно зволожуються атлантичним гвінейським мусоном. Північні схили знаходяться під впливом тропічних повітряних мас і опадів не отримують. Взимку весь регіон знаходиться під дією сухих північно-східних пасатів.

З нагір’я стікають великі річки північно-східної Африки: Голубий Ніл, Атбара, Собат тощо. В одній з улоговин розміщується велике тектонічно-вулканічне озеро Тана.

На нагір’ї чітко простежується висотна кліматична і відповідно ландшафтна поясність. Всього виділяють три пояси: колла, война-дега і дега. Перший пояс колла (жаркий) піднімається до висоти 2000 м. Середні місячні температури не опускаються тут нижче 200С. Навітряні схили зайняті вічнозеленими лісами і плантаціями кавового дерева, підвітряні – колючими чагарниками. Плоскогірні простори зайняті саванами. Другий пояс война-дега (помірний) піднімається від 2000 до 3000 м. Середньомісячні температури влітку не опускаються нижче +160С, взимку – нижче +130С, хоча трапляються і короткочасні (на декілька годин) падіння температур нижче 00С, які супроводжуються снігопадами. Схили гір зайняті лісами із дереподібного ялівця, а на плато панують величезні сікімори, зонтичні акації, дики оливи і канделяброподібні молочаї. Третій пояс дега (холодний) займає висоти понад 3000 м і характеризується низькими температурами протягом всього року і сильними вітрами. Його нижня межа є верхньою межею поширення лісу. Суворий клімат поясу витримують лише низькорослі трави і окремі пригнічені деревця.

Улоговина Афар, що із північного сходу примикає до Ефіопського нагір’я, закрита від Червоного моря хребтом Данакіль і є областю поширення напівпустель. Тут знаходиться найглибша за глибиною депресія в Африці – улоговина Ассаль з висотою – 155 м. Улоговина Афар – одне із найжаркіших місць на земній кулі. Влітку середні температури тут стійко тримаються на позначці біля +350С. Взимку, коли випадають невеликі опади, температури знижуються до +250С. Постійних водотоків немає, русла тимчасових водотоків сухі. Нечисленні озера мають солону воду. Рослинність складається із заростей терену, молочаїв і мімоз, що ростуть на сіроземних засолених грунтах.

Півострів Сомалі, що із сходу примикає до Ефіопського нагір’я являє собою східчасте плато, що плавно знижується на південний схід і закінчується прибережною Сомалійською низовиною. Клімат півострова відрізняється сухістю, хоча він далеко вдається в Індійський океан. Літній Індійський мусон проходить півострів стороною, а південно-східний пасат не зупиняється над півостровом і віддає свою вологу навітряним схилам Ефіопського нагір’я. Зимовий пасат дме з Аравії і опадів також не приносить. В цілому півострів отримує від 250 до 500 мм опадів на рік. Рослинність змінюється від узбережжя до схилів Ефіопського нагір’я по мірі збільшення зволоження. На узбережжі вона представлена акацієвою напівпустелею, на внутрішніх плато – пустельними саванами, на передгірних просторах з’являються типові савани з високим і густим злаковим покривом, а на схилах – ліси із деревоподібного ялівця.

^ 2. Східноафриканська плоскогірна країна

Східноафриканське плоскогір’я займає східну половину екваторіальної і субекваторіальної Африки між улоговиною Конго на сході і узбережжям Індійського океану на заході, між улоговиною озера Рудольф на півночі і нижньою течією Замбезі на півдні. Воно являє собою високе плато, яке розбито велетенськими тектонічними розломами – рифтами. Рифти утворюють дві системи: західну і східну.

Західна система рифтів складається із глибоких грабенів (грабен – витягнута ділянка земної кори, опущена відносно сусідніх територій по крутих вертикальних розломах), які зайняті озерами Альберт, Едуард, Киву, Танганьїка, Ньяса. Грабени озер Альберт і Едуард розділяє горстовий масив Рувензорі, грабени озер Едуард і Киву – гори Вірунга, що складаються із семі вулканів, два з яких діють і зараз.

Східна система рифтів починається на півночі тектонічною улоговиною озера Рудольф. Південніше вона продовжується грабеном Рифт-Валлі з плоским дном, що частково зайняте мілководними озерами, болотами і солончаками. По краях рифту і на сусідніх плато піднімаються величезні вулканічні масиви з найбільш високими точками Африки – вулканами Кіліманджаро (5895 м), Кенія (5199 м) та ін. Типовими формами рельєфу є кальдери, серед яких знаходиться найбільша кальдера земної кулі – Нгоронгоро.

На Східноафриканському плоскогір’ї розміщується найбільші озера Африки, тому другою назвою плоскогір’я є плато Великих озер. Найбільшим за площею озером Африки є озеро Вікторія. Але глибини його ледь сягають 80 м, оскільки воно лежить в мульді – пологому прогині кристалічного фундаменту. З заходу в озеро впадає річка Кагера – виток Нілу. На півночі із нього витікає річка Вікторія-Ніл, яка в свою чергу впадає в мілководне озеро Кйога з чудернацькими звивинами берегів, що майже повністю поросло очеретом і папірусом. Після витоку із Кйога Вікторія-Ніл впадає в озеро Альберт, звідки витікає вже під назвою Альберт-Ніл.

В рослинному покриві плоскогір’я переважають савани. Вологі тропічні ліси займають набагато менше місця. Вони поширені біля підніжжя високих гірських масивів з боку вологих вітрів. Ці ліси оточують підніжжя гір Рувензорі, Кенії і Кіліманджаро.