48. Фізико-географічна характеристика Північної Африки.

Континент Африку у регіональному відношенні поділяють на 4 субконтиненти: Північну Африку, Центральну Африку, Східну Африку і Південну Африку. Субконтинент Північну Африку поділяють на 3 фізико-географічні країни, які в значній мірі співпадають з природними зонами зонами: перша – Атласька гірська країна – відповідає субтропічній зоні середземноморських сухих лісів і чагарників; друга – Сахарська гірсько-рівнинна країна – зоні тропічних пустель і напівпустель; третя – Суданська рівнинна країна – зоні саван.

^ 1. Атласька гірська країна

Атласька гірська країна являє собою систему хребтів із середньою висотою 1200-1500 м, витягнутих майже на 2000 км у субширотному напрямі. Арабські географи називали цю країну “Західним островом”. І дійсно, вона нагадує собою гірський острів між Середземним морем і морем піску пустелі Сахара. За природними умовами країна нагадує південну частину Піренейського півострова і являє собою південну, африканську частину Середземномор’я. В той же час близькість до Сахари обумовлює наявність у країни багатьох природних особливостей, які притаманні пустельним тропічним ландшафтам.

Країну складають два пасма гірських хребтів – північне, куди входять хребти Ер-Риф і Телль-Атлас, і південне з хребтами Середній Атлас, Високий Атлас, Анті-Атлас і Сахарський Атлас, між якими лежить смуга внутрішніх рівнин і високих плато, що відповідають міжгірним прогинам. Тому всю Атлаську гірську країну поділяють на три фізико-географічні області.

Для північної частини країни характерний середземноморський клімат з м’якою вологою зимою і сухим спекотним літом. Середні температури зимових місяців коливаються від +10 до +150С. Сніг випадає дуже рідко і швидко тане. Температури літніх місяців сягають +24...+280С. Іноді з гір на узбережжя дмуть гарячі і сухі вітри типа фенів – сірокко, які підвищують температуру до +35...+400С. Прибережна рівнина і нижні частини гірських схилів до висоти 400-500 м вкриті деревно-чагарниковими заростями типу маквіс із мірта, дрока, ладанника, олеандра, суничних і оливкових дерев на коричневих грунтах. В горах до висоти 1200-1300 м ростуть ліси із вічнозеленого коркового дуба. Вище піднімаються мішані ліси і хвойні ліси із атласького кедра.

Клімат внутрішніх міжгірних рівнин і плато різкоконтинентальний із значними сезонними коливаннями температур. Ці райони Атлаських гір називають “холодною країною з гарячим сонцем”. Зими там доволі холодні з абсолютним мінімумом до –170С. Влітку погода жарка і спекотна. Рослинний покрив складають ксерофітні злаки і рідкі чагарники на сіроземних грунтах. Іноді серед злаків зустрічається низькоросла пальма хамеропс.

Південні хребти Атлаських гір утворюють гірський бар’єр з Сахарою і мають типові пустельні ландшафти з рідкими оазисами біля підніжжя гір, де культивують фінікову пальму.

^ 2. Сахарська гірсько-рівнинна країна

Сахара – це найбільша в світі пустеля (з араб. “сахра” – пустеля) і одна із самих жарких пустель світу. В липні Сахару оконтурює ізотерма +300С, часто спостерігаються температури вище +500С. Але в зимові місяці центральна і північно-західна частини Сахари охолоджуються до +100С. В Айн-Салахе (в центрі Алжира) температура – 40С може триматися декілька тижнів. На більшій частині Сахари випадає менше 50 мм опадів за рік.

У геолого-геоморфологічному відношенні Сахара являє собою сукупність плато, улоговин і нагір’їв. Плато складені переважно пісковиками і вапняками, улоговини – пісками, глинами і галькою, нагір’я – являють собою виходи давнього кристалічного фундаменту на земну поверхню. В залежності від субстрату відкладів, які вкривають Сахару, виділяють піщані, щебенисті, галечникові і глинисті пустелі. Піщані пустелі, що мають назву ергі, займають лише 20 % її площі, тому Сахару не можна уявляти собі як море піску. Щебенисті пустелі мають назву хамади, галечникові – регі, глинисті – серіри. Існує певний тектоніко-генетичний зв’язок між гіпсометричним положенням території і типом пустелі, яка на ній утворюється. Хамади займають припідняті ділянки (плато, нагір’я) і формуються на оголеному кристалічному фундаменті, вапняках або пісковиках. Ергі утворюються в улоговинах, які у минулому були зайняті озерами і річками, тобто областями накопичення алювіально-озерних відкладів. На найбільш низьких ділянках улоговин розташовані серіри і шотти (солончаки). На схилах тектонічних улоговин поширені регі, утворення яких пов’язують з вимиванням або видуванням піщаного матеріалу.

В піщаних пустелях, поряд з ділянками нерухомих, “мертвих” пісків є великі площі піщаних дюн, які постійно переміщуються в напрямку пануючих вітрів. Дуже цікавим явищем піщаної пустелі є “пісні сипучих пісків”. Ці “пісні” є прелюдією наступаючої бурі – самума; вони виникають внаслідок зіткнення у вихорі мільйонів піщинок.

Поверхневих вод в Сахарі майже немає. Сітка сухих річищ, які носять назву “ваді” або “уедди”, наповнюються водою лише після рідких дощів, яка зникає через кілька днів, а іноді і часів. Джерелом водопостачання є підземні води, близькість яких до поверхні обумовлює можливість існування рослин, тварин і людини.

Рослинний покрив Сахари сильно розріджений, а на величезних територіях він взагалі відсутній. Переважають однорічні рослини ефемери, вегетаційний цикл яких продовжується 1-2 тижні. Багаторічні трави і чагарники зустрічаються одиничними екземплярами по западинах або сухих річищах, де близько до поверхні залягають грунтові води. Для піщаних пустель типові злаки дрін, аристида, чагарники верблюжа колючка, джузгун, ретам, ефедра, дрік сахарський та ін., дерева акація, ююба, пальма дум. Для кам’янистих пустель характерні переважно лишайники. Для засолених сері рів характерні полин, лобода і солянки. На атлантичному узбережжі зустрічаються сукуленти – кактусоподібні молочаї. Багатша рослинність – в оазисах Сахари. Оазиси утворюються на знижених ділянках з незначною глибиною водоносного горизонту або виходами грунтових вод. Найбільш поширена в оазисах фінікова пальма, цитрусові, виноград, інжир, персики, гранати, абрикоси, сливи та інші фруктові дерева і чагарники.

Багато століть Сахара залишалася майже нездоланною перепоною для мандрівників, зараз через Сахару прокладені асфальтовані дороги, виникли нові міста і села. Проте позитивні для господарства країн, що розвиваються, процеси в умовах екстремальної і тому вкрай вразливою природи Сахари потягли за собою і небажані явища. У наш час площа пустелі збільшується, спостерігається процес наступу пустелі на південь, у бік савани. По деяких даних, Сахара просувається на південь приблизно на 1 км за рік.

^ 3. Суданська рівнинна країна

Суданська фізико-географічна країна простяглася від узбережжя Атлантичного океану на заході до Ефіопського (Абіссінського) нагір’я на сході, від Сахари на півночі до Верхньогвінейської височини та крайових підняттів улоговини Конго на півдні. За умовами рельєфу – це поєднання вулканічних плато з висотами від 400-600 до 1500 м (Аір, Джос, Дарфур, Кордофан) і тектонічних улоговин (Ель-Джоф, Чад і Верхнього Нілу).

Клімат Суданської країни субекваторіальний з жарким вологим літом і теплою сухою зимою. Середня температура повітря в межах Суданської країни змінюється порівняно мало і в жодному місяці не опускається нижче +200С. Найвища середня температура спостерігається в перехідний між сухим та вологим сезонами період (квітень-травень) в околицях озера Чад і складає +30...+450С. Тривалість вологого періоду і річна кількість опадів змінюються (збільшуються) з півночі на південь. Біля північної межі Суданської країни вологий літній сезон продовжується не більше 2 місяців, а річна кількість опадів не перевищує 300 мм. Поблизу південної межі тривалість вологого періоду збільшується до 9-10 місяців, а річна кількість опадів зростає до 1200 мм. В період дощів повітря вологе та душне. Під час посушливого періоду постійно дме сухий гарячий вітер – харматтан. Дерева втрачають листя, трав’янисті рослини висихають і чорніють, а люди та тварини відчувають постійну спрагу. Особливо важко населенню під час частих засух на півночі країни, в Сахелі. В перекладі з арабської Сахель означає беріг або край – край пустелі.

Внутрішні води Суданської країни представлені річками Нігер, Сенегал, Гамбія на заході і річкою Ніл з притоками на сході. В центрі Суданської країни розміщується озеро Чад. Воно являє собою мілководний басейн, що змінює свої розміри та обриси в залежності від випадання опадів. Береги озера низовинні й в багатьох місцях заболочені, вкриті заростями очерету та папірусу.

Грунтовий покрив, рослинність і тваринний світ на території Судану неоднорідні й змінюються в залежності від зміни кількості опадів і тривалості періоду їх випадання. На півночі країни поверхня вкрита пустельною саваною, що являє собою рідкі зарості чагарників, головним чином тамарисків із сірувато-зеленим дрібним листям, серед яких поодиноко розкидані невисокі акації з характерною плоскою зонтикоподібною кроною і великою кількістю колючок до 5 см довжиною. Серед інших дерев зустрічаються баобаб, пальма дум, деровоподібний молочай. Злаковий покрив розріджений, розкиданий окремими дернинами. Пустельна савана здавна використовується як пасовище, оскільки низька родючість і можливість засолення пануючих тут червонувато-бурих грунтів, а також несприятливі кліматичні умови не дозволяють розвивати ефективне землеробство.

Всю центральну частину Суданської країни займає типова савана з порівняно невисоким (від 1 до 1,5 м), але суцільним злаковим покривом із бородача, яка широкою смугою простягається через весь материк із заходу на схід. Серед дерев, які ростуть тут не тільки поодиноко, а й групами, переважають акації, мімози, деревоподібні молочаї, баобаби. Досить характерним є також олійне дерево або каріте і віялова пальма. У сухий період року дерева скидають листя, а трави вигорають, тому в краєвиді переважають бурий і жовтий кольори. Суха трава для корму не придатна, тому населення її спалює. Попіл удобрює грунт. Деревам пожежі великої шкоди не завдають, тому що їх стовбури захищені товсти шаром корки, котра лише обвуглюється з поверхні. Такі дерева називають профільними. Південну частину Суданської країни займає волога високотравна (до 5 м) савана на червоних грунтах і мішані листопадно-вічнозелені ліси, які надають південно суданським ландшафтам паркового характеру. По долинах річок далеко на північ проникають галерейні ліси, утворені вічнозеленими вологолюбними видами.

Дики тварини Судану сильно винищені. Проте ще досить численні стада антилоп різних видів, жирафи, слони, носороги, буйволи. Серед хижаків поширені гієни і шакали, що збираються зграями в кількасот голів і являють реальну небезпеку не тільки для антилоп, але і для людини. Рідше зустрічаються гепард, леопард, ще рідше лев. В річках і озерах водяться бегемоти і крокоділи. Серед птахів дуже поширені грифи, орли, дрохви, страуси; по берегах річок та озер – фламінго, пелікани, чаплі, ібіси тощо.