30. Рослинність, грунти, тваринний світ Північної Америки

31. Географічні пояси і зони Північної Америки.

В широтній зональності ґрунтово-рослинного покриву в Північній Америці відбивається поступове збільшення кількості тепла з півночі на південь й наростання сухості клімату в південній частині материка зі сходу на захід. На території Канади природні зони змінюють одна одну з півночі на південь. Але природні зони тундр і лісів на сході континенту на південь, що пов’язано з впливом холодної Лабрадорської течії.

Південніше Великих озер зміна природних зон відбувається зі сходу на захід. Це пов’язано з наростанням континентальності клімату в цьому напрямку.

В Кордильєрах, Аппалачах і горах Центральної Америки проявляється висотна поясність ландшафтів.

Зона арктичних пустель займає більшу частину Гренландії й Канадського Арктичного архіпелагу. На сході зони (льодовики Гренландії й Канадського архіпелагу зосереджені в основному поблизу моря Баффіна) величезні простори зайняті льодовиками, а на заході – кам’яними арктичними пустелями. Поверхня льодовиків являє собою майже безжиттєвий простір. Значну частину біомаси в кам’яних пустелях утворюють нижчі рослини – водорості і бактерії, що живуть на поверхні й у ґрунтовому шарі, а також мохи й лишайники. На суходолі зустрічаються полярні миші – лемінги, якими харчуються песці й вовки.

Зона тундри формується в субарктичному кліматичному поясі. В цій зоні при невеликій кількості тепла й опадів характерне перезволоження ґрунтів. Тому в зоні багато боліт, озер, невеликих річок. На тундрових торфово-глеєвих ґрунтах ростуть розріджені трави (куртини дріад, полярні маки, незабудки), а також зарості карликової берези і вільхи. Величезні простори зайняті мохами й лишайниками. В американській тундрі живуть північний олень карібу, вівцебик, лемінг, песець, вовк.

Зона лісотундри в Північній Америці більш строката, ніж в Євразії. Вододільні ділянки займає кущова й мохово-лишайникова тундра. По долинах річок, які течуть з півдня поширені лісні ландшафти. Північну межу деревної рослинності утворює ялина чорна і ялина біла. Зона лісотундри простягається смугою шириною 500 км.

В межах помірного кліматичного поясу розташовано близько третини території Північної Америки. Термічний режим й умови зволоження неоднорідні. Тому в складі поясу виділяється кілька природних зон.

Хвойні ліси (тайга) простягаються на півночі поясу від атлантичного узбережжя на сході і тихоокеанського на заході, обриваючись в Кордильєрах. Як і в лісотундрі, тут широко представлені сфагнові й низинні болота. Рослинний покрив зони – це переважно темнохвойні ліси на мерзлих і підзолистих ґрунтах. В канадській тайзі переважають ялина й сосна. В тайзі збереглись: чорний ведмідь бари бал, сірий ведмідь грізлі, американський лось, лісовий бізон, рись, єнот, скунс, ондатра, червона лисиця, бобри та інші.

На південь від зони тайги на рівнинах Північної Америки зміна природних зон відбувається в напрямку від узбережжя Атлантичного океану вглиб материка.

Зона мішаних лісів займає область Великих озер. В цій зоні поєднуються масиви хвойних, вузьколистих (береза, тополя) й широколистих лісів на дерново-підзолистих і бурих лісових ґрунтах. На узбережжі поширені переважно хвойно-широколоистяні ліси. В їх складі поширені кілька видів кленів, буки, липи, дуби, ясені; з хвойних характерні – туя, сосна, ялина.

Зона широколистих лісів лежить на південь і південний схід від мішаних лісів. До основних лісоутворюючих порід зони належать дуб (білий, червоний), липа, бук, каштан, магнолія, горіх чорний. В передгір’ях Аппалачів переважають бук і дуб; на сході й півдні Центральних рівнин – ще й деякі реліктові рослини (тюльпанове дерево, листопадні магнолії). Багатство широколистих лісів пов’язано з родючістю бурих лісових ґрунтів, які щорічно отримують в 2,5 рази більше органічної маси, ніж в тайзі. Тваринний світ в цій зоні зберігся на природоохоронних територіях.

Зона лісостепів і прерій знаходиться на Центральних і Великих рівнинах південніше тайги й західніше мішаних й широколистих лісів. Підзона прерій займає західну частину Центральних рівнин. Під преріями розуміють безлісі рівнини з високотравною, переважно злаковою рослинністю. Голубий і малий бородач становлять 80% всього травного покрову прерій. Ґрунти цієї підзони – чорноземи. Підзона лісостепів простягається через Великі рівнини з заходу на схід. Основний тип ландшафту – невеликі луги з переважанням злакових – пирію й типчаку. Основні ґрунти тут – сірі лісові й лучно-чорноземні.

Зона степів також неоднорідна. Типові степи отримують 550-600 мм опадів на рік. Це чорноземні рівнини, які зараз майже повністю розорані, порізані ярами й балками. Сухі степи займають західні райони Великих рівнин й переходять на Колумбійське плато й південь плато Фрезер в Кордильєрах. Річна сума опадів в сухих степах до 400 мм на рік. Це не забезпечує гарантованих врожаїв сільськогосподарських культур, тому значна частина земель не розорана, а зайнята пасовищами. Місцеві злаки – трава Грамма, бізонова трава. Ґрунти сухих степів каштанові з низьким вмістом гумусу.

Зона пустель і напівпустель помірного поясу займають найсухіші райони Колумбійського плато й майже всю територію Великого Басейну. Річна сума опадів рідко сягає 250 мм на рік. Основа рослинного покрову – зарості чорного полину на сіро-бурих ґрунтах.

Характерною ознакою субтропічного поясу є переважання вічнозеленої рослинності. Формування природних зон в субтропічному поясі пов’язано з різницею в зволоженні. Зміна зон відбувається зі сходу на захід.

Субтропічні вологі вічнозелені мішані ліси займають Приатлантичну низовину й прилеглі до неї з півночі й заходу території. Вододільні ділянки зони більш сухі й тут переважають соснові ліси. Низькорослі пальми, магнолії, орхідеї надають лісам екзотичний вигляд. В рослинності широких заболочених руслах рік виділяються тис і болотний кипарис. Ґрунти зон відзначаються значним вмістом гумусу й сполук заліза й алюмінію – червоноземи й жовтоземи.

Субтропічні прерії поступово змінюють ліси по мірі зменшення кількості опадів. Вони є продовженням прерій помірного поясу. Але в субтропічних степах вищі температури, більше випаровування, менш родючі ґрунти (червоно-чорні й червоно-каштанові). Зручні для землеробства простори зони зайняті плантаціями, бавовнику арахісу, тютюну.

Зона субтропічних степів є перехідною від прерій до пустель. В складі рослинного покриву переважають злакові низько травні асоціації в поєднанні з колючими вічнозеленими чагарниками. Під цією рослинністю формуються коричневі й сіро-коричневі ґрунти.

Зони напівпустель і пустель субтропічного поясу чергуються на території південної частини Великого Басейну й північних районах Мексиканського нагір’я. Основна рослина на півночі зони – чорний полин. Для Мексиканського нагір’я характерні кактуси, які сягають 10-15 м висоти й мають чудернацькі форми, агави, юки. В субтропічному поясі знаходяться пустелі Мохаве, Хіла, Аризона, Сонора. Серед тварин зони багато плазунів (гримуча змія, кораловий аспід, ядозуб), гризунів, трапляються броненосці.

Зона напівпустель і пустель продовжується в тропічному поясі й охоплює весь півострів Каліфорнія. Формуванню пустель в цьому районі сприяє холодна Каліфорнійська течія.

Зона середземноморських твердолистих вічнозелених лісів і чагарників займає Тихоокеанське узбережжя й прилягаючі райони в крайній західній частині субтропічного поясу. Кліматичні умови на протязі антропогенового періоду тут не змінювались, тому збереглись реліктові рослини. Для цієї зони характерні зарості секвої. Субтропічні хвойні ліси сильно постраждали від пожарів та вирубок. Їх місце зайняла вторинна чагарникова формація, головним представником якої є сухолюбний вічнозелений дуб. Під сухими лісами й чагарниками зони формуються коричневі ґрунти. В умовах зрошувального землеробства багато ділянок зони зайнято під сади й плантації цитрусових.

Тропічний пояс включає невелику частину материка – крайній захід й південь Мексиканського нагір’я, південь Флориди й майже всю Центральну Америку. В залежності від умов зволоження в цьому поясі чергуються дві характерні зони: савани й рідколісся на червоно-бурих ґрунтах; постійно вологі тропічні ліси на вологих чорних й червоних ґрунтах. Перша зона представлена на півдні Мексиканського нагір’я й сухих плато Центральної Америки і підвітряні схили Великих Антильських островів. Друга – на півдні Флориди, навітряних схилах Великих Антильських островів, узбережжі Мексиканської затоки. Тут збереглись заболочені ліси з переважанням пальм, оповитих ліанами.

В Кордильєрах й Аппалачах виникає висотна поясність ландшафтів. Підніжжя гір майже не відрізняється від навколишніх ландшафтів. Але з підняттям в висоту природні зони змінюються в тій послідовності, в якій вони йдуть з півдня на північ.

Природа Північної Америки сильно змінена в результаті господарської діяльності людини. З 170 млн. га лісів, залишилось 9 млн. га. З метою збереження природних ландшафтів, рідкісних рослин і тварин створено кілька десятків охоронних територій: національних парків, заповідників, резерватів. Найвідомішими природоохоронними територіями Північної Америки є Великий каньйон на річці Колорадо, Мамонтова печера, парк Секвоя в горах Сьєрра-Невада.

Фізико-географічна характеристика Американський сектору Арктики і Північні острови Америки разом з Гренландією характеризуються крайньою суворістю природних умов, визначених приполярних становищем і потужним розвитком сучасного заледеніння. Панування низької температури протягом усього року при малій кількості опадів створює сприятливі умови для розвитку багаторічної мерзлоти. Тривала полярна ніч і полярний день створюють особливі умови для розвитку органічного світу і життя людей в арктичних районах. Ця частина Північної Америки цілком знаходиться в області поширення приполярних ландшафтів, від безплідних арктичних пустель до перехідної до тайзі смуги лісотундри (дивіться карту фізико-географічного районування Північної Америки з посиланнями на фотографії природи даного регіону).Субарктики.

Географічне положення. Гренландія - найбільший острів Землі, площею понад 2 млн км2. Очевидно, в західній півкулі вона була першою сушею, відкритої європейцями. В кінці IX в. її відвідали нормани, що приплили з Ісландії.Дослідження Гренландії почалося в XVIII в. данськими колоністами. На початку XIX в. наукові роботи вели англійці, а потім їх продовжували головним чином дослідники зі Скандинавії. Вперше південна частина Гренландії була пройдена в 1888 р. Ф.Нансеном, а потім в кінці XIX-початку XX в. Гренландію перетнули експедиції, організовані вченими різних країн. Німецький дослідник А. Вегенер провів першу зимівлю у внутрішній частині Гренландії (станція Айсмітте), в результаті були зібрані цінні дані з метеорології та гляціології острова. Великі дослідження ведуться в Гренландії і в даний час, головним чином американцями.Гренландія витягнута з півночі на південь майже на 24 °. Її південний край - мис Фарвель (Уманарссуаг) - розташовується на 59 ° 47 'пн.ш., тобто на широті Південної Скандинавії, а крайня північна точка знаходиться менш ніж в 8 ° широти від Північного полюса (дивіться карту фізико-географічного районування Північної Америки з посиланнями на фотографії природи даного регіону). Близькість до полюса, з одного боку, і вплив холодної течії, з іншого, зумовлюють суворі природні умови Гренландії.Геологічна будова. У структурному відношенні велика частина Гренландії являє собою стародавню платформу. На півночі і півдні виступає підставу цієї платформи, що утворить високі потужні кристалічні масиви. По східній і північній окраїнах простягнулися гори Східно-Гренландське і Іннуітской складчастих систем палеозойського віку з широким розвитком скидного брилових форм рельєфу.Значні простори на східних узбережжях Гренландії покриті базальтами палеогенового віку, виливається при розкритті Північної Атлантики.Рельєф. Більше 80% поверхні острова покрито товщею материкового льоду. Льодовики займають центральну частину Гренландії, але місцями виходять і до самого узбережжя. Майже 2/3 поверхні льоду має висоту більше 2000 м над рівнем моря; з висоти 1100 м починається область акумуляції багаторічних льодів, за площею майже в 5 разів перевищує нижележащую область їх руйнування (абляції). Середня потужність льодового покриву становить 2300 м, а максимальна досягає 3400 м. Внутрішня частина материкового льоду являє собою рівнинну поверхню, краї його сильно розчленовані і хвиляст. Поверхня льоду на околицях прорізана тріщинами і каньйоноподібній долині, по яких відбувається його інтенсивне дроблення.Край материкового крижаного покриву або круто обривається, утворюючи уступи до 100 м заввишки, або полого спускається до берега, даючи початок гігантським долинні льодовики. Найбільший з льодовиків Гренландії - льодовик Петермана - знаходиться на північному заході острова. Щорічно в Гренландії створюється 13-15 тис. айсбергів, підносять близько 200 км3 льоду і дрейфуючих на південь; в Атлантичному океані вони зустрічаються майже до 40 ° пн.ш. Причиною утворення материкового крижаного покриву Гренландії слід вважати її загальне підняття і похолодання клімату в північній півкулі на кордоні неогену і четвертинного періоду. Встановлено, що в даний час льоди Гренландії, як і взагалі в північній півкулі, знаходяться у відносно стабільному стані або навіть кілька відступають у зв'язку із загальним потеплінням клімату.Поверхня Гренландії під покривом льоду рівнини і декілька увігнута до центру. Її центральна частина розташовується нижче рівня океану. По околицях острова, частково вільним від льоду, піднімаються гірські ланцюги висотою до 2000 м. У деяких місцях гори проривають покрив материкового льоду, утворюючи нунатаки. Вільна від крижаного покриву поверхня досягає різної ширини в різних частинах Гренландії. На південному заході вона дорівнює приблизно 190 км, на північному сході - 300 км, але тут є численні ізольовані льодовики.Під впливом давнього і сучасного заледенінь рельєф гір Гренландії придбав альпійські риси навіть на порівняно невеликих висотах. На півдні кристалічні гірські хребти мають висоту 1600 м, на сході окремі вершини піднімаються до 3000 м, а найвища - Гунбьерн, названа по імені першовідкривача острова, - досягає 3700 м.Узбережжі Гренландії глибоко порізане фіордами. Особливо сильно розчленовані південно-західне і східне узбережжя, де довжина фіордів досягає 180 км, а глибина - 500 м. На східному і північному узбережжях більшість фіордів є приймачами льодовиків, що стікають по чіпаючи і частково заповнюють самі фіорди. Фьордового розчленування узбережжя острова пов'язано з перезаглиблених річкових долин в льодовикову епоху і їх затопленням при підвищенні рівня моря в післяльодовиковий час.Корисні копалини. Надра Гренландії багаті корисними копалинами. В районі Івіггут, на крайньому півдні, добувають кріоліт - породу, яка відіграє велику роль в алюмінієвій промисловості та у виробництві емалей. Крім того, на Гренландії є самородне залізо, графіт і торф, нещодавно виявлені значні поклади уранових руд, а на шельфі - невеликі родовища нафти і газу.Кліматичні умови. Клімат Гренландії вкрай суворий, але не скрізь однаковий. Над центральною частиною льодовикового покриву протягом усього року панує антициклон, і температура коливається від -12 ° С в липні до -46 ° С в січні. Взимку постійно бувають пониження температури до -60 ° С, і навіть в липні можливі морози до -28 ° С. Вище 0 ° С температура ніколи не піднімається.Західне узбережжя Гренландії омиває море Баффіна, над яким взимку відбувається інтенсивна циклонічна діяльність. Тому клімат там значно м'якше, ніж в інших частинах Гренландії, випадають рясні опади - 1000-1200 мм на рік. Температура зимових місяців від -4 до -20 ° С, а річна температура - близько 8 ° С. На півдні острова є пункти, де і взимку температура вище 0 ° С.На східному узбережжі, що знаходиться під впливом холодного Гренландського течії, клімат набагато суші і холодніше. Річна кількість опадів там дещо вища 200 мм, середня зимова температура доходить до -30 ° С, літо холодне і сире. Біля берегів Східної Гренландії води Гренландського моря і Датської протоки, що сполучає його з Атлантикою, не звільняються від льоду навіть в теплу пору року.Рослинність. Панівний тип рослинності на вільних від льоду ділянках Гренландії - тундра. У північних частинах вона вкрай бідна видами. Там переважають лишайники і мохи, яких в Гренландії налічується до 600 видів. Серед трав'янистих рослин найбільш поширені полярний мак, ломикамінь та крупка. Зустрічаються жовтець, Митник, манжетка. У більш південних частинах, особливо захищених від сильних вітрів, рослинність багатша й різноманітніша. Там ростуть береза ​​та вільха висотою 2-3 м, ялівець і чорничник. Часто зустрічаються яскраві зелені луки. Саме їх побачили першовідкривачі острови, що дали йому назву «зелена земля», що мало відповідає суворого вигляду природи Гренландії.Тваринний світ. У Гренландії, особливо в межах Гренландського національного парку (біосферного заповідника ЮНЕСКО), заснованого на північному сході острова в 1974 р., збереглися тварини, які майже зникли на материку: вівцебик і олень карібу. На узбережжі водиться багато білих ведмедів, виключно різноманітні птахи - гага, білощокий казарка, гусак Росса, біла сова і ін Прибережні води багаті морським звіром і рибою. Охорону природи Гренландії приділяється велика увага - тут існує 14 охоронюваних територій, що займають близько 1 млн км2, що складає більше 45% загальної площі острова. Географічне положення. Найбільш великі острови, що входять до складу архіпелагу, - Баффінова Земля (476 тис. км2), острів Елсмір (203.тис. Км2) і острів Вікторія (213,8 ​​тис. км2). До цього регіону слід також віднести виступаючі далеко на північ півострова Бутія і Мелвілл. На острові Батерст в центральній частині архіпелагу розташовується один з двох головних магнітних полюсів Землі (77 ° 36 'пн.ш. 102 ° 48' з.д.) (див. карту фізико-географічного районування Північної Америки з посиланнями на фотографії природи даного регіону) .Міжострівний море Баффіна має слабкий зв'язок з Північним Льодовитим океаном, а на півдні вільно сполучається з акваторіями Атлантики. Тому температура води на його поверхні влітку підвищується до 5 ° С, хоча у високих широтах поверхню морів слабо нагрівається навіть влітку, і велика кількість тепла витрачається на танення льодів. Більшу частину року море Баффіна покрито плавучим і нерухомим згуртованим льодом, але до середини серпня площа вільної води займає майже 80% простору моря. Протоки між островами архіпелагу вкриті льодом 9-10 міс. в році. Особливість льодових умов моря Баффіна - велика кількість айсбергів, що відокремлюються в основному від льодовиків західного узбережжя Гренландії.Саме північне з усіх арктичних морів - море Лінкольна - цілком розташоване північніше 80 ° пн.ш. Тут панують суворі кліматичні умови з низькими температурами, сильними вітрами і невеликою кількістю опадів. Температура води на поверхні моря всюди має від'ємні значення (від -1,8 ° С взимку до -1 ° С влітку). За винятком 1-2 літніх місяців море повністю покрито льодом.Геологічна будова. Острови Канадського Арктичного архіпелагу недавно відокремилися від материка. Можливо, багато протоки між ними являють собою затоплені річкові долини, що перетинали існувала ще в кінці неогену сушу. Про недавні тектонічних рухах свідчать часто повторювані землетрусу і виходи гарячих джерел, виявлені на деяких островах.Враховуючи геолого-тектонічні і геоморфологічні особливості, архіпелаг можна розділити на три частини, що продовжують відповідні структурні зони материка.Рельєф. Південна і східна частини Баффінова Землі, схід острова Девон і південний схід острова Елсмір являють собою давнє кристалічна нагір'я (продовження Канадського щита). Висоти там досягають 1500-2500 м, круті скелясті схили підходять до самого узбережжя і обриваються до фіордах. Близько східних узбереж великих островів багато дрібних скелястих острівців, на яких видно сліди роботи льодовика.Гори займають також північ острова Елсмір і острів Аксель-Хейберг, але вони належать до ніжнепалеозойських складчастим спорудам, які продовжують гори Східної Гренландії (Іннуітская система).Вся західна частина архіпелагу, починаючи від Баффінова Землі і острова Девон, відноситься до Північно-Американської плити і має рівнинний рельєф з порівняно невеликими висотами. Плоскі плато, складені горизонтально залягають осадовими породами, обриваються до численних залівам.В рельєфі островів всюди видно сліди впливу стародавнього і сучасного зледенінь. У деяких районах архіпелагу сучасне заледеніння представлено великими фірновими полями, долинними і карові льодовики. На острові Елсмір товщина фирнового покриву досягає 600 м. Великі фірнові поля, що дають початок долинні льодовики, є також на островах Аксель-Хейберг, Девон і на Баффінова Землі. На півночі архіпелагу є шельфові льодовики, в західній частині льодовиків немає. Це пов'язано з великою сухістю клімату і меншими абсолютними висотами.Корисні копалини. Надра островів Канадського Арктичного архіпелагу мають значними мінеральними ресурсами, видобуток яких стримується віддаленістю і важкодоступністю території. Розробка корисних копалин для тендітної арктичної природи чревата негативними екологічними наслідками. У невеликих рудниках на півночі Баффінова Землі видобувається залізна руда, на острові Девон - свинець. Західний шельф і острови (Мелвілл, Батерст і ін) перспективні щодо нафти та газу (Сведрупскій басейн). Однак навіть розвідувальне буріння призвело до значного забруднення та завдало шкоди вкрай уразливим арктичним екосистемам, після чого роботи на арктичному шельфі були припинені.Кліматичні умови. Клімат архіпелагу суворий, причому, незважаючи на острівне становище, майже скрізь різко континентальний (рис. 67).Рис. 67. Річний хід температур і опадів на островах Канадського Арктичного архіпелагуВлітку середня температура не перевищує 10 ° С, але денний максимум досягає 21 і навіть 24 ° С. Середня температура найхолоднішого місяця -35 ° С, мінімум опускається нижче -50 ° С. Найбільш тепла зима - в південній частині Баффінова Землі, яку можна віднести до субарктичному кліматичному поясу.Опадів випадає не більше 200-250 мм. Тільки на сході під впливом циклонів кількість їх дещо зростає. Значна частина опадів випадає влітку у вигляді дощу, а взимку - у вигляді дрібного сухого снігу, який легко здуває вітер. Круті схили й гострі вершини гір, як правило, всю зиму позбавлені сніжного покриву.Рослинність і тваринний світ. Літо дуже коротке. У травні ще бувають морози до -30 ° С. На півночі архіпелагу немає жодного місяця без заморозків. Тут за відсутності льодовиків формується розріджений рослинний покрив з мохів та лишайників. Вищі рослини в арктичних пустелях концентруються в невеликих поглибленнях або тріщинах порід, де накопичується мелкозем. Навіть на півдні архіпелагу протягом літа поверхню грунту відтає тільки на декілька сантиметрів і стає топкою. Густий мохово-лишайниковий покрив і шар торфу перешкоджають її висиханню. У середині червня зацвітають рослини тундри (полярні маки, кульбаби) і з'являється мошкара, дошкульна людей і тварин. Серед останніх зустрічаються досить великі популяції оленів-карібу і вівцебиків. Безморозний період триває 1-4 міс., Але за цей короткий час в умовах довгого полярного дня встигають дозріти північні ягоди, в основному лохина.