12. Загальні риси природи Азії.

Природа Азії

У рельєфі А. характерне переважання гір і плоскогір'їв, які займають біля 3/4 всієї площі континенту. Найбільш високі з них зосереджені в Центр. і Сер. Азії: в Тибеті, на Тянь-Шані і Памірі плоскогір'я підіймаються до 4-4,5 тис. м, а висота гірських хребтів перевищує 7 тис. м. Гори згруповані в два більших пояси: один пояс простягається від Гіссаро-Алая і Тянь-Шаня через гори Півд. Сибіру (Алтай, Саяни, Станове нагір'я) і Колимське нагір'я до Чукотки; інший включає Передньоазійське нагір'я (Малоазійське, Вірменське, Іранське), Памір, Гіндукуш, Каракорум, Тибет, Гімалаї, далі він переходить на о-ви Малайського архіпелагу. Біля 25% площі А. складають рівнини: внутрішньоматерикові (Зах.-Сибірська), приморські (Півн.-Сибірська, Яно-Індігірська, Колимська, Велика Китайська), передгірських западин (Месопотамська, Індо-Гангська), міжгірних западин (Кашгарська, Джунгарська, Гобійська, Цайдамська, Ферганська). Величезна протяжність суші, велика кількість гірських бар'єрів і замкнених западин створюють велику різноманітність умов сонячної радіації, атм. циркуляції і особливостей клімату загалом. Клімат від арктичного на півн. і різко континентального або помірного в Сх. Сибіру до екваторіального на о-вах Індонезії. На півдні і сході А. клімат мусонний, на рівнинах Центр., Сер. і Зах. А. - пустельний та напівпустельний. На Памірі, Тянь-Шані, в Гімалаях, Кавказі, Гіндукуші, на о-вах Арктики - заледеніння (св. 130 тис. км²). Значні тер. А., гол. чином Півн. і Сх. Сибіру (понад 10 млн. км²), зайняті багаторічною мерзлотою. Найнижчі т-ри - полюс холоду Півн. півкулі - спостерігаються у Верхоянську, Оймяконі (сер. т-ра січня нижче за -50 °C. У липні найбільш нагрітими (т-ра 30 °C і більше) виявляються Зах. і Центр. А. У екваторіальному поясі випадає біля 2000 мм опадів на рік. У шт. Ассам (Індія) у 1861 випало 22 900 мм осадів - рекордна річна сума опадів для всієї планети.

А. - країна великих рік. У Північний Льодовитий океан течуть Об з Іртишем, Єнісей з Ангарою, Лена з Алданом і Вілюєм, Яна, Індігірка, Колима; в Тихий океан - Анадир, Амур з Сунгарі і Уссурі, Хуанхе, Янцзи, Сицзян, Меконг і Міна-Чао-Прая; в Індійський океан - Салуїн, Іраваді, Брахмапутра, Ганг та Інд, а також Шатт-ель-Араб, що утворюється злиттям Тигр у і Євфрат у. У Каспійське і Аральське моря і оз. Балхаш течуть pp. Кура, Амудар'я, Сирдар’я, Ілі. Серед озер А. найбільші - Каспійське і Аральське моря (останнє в кінці ХХ ст. практично пересохло внаслідок втручань людини), що є залишками більш великих древніх морів; в тектоніч. западинах лежать Байкал, Іссик-Куль, Хубсугул, Мертве море, Ван, Урмія, Телецьке; деякі озера виникли внаслідок обвалів (Сарезське), карстових процесів (озера Зах. Тавра). У безстічних западинах багато солоних озер (Кукунор, Туз тощо). Ріки і озера - важливі трансп. шляхи.

На о-вах Арктики і вздовж узбережжя Півн. Льодовитого ок. тягнуться арктич. пустелі і тундра, обрамовані з півдня вузькою смугою лісотундри, південніше - тайга, що змінюється південніше змішаними і широколистяними лісами, лісостепами і степами.

Напівпустелі і пустелі особливо добре виражені на Аравійському п-ові, у внутр. районах Іранського нагір'я, в Сер. і Центр. А. В напівсухих субтропіках Зах. А. - середземноморська рослинність, у Сх. А. - змішані і широколистні ліси.

У тропіч. широтах Сх. і Півд. А. - мусонні листопадні ліси і савани, на навітряних схилах гір - вічнозелені ліси. У екваторіальних широтах (гол. чин. в Індонезії) - багатоярусні заболочені ліси - гілеї.

А́зія — найбільший за площею (біля 43,4 мільйонів км²) і за населенням континент світу, росташований головним чином у Східній півкулі. Разом з Європою утворює материк Євразію. Азія займає 8,7% від загальної площі поверхні Землі (або 30% суходолу), і, з населенням близько 4,1 млрд. (2010), є місцем проживання для 60% світової популяції. У 20 столітті населення Азії зросло майже в чотири рази.[1]

Азія, згідно з подібними визначенями представленими в Британській енциклопедії[2] та Національним географічним товариством[3], це — 4/5 суші Євразії — західну частину останньої займає Європа — розташована на схід від Суецького каналу, на схід від Уральських гір і на південь від Кавказьких гір (або Кумо-Маницької западини), а також Каспійського і Чорного морів.

Від Північної Америки відокремлена Беринґовою протокою, від Африки Суецьким каналом і Червоним морем, від Європи протоками Босфор і Дарданелли; умовний континентальний кордон з Європою проходить Східним Уралом і берегом Каспійського моря; 44,4 млн. км² (разом з поверхнею Каспійського моря) — близько 30% материкової поверхні Землі; найбільша меридіанна протяжність 8400 км, паралельна 8590 км. Розчленована берегова лінія (довжина 62 тис. км); численні півострови (Аравійський, Індостан, Індокитай, Мала Азія, Таймир) і острови (архіпелаги: Малайський, Філіппінський, Японський).

Кордон між Азією та Океанією проводять десь через Малайський архіпелаг. Термін Південно-Східна Азія та Океанія, що появився в 19-ому столітті, з моменту свого створення мав абсолютно різні географічні значення. Океанія ніколи не вважалася частиною Азії. Головним чинником у визначенні того, які острови Малайського архіпелагу належать до Азії, було розташування колоніальних володінь різних імперій (не тільки європейських). Льюїс і Віґен зауважували, що "звуження Південно-Східної Азії до її нинішніх кордонів було, таким чином, поступовим процесом".[4]

Рельєф

Фізична карта Азії

Азія — найконтрастніша за абсолютними відмітками висот частина світу. В Азії знаходиться найвища вершина Землі Джомолунґма (Еверест — 8848 м) і найглибша западина — Маріанська (10924 м), поблизу Азії розташовано ряд глибоких западин Світового океану, наприклад, Курило-Камчатська (9717 м) і Філіппінська (10265 м). На її території розташоване найглибше озеро — Байкал (глибина до 1620 м) і озеро Мертве, рівень якого знаходиться на 392 м нижче за рівень моря, Турфанська улоговина (-154 м). Середня висота Азії — 950 м. Близько 75% поверхні Азії становлять гори і височини між Середземним морем й узбережжям Тихого океану; в центральній частині Азії найвищі на Землі гори (Гімалаї, Каракорум, Гіндукуш), високо розташовані височини (Тібетська, Монгольська), а також великі западисті улоговини (Кашґарська, Джунґарська); розлогі низовини в північно-західній частині (Західносибірська, Туранська) і прибережній зоні (Маньчжурська, Китайська, Індостанська). Безстічні простори, переважно пустельні улоговини, займають 37% поверхні Азії.

Відмінна особливість Азії — гірлянда, вервечка острівних дуг, що складають її східне обрамлення. Для багатьох дільниць узбережжя Азії характерні активний вулканізм, виходи викопного льоду (Сибір), коралові утворення (на півдні).

Клімат

Клімат від субполярного та полярного на крайній півночі до тропічного, дуже вологого на південному-сході і тропічного дуже сухого на південному заході, на більшості території різко континентальний; на півночі тундра і зона хвойних лісів тайги (район вічної мерзлоти), в центральній та південно-західній частині степи, що переходять в напівпустелі та пустелі, на південному сході мусонні та тропічні ліси.

Регіони Азії

Регіони Азії:

Північна Азія

Центральна Азія

Західна Азія

Південна Азія

Східна Азія

Південно-Східна Азія

Можна виділити такі великі частини Азії:

Північно-східну Азію (Росія).

Західну Азію (включає Кіпр, Туреччину, Іран, Афганістан, Сирійську Арабську Республіку, Ліван, Ізраїль, Йорданію, Ірак, Кувейт, Саудівську Аравію, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман, Ємен — група країн Бл. і Сер. Сходу];

Південну Азію (Пакистан, Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Бутан, Непал, Мальдівська Республіка);

Південно-Східну Азію (М'янма, Таїланд, Малайзія, Сінгапур, Лаос, Камбоджа, В'єтнам, Філіппіни, Індонезія, Бруней, Східний Тімор);

Центральну Азію (Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан, Казахстан, частина Монголії, зах. частина Китаю);

Східну Азію (інша частина Китаю, Корея, Японія).

Основні корисні копалини

Незважаючи на значну площу і різноманітність природних умов Азія займає 1-е місце серед інших континентів тільки за запасами нафти, природного газу, руд олова і самородної сірки, а також з видобутку нафти і олов'яних руд. Слабка продуктивність надр континенту і низька концентрація гірничої промисловості пояснюються не тільки особливостями геологічної будови, але і недостатньою геологічною вивченістю, несприятливим географічним положенням, відсутністю необхідної інфраструктури і низьким рівнем розвитку економіки у багатьох країнах Азії. Мінерально-сировинна база і гірнича промисловість Азії, за винятком запасів і видобутку нафти в країнах Перської затоки і олова в Східній Азії, не відрізняються високою концентрацією виробництва. Вугільна промисловість континенту за рівнем виробництва поступається Північній Америці і Західній Європі, а за концентрацією видобутку, крім них, ще й Австралії і Південній Африці. Нафтогазовидобувний район Західної Азії — найбільший у світі центр з видобутку і експорту нафти; загалом Азія дає біля 45-50% загального видобутку нафти, який здійснюється на сучасному технічному рівні. Аналогічний стан у оловодобувній промисловості займають країни Східної Азії, але в цьому випадку технічний рівень виробництва вельми строкатий: від сучасних потужних драг на прибережних площах до напівкустарного видобутку (старателі) з невеликих розсипів. З інших видів мінеральної сировини виділяються марганцеві руди в Індії і хромові руди в Туреччині, вольфрамові руди в Південній Кореї і країнах Східної Азії, фосфорити і самородна сірка в Західній Азії. Серед країн Азії можна віднести до найбільших і досить універсальних за видобутком мінеральної сировини Росію, Індію і Китай, а до числа країн зі значним, мінерально-сировинним потенціалом, порівняно розвиненою гірничою промисловістю — Туреччину, Філіппіни, Іран та Індонезію.