1. Об’єкт і предмет фізичної географії материків.

Одним з найважливіших методологічних питань фізичної географії є визначення об’єкту і предмету науки. Незважаючи на значні досягнення географії як науки, на сьогоднішній день немає єдино виробленого чіткого трактування даних понять. В словниках поняття об’єкт і предмет подаються, як синоніми. В окремих географічних роботах не подаються відмінності між даними поняттями А.Г. Ісаченко (1965), А.А. Краугліс (1979), та деякі інші.

Деякі з географів минулого, та сучасності розглядають поверхню Землі як об’єкт вивчення географії. Так, Ф. Ріхтгофен (1883) вважав задачею географії „вивчення твердої земної поверхні в зв’язку з гідросферою, атмосферою по чотирьох принципах: по формі, речовинному складу, неперервній зміні і походженню, причому керівною ниткою являється взаємні відносини трьох царств між собою і земною поверхнею”.

Одна група вчених основним об’єктом вивчення фізичної географії вважають географічне середовище (Григор’єв, 1966; Гвоздецький, 1979 і ін.). Основними положеннями їх поглядів є:

1. Географічне середовище по об’єкту близька чи співпадає з географічною оболонкою.

2. В географічне середовище не входить людське суспільство, але воно вивчається для людей.

3. Географічне середовище спрямовує фізичну географію на взаємозв’язок з практикою народного господарства.

4. Географічне середовище сприяє інтеграції географічних наук.

Інша група вчених (МІльков, 1967; Калєснік, 1955; Арманд, 1975 та ін.) не признає географічне середовище об’єктом вивчення географії, наводячи наступні докази:

1. Термін „географічне середовище” є філософським і переносити його в природничу науку не можна.

2. Географія вивчає такі ділянки географічної оболонки і такі етапи розвитку, де людини не було.

3. Географічна оболонка може бути середовищем, але це лиш одна з її властивостей (Мільков, 1967 р., с.11)

4. Не весь зміст географії пов’язаний з суспільством (Арманд, 1975, с.17).

5. Визнання, що географічне середовище є предметом вивчення фізичної географії, вносить плутанину в науку, оскільки придає подвійності в розумінні самого географічного середовища і надає поняттю предмету фізичної географії недоцільного відтінку антропоцентризму (Ісаченко, 1971, с.324)

Більшість вчених географів об’єктом вивчення фізичної географії визначають географічну оболонку Землі. Вперше досить чітке визначення географічної оболонки було подане І.П. Броуновим (1910, с.1-2). Пізніше дане вчення було розвинуте Григор’євим, Калєсніком, Армандом та ін.

Географічна оболонка – це планетарно-природний комплекс, компоненти якого (атмосфера, гідросфера, літосфера, біосфера) взаємо проникаючи знаходяться в глибокій взаємодії, яка відбувається при участі сонячної енергії та в меншій мірі енергії Землі.

Предметом науки в загальному і географії зокрема є сума знань про реальний об’єкт. Таким чином велика кількість географів предмет дослідження ототожнюють із завданням дослідження (що саме необхідно вивчати). Відповідно за предмет дослідження приймаються компоненти географічної оболонки (вода, повітря, рослинний і тваринний світ), чи певні природні комплекси.

Аналізуючи праці географів на наш погляд варто б виділяти в фізичній географії загальний і конкретні об’єкти дослідження. Загальним предметом дослідження повинна бути географічна оболонка в цілому. Конкретними об’єктами виступають сфери географічної оболонки (атмосфера, гідросфера, біосфера, літосфера), природно-територіальні комплекси різних рівнів, що вивчаються тими чи іншими фізико-географічними науками (кліматологією, гідрологією і тд.). Під предметом фізичної географії повинна виступати геопросторова організація географічної оболонки чи окремих її частин, сфер, природних комплексів. Під геопросторовою організацією слід розуміти:

· взаєморозташування об’єктів в двомірному просторі земної поверхні;

· наявність просторових зв’язків між розташованими у межах земної поверхні об’єктами;

· існування природних територіальних комплексів різного рівня;

· функціонування природних утворень в часі, що полягає в зміні їх станів.