2. Поняття визначення та „національність" юридичної особи

Національність юр.ос - — інститут міжнародного приватного права, що характеризує належність особи юридичної до певної д-ви. За доктриною цієї галузі права термін «національність юридичної особи» застосовується для визначення її особистого закону (lex personalis). Термін «національність» щодо юрид. осіб має умов, характер, тому в зак-ві частіше застосовується категорія «особистий закон» юрид. особи. За цим законом визначаються питання статусу юрид. особи: чи є організація юрид. особою, коли виникає і припиняється її право- та дієздатність, який її обсяг, як створюється, реорганізується та ліквідується юрид. особа, яка частка майна такої особи, її філій і представництв, які повноваження мають її органи управління, як розподіляється майно при ліквідації тощо. З приводу встановлення особистого закону юрид. особи вироблено ряд ознак, за якими відповідне утворення кваліфікується як таке, що володіє правосуб'єктністю. Критерії належності юрид. особи до тієї чи ін. д-ви відповідають у доктрині чотирьом осн. теоріям, які беруть за вирішальну ту чи ін. ознаку юрид. особи: громадянство фіз. осіб, котрі формують юрид. особу (теорія фікції та теорія контролю); місце розміщення капіталу (теорія цільового майна, або теорія центру експлуатації); місцезнаходження кер. центру юрид. особи (теорія осілості); статутний критерій — місце інкорпорації (нормат. теорія, або теорія інкорпорації). Згідно з теорією фікції юрид. особа — це правова фікція, за якою стоять реальні люди — носії прав та обов'язків. Вважається, що юрид. особа належить до тієї д-ви, гр-ни якої контролюють її діяльність. У сучас. доктрині теорія фікції отримала назву теорії контролю.

Юр.особи створ. на території певної держави. Але їх дія-сть не обмежується територією цієї держави і може здійсн-ся на території інших країн. При здійсненні такої дія-сті виникають питання: про визнання правосуб'єктності іноз .юр. особи; про допуск її до здійснення господ. дія-сті на території даної держави; про умови такої дія-сті. Юр. особи як суб'єкти міжнародних приватних відносин поділяються на дві базові категорії: 1) національні юридичні особи, які в будь-якій державі поділяються на дві груп: • вітчизняні юридичні особи; • іноземні юридичні особи; 2) міжнародні юридичні особи: Три головні питання, що виникають при визначенні правового статусу національних юр. осіб: 1) про визначення національності юр. ос.; 2) про визнання іноз. юр. ос. як суб'єкта права; 3) про право, застосовне до діяльності іноз. юр. ос.

Юридичні особи є активними суб'єктами ММП: підприємства, організації, установи, створені відповідно до законодавства певної держави.Кожна юр.ос. має власне найменування, відмінне від найменування інших суб'єктів права. Воно необхідне для ідентифікації юр.ос. в цив. або господ. обігу. Законод-во держав іноді визначає особливості, пов'язані з найменуванням юр.ос.( рекомендацію уникати у найменуванні іноземних виразів і слів; про доцільність/ небажаності використання у назві фірми імені хоч би одного з її членів, а також вказівку існування компанії (і К °) або вказівку на вид її діяльності;ступеня відпов-сті (ТОВ, АТ,ПТ).

Юр.ос. можуть поділятися на суб'єкти публ. та прив. права в залежності від природи акта, внаслідок якого їх створено. Юр.ос. публ. права переважно виникають у розпорядчому порядку на підставі спеціальних публічно-правових актів, прийнятих компетентними державними органами (закон, декрет, указ, адміністративний наказ). До таких осіб належать органи управління адмін..-територ. одиницями, торгові, торгово-промислові палати, університети, музеї, державні залізниці й банки тощо Вони іноді виступають як суб'єкти приватного права, керуючись при цьому нормами цив. чи торгового права. Юр.ос. прив. права створ-ся нормативно-явочному порядку. Вони враховуються у спец. реєстрах або отримують спец. дозвіл від компетентних органів. Це банки, страхові компанії та ін На них пошир-ся норми цивільного або торговельного права. Вони можуть виступати в різних формах, передбачених законодавством держав.