3. Поняття “особистий закон фізичної особи” та сфера його дії.

Личный закон — право страны в соответствии с которым определяется правовой статус субъекта, участвующего в гражданско-правовом отношении, осложненном иностранным элементом. Правовой статус включает: правоспособность субъекта и дееспособность субъекта.

В международном частном праве выделяют: личный закон физ лица (lex personalis) и личный закон юр лица (lex societatis).

По общему правилу, личным законом физ лица считается право страны, гражданство которой это лицо имеет.

Согласно ЗУ «Про МЧП»:

Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.

Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування.

Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.

При визначенні особистого закону відповідно до частин другої і третьої цієї статті вважається, що якщо недієздатна особа змінила місце свого проживання без згоди свого законного представника, то така зміна не спричиняє зміну особистого закону такої особи.

4. Відшкодування шкоди працівникові за міжнародними договорами України.

Враховуючи необхідність врегулювати питання соц захисту в разі отримання ушкоджень у зв'язку з виконанням трудових обов'язків у відносинах з "іноземним елементом", Україна стала учасницею Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, проф захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаними з виконанням ними трудових обов'язків 1994 р. (Республіки Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Молдова, РФ, інші). Вона має систему колізійних норм, які поширюють свою дію на підприємства, установи, організації зазначених держав незалежно від форм власності.

Норми багатосторонньої Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди поширюються на осіб, які раніше працювали на підприємствах, а в разі їх смерті — на осіб, що мають право на таке відшкодування. Ці особи повинні бути громадянами й мати постійне місце проживання на території будь-якої з держав—учасниць Угоди. її правила не поширюються на випадки відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок радіаційних катастроф, у т. ч. на ЧАЕС.

Відшкодування шкоди здійснюється за законодавством, яке поширюється на працівника в момент отримання ушкодження, проф захворювання чи смерті. Роботодавець, який відповідає за заподіяну шкоду, відшкодовує за нормами свого нац законодавства.

Якщо особа, яка отримала проф захворювання, працювала на території кількох держав і це могло викликати проф захворювання, відшкодування шкоди здійснюється роботодавцем держави, на території якої востаннє виконувалася така робота.

У двосторонній Угоді про трудову діяльність і соціальний захист громадян, укладеній з Республікою Білорусь, однойменній — з РФ зазначається, що в разі загострення захворювання відшкодування переглядається згідно з законодавством держави, за яким воно було призначено. Це положення не застосовується, якщо загострення захворювання пов'язане з трудовою діяльністю на підприємствах іншої договірної держави, яка могла призвести до проф захворювання і під час якої до працівника застосовувалося законодавство цієї іншої держави

У багатосторонній Угоді про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди оговорюється, що держави забезпечують у пріоритетному порядку вільне переведення й виплату грошових засобів працівникам або особам, які мають право на таке відшкодування, що постійно чи тимчасово перебувають на їхній території, через банки та/чи установи поштового зв'язку.

Відповідно до багатосторонньої Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди компетентними у справах про відшкодування шкоди є, за вибором потерпілого, суд договірної держави: 1) на території якої мала місце дія, що стала підставою вимоги про відшкодування шкоди, або 2) на території якої проживають особи, які мають право на відшкодування шкоди.

В Угоді про трудову діяльність і соц захист громадян, укладеної з Республікою Білорусь, зазначається також, що в разі втрати працездатності або смерті працівника внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я з вини працедавця, останній оплачує дорожні витрати та в належних випадках — проїзд в обидва кінці для супроводжуючої особи. У разі смерті працівника працедавець організує перевезення тіла та особистого майна померлого на територію держави виїзду, несе всі пов'язані з цим витрати та інформує дипломатичне або консульське представництво цієї держави з наданням матеріалів щодо факту смерті.

Працедавець відшкодовує фактичні витрати на лікування і реабілітацію потерпілого згідно з актами (рахунками), поданими державними організаціями та установами охорони здоров'я, соціального забезпечення держави, яка здійснює лікування й реабілітацію.

Питання відшкодування шкоди працівникові нормами двосторонньої Угоди за участю України та Чехії не врегульовано. Проте трудові та правові відносини громадян цих держав, які працюють на підставі трудових договорів, укладених письмово з працедавцем, місце розташування якого знаходиться на території іншої договірної держави: а) довгостроково на період до 1 року з можливістю продовження цього строку; б) короткостроково на сезонні роботи на період до 6 місяців один раз протягом календарного року, регулюються правовими нормами тієї договірної держави, на території якої громадяни виконують свою роботу.

Трудові та правові відносини громадян, які працюють на підставі контрактів між суб'єктами господарської діяльності обох договірних держав, регулюються правовими нормами держави, на території якої вони проживають. Зазначені норми, що мають достатньо широкий зміст, поширюються на відносини щодо відшкодування шкоди, завданої працівникові