4.Колізійне регулювання укладання та розірвання шлюбу в мпп.

Дя міжнародного приватного права значення мають шлюби, зареєстровані за участю іноземців, на території іноземної держави, органами іноземної держави, з використанням іноземного законодавства. Для визначення правового статусу осіб застосовують колізійні норми. Оскільки оформлення шлюбу передбачає дотримання матеріальних і формальних умов, то колізійні прив'язки допомагають визначити їхній зміст. Колізійні принципи можуть міститись як у національному законодавстві, так і в міжнародних договорах. Важливе значення має також визнання чи невизнання існуючого шлюбу.

До матеріальних умов оформлення шлюбу переважно застосовується особистий закон осіб, які одружуються, а до форми шлюбу - закон місця його реєстрації. Особистим може бути закон громадянства, як це передбачено Законами з міжнародного приватного права Албанії, Польщі, Угорщини, ФРН, Сімейним кодексом Болгарії, Цивільним кодексом Франції, або ж закон доміцилію, застосовуваний правовими системами "сім'ї загального права". У цих державах передбачається, що шлюб повинен бути дійсним за законом держави, де подружжя бажає вибрати доміцилій сім'ї, припускаючи, що таким буде доміцилій нареченого на момент реєстрації шлюбу. Законодавство США не передбачає різних колізійних прив'язок до матеріальних та формальних умов оформлення шлюбу. Тут питання про дійсність шлюбу вирішується за місцем його реєстрації.

Право різних держав може містити застереження щодо використання колізійних прив'язок. Так, законодавство Франції вимагає дотримання положень закону Франції про публічний порядок щодо матеріальних умов оформлення шлюбу в разі відсилання до іноземної правової системи. Закон ФРН з міжнародного приватного права вказує на можливість застосування відсилань: зворотного та до закону третьої держави. Застереження часто роблять і щодо форми шлюбу, оскільки поняття "форма шлюбу" не має однакового трактування у праві різних держав. Тому, наприклад, у законодавстві може ставитися вимога про те, що визнається форма шлюбу в разі дотримання законодавства держави громадянства, доміцилію особи або місця реєстрації шлюбу.

5.Визнання та виконання іноземних судових рішень.

Рішення суду є актом правосуддя, який захищає права сторін та охороняє правопорядок у державі. Юридичною підставою рішення є норма матеріального права, яка регулює спірне правовідношення, а фактичною - юридичні факти (дії, події), встановлені судом у судовому засіданні. Таким чином, рішенням суду остаточно вирішується спір по суті, тобто усувається невизначеність правовід-ношення, і, після набрання ним законної сили, унеможливлюється повторне звернення до суду тієї ж особи (чи її правонаступника) з вимогою про той же предмет і з тих же підстав. Зазначене випливає з ч. 2 ст. 223 ЦПК України за назвою "Набрання рішенням суду законної сили". У протилежному випадку повторний розгляд тотожної справи зумовить перегляд винесеного раніше і ніким не скасованого рішення. Результатом повторного розгляду можуть стати два протилежні рішення по одній і тій же справі.

Рішення суду має юридичне значення, якщо воно набуває законної сили. У цивільному процесуальному законодавстві України тривалий час не було визначення поняття "законна сила судового рішення". У теорії цивільного процесуального права висловлювалися різні думки з цього приводу. Наприклад, вказувалося, що законна сила судового рішення означає "правову дію рішення" (М. Авдюков, Д. Полумордвінов, П. Радченко), його незмінність (М. Гурвіч), обов'язковість (Н. Зейдер, А. Клейнман, К. Комісаров), безпосередній вияв дії норми права (А. Мельников), стабільність і забезпечену законом обов'язковість дії (Н. Маслєннікова). особливу правову дію матеріально-правового і цивільного процесуального закону в конкретному акті правосуддя, що втілює силу і авторитет судової влади, наділяє цей акт такими властивостями, як обов'язковість, виключність, неспростовність, преюдиціальність, виконуваність (М. Громов, С. Кечеруков). Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства, охорону політичної та економічної основи держави, захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб у дусі неухильного виконання Конституції та законів держави, поважання правил співжиття, честі й гідності людини (М. Штефан). Сьогодні відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦПК України законним вважається рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Рішення, постановлене судом України, набирає законної сили відповідно до норм ЦПК України. Набравши законної сили, воно набуває властивості загальнообов'язковості, яка забезпечує реалізацію його положень. Воно стає обов'язковим для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,- і за її межами (ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 14 ЦПК України).

Правовими наслідками рішення, що набрало законної сили по тотожній справі, є відмова судці у відкритті провадження у справі (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України) або закриття провадження у справі, якщо таке рішення виявиться під час розгляду спору (п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України). Якщо ж суддя прийняв заяву за наявності рішення, що набрало законної сили по цьому ж спору, і суд розглянув її по суті, то суд апеляційної чи касаційної інстанції зобов'язаний скасувати рішення і закрити провадження у справі (ч. І ст. 310, ч. 1 ст. 340 ЦПК України).

Рішення суду по тотожній справі може бути постановлено не тільки судом України, але й судом іноземної держави. За загальним правилом, дія судового рішення обмежується територією тієї держави, судом якої воно постановлено. Тому само по собі іноземне судове рішення не має правової сили на території іншої держави.

Воно отримує її тільки у випадку, якщо процесуальне законодавство певної держави допускає визнання, а у разі потреби й виконання іноземних судових рішень.

Для того, щоб рішення іноземного суду мало правові наслідки на території України, воно повинно бути визнано судом України відповідно до закону чи міжнародного договору. Визнане в Україні рішення іноземного суду, унеможливлює прийняття суддею заяви у цивільній справі від іноземця або зобов'язує суд закрити провадження в справі, якщо таке рішення виявиться під час розгляду спору в суді. У правовій літературі висловлено різні думки щодо змісту поняття "визнання" рішень іноземних судів. Як правило, питання про визнання рішення іноземного суду аналізується окремо від питання його виконання. Визнанням іноземного судового рішення вважають юридичний акт, у результаті якого законна сила цього рішення поширюється на територію держави, в якій воно визнається. Юридичний акт про визнання розглядають як особливу форму дії правової норми, на підставі якої постановлено рішення, що не має виразу, в якійсь процесуальній формі (Д. Авєрін). Думку, висловлену Д. Авєріним, поділяє П. Євсєєв, який вважає, що визнання рішення іноземного суду означає визнання за ним тих якостей, які має рішення місцевого суду. Визнання відбувається без будь-якого провадження. Інші вчені вважають наведені міркування справедливими, але тільки щодо судових рішень, які не потребують примусового виконання, тобто якщо немає необхідності застосовувати до боржника певні заходи стягнення. Проте, на їх думку, ці визначення не передбачають визнання судових рішень про присудження. Зміст поняття "визнання" іноземного судового рішення повинно охоплювати і рішення про визнання, і рішення про присудження, оскільки визнання іноземного рішення є необхідною передумовою його виконання (Є. Гусєв).

Билет 24