4. Зворотне відсилання до закону третьої держави

Суть зворотного відсилання полягає у відсиланні колізійної норми законодавства однієї держави до закону іншої, а закон останньої не вирішуючи питання по суті, своєю чергою, відсилає до закону попередньої держави. Якщо до вирішення спору залучається правова система третьої держави, то мова йде про відсилання до закону третьої держави.

За відсутності додаткових обмежень, відсилання національної колі¬зійної норми до іноземного права можна, у загальному вигляді, тлумачити як відсилання:

• виключно до матеріального права відповідної іноземної держави;

• до іноземного права в цілому, тобто - включаючи і його ко¬лізійне право;

• тільки до колізійного права певної держави.

• до процесуального права

Загальновизнані випадки, коли зворотне відсилання має бути прийнято:

1. Коли відносини стосуються персонального статуту.

2. У випадку сімейного статуту.

У великій кількості держав – зворотне відсилання щодо спадкового права.

Способи вирішення:

a) відсилання до матеріального права

b) четкое определение в заключаемом договоре материального права, которое будет применяться к этому договору и возникшим из него обязательствам.

Види зворотнього відсилання:

1) власне чисте відсилання

2) трансмісія відсилання до права третьої країни.

Остаточне рішення щодо прийняття чи неприйняття зворотного відсилання, у більшості випадків, залишено на розсуд судових органів, які керуються не стільки теоретичними, скільки прагматичними міркуваннями, вба¬чаючи у прийнятті такого відсилання реальну можливість скоро¬чення випадків застосування іноземного права, хоча це, м'яко кажучи, не зовсім узгоджується з вимогою щодо необхідності від¬найдення судом такого права, яке найкращим чином здатне вирі¬шити відповідну справу.

5.Встановлення опіки і піклування за законодавством України

Відповідно до ЦКУ опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, непов¬нолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Водночас, крім загальних цілей опіки і піклування, закон виз¬начає також спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, — неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є вихо¬вання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих немайно¬вих і майнових інтересів цих дітей.

Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлю¬ються для захисту особистих немайнових і майнових прав повно¬літніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійсню¬вати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для піклуван¬ня про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ни¬ми догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування.

Згідно з ЦК опіка і піклування встановлюються державними ад¬міністраціями районів, районів міст Києва і Севастополя, виконав¬чими комітетами міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування покладаєть¬ся на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. Ведення справ з опіки і піклування у викон¬комах районних (міських) рад покладається: щодо неповнолітніх — на відділи освіти; щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, — на відділи охорони здоров'я; щодо до¬рослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здо¬ров'я, — на органи соціального захисту населення. Ці відділи вико¬нують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (пік¬лування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

У сільській місцевості опікою та піклуванням відають безпосе¬редньо виконавчі комітети селищних і сільських рад.

Згідно з ЦК опіка встановлюється над малолітніми особа¬ми, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особа¬ми, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Опіка та піклування можуть встановлюватися судом або органа¬ми опіки та піклування.

Відповідно до Правил опіки та піклування опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які:

- не досягли 18 р.;

- визнані у встановленому законом порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

- перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах;

- раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено;

- позбавлені батьківських прав;

- інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню;

- засудженні за скоєння тяжкого злочину.

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з осіб, що перебувають у родинних стосунках з підопічним. Тому, як прави¬ло, обов'язки з опіки та піклування виконуються безоплатно. Зокрема, СК передбачає безоплатність вико¬нання обов'язків з опіки та піклування над дитиною. Вод¬ночас ЦК передбачає, що Кабінет Міністрів України визна¬чає підстави виникнення права на оплату послуг опікуна і піклу¬вальника, розмір і порядок їх виплати.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9