5.Основні способи вирішення питання кваліфікації

Кваліфікація обставин справи (суті спору) чи норми права може бути різною залежно від того, принципи якої правової системи застосовуватимуться. Тому розрізняють декілька основних способів кваліфікації: за законом суду; за системою права тієї держави, до якого відсилає колізійна норма; за принципом автономної кваліфікації.

1. Теорія кваліфікації за законом суду означає, що суд, застосовуючи колізійну норму, кваліфікує її поняття від повідно до змісту, що його вони мають у цивільному законодавстві правової системи місцезнаходження суду. Кваліфікація за lege fori виявляється й тоді, коли суд, керуючись визначеннями, поняттями, категоріями свого права, кваліфікує іноземне право як власне. Вказана теорія виникла в період буржуазних революцій у Європі, коли суди прагнули застосувати норми власної правової системи. Якщо ж їм доводилося застосовувати закони інших держав, вони приладжували їх до своїх інтересів.

2. Опоненти теорії кваліфікації за законом суду М. Вольф, Ф. Малорі, інші вважали більш доцільним проведення кваліфікації за принципом lex causae. На їхню думку, суд повинен тлумачити колізійну норму згідно з принципами, поняттями того права, до якого ця норма відсилає.

3. Теорію "автономної кваліфікації" було запропоновано у 30-х pp. XX ст. німецьким юристом. Зміст цієї теорії зводиться до того, що суд, розглядаючи спір з "іноземним елементом", повинен провести кваліфікацію понять норми права не через звернення до конкретних існуючих правових систем, а на основі загальних правових понять, що утворюються завдяки порівняльному юридичному аналізові законодавства окремих держав. Кваліфікація повинна бути "вільною", "автономною" від будь-якої конкретної системи права ("наддержавною"). Внаслідок застосування цієї теорії можуть бути сформовані поняття, до яких повинен звертатися суддя будь-якої держави у випадку виникнення "конфлікту кваліфікацій". Водночас "загальне поняття" за своїм значенням може досить далеко відходити від змісту відповідного поняття у конкретній системі права чи не мати з ним нічого спільного. Автономна кваліфікація не може відбуватися поза порівняльним правознавством.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 19

1. Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі-продажу.

Набувши чинності з 1 січня 1988 p., Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі-продажу 1980 p., вона змінила чинну раніше Гаазьку конвенцію про єдиний закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1964 р. та Гаазьку конвенцію про міжнародну купівлю-продаж товарів 1964 р. Прийняття Віденської конвенції 1980 р. було зумовлене необхідністю об'єднати принципи романо-німецької та англо-американської правових "сімей" в одному міжнародному документі, потребою сприяти дружнім відносинам держав, застосувавши уніфіковані норми. Вона визначає юридичне поняття договору міжнародної купівлі-продажу товарів; встановлює форму такого договору; регламентує зміст основних прав і обов'язків продавця та покупця, зокрема відповідальність за порушення контрактних зобов'язань.

Віденська конвенція 1980 р. поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться у різних •державах: якщо ці держави є договірними державами або якщо відповідно до норм міжнародного приватного права застосовується право договірної держави. Та обставина, що комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з таких, що мали місце до чи в момент його укладення ділових відносин або обміну інформацією між сторонами.

2. Особливості правового статусу біпатридів.

Більшість держав є прихильниками єдиного громадянства, оскільки правовий статус осіб з подвійним громадянством (біпатридів) породжує чимало проблем у сфері як публічного, так і приватного права. Подвійність громадянства з'являється внаслідок виникнення колізій законодавства різних держав щодо набуття і втрати громадянства, міграційних процесів, реєстрації шлюбів з іноземцями та ін. Подвійне громадянство дозволяється також в особливих випадках, зазвичай через укладення міжнародних угод.

Однією з міжнародних угод, яка регулює питання правового статусу осіб з подвійним громадянством, є Гаазька конвенція про деякі питання щодо конфліктів між законами про громадянство 1930 р. З її змісту випливає, зокрема, таке. Кожна держава сама визначає, хто є її громадянином. Держава не може здійснювати дипломатичного захисту свого громадянина в іншій державі, громадянином якої ця особа також є. На правовий статус біпатрида впливає й те, що в межах третьої держави особа, яка має більше ніж одне громадянство, вважатиметься такою, що має одне.

Біпатриди користуються правами й виконують обов'язки нарівні з громадянами держави, в якій проживають. Водночас вони мають права та обов'язки стосовно держави, в якій не проживають, але громадянами якої вони є. Тому в міжнародному приватному праві виникають проблеми, які потребують правового врегулювання. Складним є, наприклад, питання правового статусу біпатридів стосовно приватизаційних процесів. Виникають труднощі й під час реалізації ними права приватної власності на землю, нерухоме майно в державах їх громадянства тощо. Потребують вирішення питання про порядок реалізації права на житлову площу, освіту і т. ін.Через труднощі в регулюванні правового статусу біпатридів держави прагнуть уникнути подвійного громадянства, зокрема укладенням двосторонніх угод.

3. Трудові відносини з «іноземним елементом».

Світова трудова міграція, міжнародний поділ праці, тимчасові відрядження за кордон, обмін професійним досвідом між країнами, зовнішньоекономічна діяльність привели до необхідності правового врегулювання трудових відносин з «іноземним елементом». Останній у цивільних відносинах виявляється у:

1) їх суб’єктивному складі (наприклад, громадянин України працює за трудов.контрактом за кордоном); 2)об’єкті (скажімо, працівник авіакомпанії укладає з цією компанією договір про роботу за кордоном);3)доконаному юридичному факті (приміром, праця за кордоном з позицій законодавства різних держав, зокрема, під час визначення,встановлення і призначення пільг, обчислення трудового стажу)

Джерелами регулювання трудових відносин з «іноземним елементом» може бути національне законодавство, міжнародні конвенції та міждержавні договори, ділові звичаї, судова практика тощо.

4. Правовий статус об'єктів господарювання України за кордоном.

Відповідно до вітчизняного законодавства суб'єкти господарювання України можуть здійснювати діяльність, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення правовідносин з "іноземним елементом" як на території України, так і за кордоном. Органи, що діють від імені України, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у господарській діяльності на території України, також діють як юридичні особи.

Юридичними в Україні вважаються особи, які отримують цей статус од моменту їх реєстрації на території України. Філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, створені суб'єктом підприємницької діяльності — юридичною особою відповідно до чинного законодавства України, юридичної реєстрації не потребують. У своїй діяльності вони керуються положенням, затвердженим юридичною особою. Якщо відокремлені підрозділи розташовані за межами України, їхня діяльність регулюється законодавством України.

Юридичні особи України мають право здійснювати свою діяльність, яка виходить за межі України, відповідно до; 1) законодавства України; 2) статутних завдань; 3) законодавства іноземної держави; 4) міжнародних угод.

5. Поняття міжнародних інтерперсональних колізій.

Інтерперсональні колізії виникають у зв’язку із належністю фізичних осіб до певної національності, релігії, тощо. Тобто, це – колізії, що існують між нормами права та нормами моралі, релігійними нормами і звичаями. Такі колізії пов’язані із визначенням статусу осіб в сімейних, спадкових, деліктних та інших приватноправових відносинах. Колізі в міжнародному приватному праві поділяються на три види: інтерперсональні, інтертемпоральні та такі, що виникають із дії законів у просторі.

Головною відмінною рисою інтерперсонального колізій­ного права є те, що в ньому виключаються будь-які формули прикріплення, окрім прив'язки до персонального закону особи.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 20

1. Структура колізійної норми.

Згідно усталеним положенням колізійна норма складається з об'єму і прив'язки.

Деякі колізійні прив'язки можуть використовуватися тільки для певних груп відносин. Наприклад, особистий закон придатний для визначення правового статусу суб'єктів міжнародного приватного права, а закон перебування речі - для речових прав на майно, закон місця здійснення акту - для правовідносин, які виникають в силу такого акта.

Колізійні норми як юридико-технічні утворення за структурою є складними нормами. Стверджують, що вони, як і інші норми, мають у своєму складі гіпотезу, диспозицію та санкцію. Але в міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив'язки. У першій частині норми (в обсязі) вказується правовідношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності). У другій частині норми (в прив'язці; колізійному принципі; формулі прикріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де знаходиться майно; за законом останнього постійного місця проживання спадкодавця).

Обсяг вказує на коло відносин, які підлягають впливу з боку колізійної норми, а прив'язка містить вказівку на ознаки визначення застосовного права.

2. Види об'єднань підприємств за законодавством України.

Згідно з чинним законодавством, в Україні можуть створюватися й функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень): 1) добровільні; 2) інституціональні.

Об'єднання підприємств - це добровільне об'єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їхніх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій, які створюються для спільного виконання однорідних функцій та координації загальної діяльності.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності.

Корпорація - це акціонерне товариство, що поєднує діяльність декількох фірм для досягнення спільних цілей.

Трест - форма об'єднання підприємств однієї або декількох галузей, при якій підприємства, які входять до складу об'єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано

Концерн - багатогалузевий комплекс підприємств, в якому структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю

Консорціум - форма тимчасового об'єднання підприємств з метою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів

Фінансово-промислова група (ФПГ) - це комплекс різногалузевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових інститутів

Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції.

3. Колізійні прив'язки, які застосовуються до правового становища майна.

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: і) особистого статусу фізичних та юридичних осіб; 2) правового становища майна; 3) угод та юридичних фактів.

Правове положення майна регламентується законом місцезнаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною прив'язкою вирішуються питання, належні до права власності.

Так, відповідно до Цивільного кодексу України право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця. Так, ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України вказує, що відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. У цьому випадку законодавець використав прив'язку lex domicilii.

4. Поняття судового імунітету.

У широкому змісті слова цей вид імунітету містить у собі:

· Імунітет від пред'явлення позову в іноземному суді: (прийнято іменувати судовим імунітетом у вузькому змісті слова. Цей вид імунітету означає, насамперед, непідсудність держави іноземному суду)

· Імунітет від попередніх дій: ( Відповідно до імунітету суд, що розглядає приватноправову суперечку за участю іноземної держави, не вправі застосовувати будь-які заходи для попереднього забезпеченню позову, тому що такі міри носять примусовий характер.)

· Імунітет від попереднього виконання рішення.

5. Застереження про публічний порядок.

Результат дії колізійної норми, а саме: застосування чи не-застосування іноземного права у певних випадках пов'язане з застереженням про публічний порядок .Це застереження міститься у джерелах права усіх правових систем і дає змогу обмежувати відсилання до іноземного закону. Воно означає наступне:

По-перше, іноземний закон, до якого відсилає колізійна норма, може не застосовуватися, якщо він протирічить основам публічного порядку певної держави. Тому права та обов'язки, які грунтуються на такому іноземному законі, не визнаються у державі, де не може бути застосований такий закон.

По-друге, іноземний закон може не використовуватися, якщо це суперечило б основам застосування законодавства у цій державі. Так, в Україні не застосовуються правові норми сімейного законодавства Алжиру, які допускають полігамні шлюби. Проте права та обов'язки осіб, які грунтуються на факті укладення таких шлюбів в Алжирі, визнаються в Україні.

В світовій практиці існує 2 підходи до поняття застереження про публічний порядок: позитивне та негативне застереження про публічний порядок.

Суть позитивного застереження полягає в тому, що в правовій системі кожної країни є норми, які завжди застосовуються незважаючи на те, що колізійна норма відсилає до іноземного законодавства.

Негативне застереження зводиться до того, що іноземне право не застосовується, якщо його застосування суперечить основам правового порядку країни.

БІЛЕТ № 21