1. Річки басейну північного узбережжя Азовського моря.

На північному узбережжі Азовського моря течуть малі та середні річки, що стікають з південних схилів Приазовської височини.

Приазовський басейн (7,8% території України) об'єднує річки, що впадають в Азовське море та його лимани і затоки, зокрема річки Криму. Тут налічується 2213 малих річок із сумарною довжиною 8,7 тис. км, зокрема в Криму – 602 річки (2,4 тис. км) (табл. 8). Середня густота річкової мережі – 0,20 км/км². До найбільших річок північного узбережжя Азовського моря належать Молочна, Обіточна, Берда, Кальміус, Кальчик, Грузький Єланчик, Мокрий Єланчик, Міус і Кринка. У Приазов'ї спостерігається зменшення густоти річкової мережі зі сходу (0,3) на захід (0,1-2,2 км/км²).

Найбільш значні річки Криму – Салгир, Мокрий Індол, Біюк-Карасу, Чорна, Бельбек, Кача, Альма, Булганак-Західний, Учансу, Улу-Узень, Авунда, Ворон, Демерджі. Усі вони беруть початок у Кримських горах. На рівнинній частині Кримського півострова поширені балки з періодичним стоком. Пересічна густота гідрографічної мережі 0,26 км/км².

Деякі річки Приазов'я (Молочна, Обіточна, Кальміус, Грузький Єланчик, Мокрий Єланчик) характеризуються густотою річкової мережі 0,2-0,3 км/км². Для більшості річок крайнього Заходу Приазов'я характерний слабкий розвиток річкової мережі (0,1-0,2 км/км²). Водозбори річок знаходяться на висоті 130-150 м н.р.м.

2. Чернігівське Полісся.

На схід від Київського лежить Чернігівське Полісся, що охоплює частину Дніпровсько-Донецької западини. Його східна межа проходить там, де Дніпровсько-Донецька западина переходить у схил Воронезького кристалічного масиву. Западина виповнена потужною товщею палеозойських, мезозойських і кайнозойських відкладів. Чернігівське Полісся – це низовинна слабохвиляста рівнина. Загальна рівнинність території порушується долинами річок Дніпра, Десни, Снову. Клімат помірно континентальний. За рік в середньому буває 500-610 мм опадів. У долинах річок багато озер і боліт. Площа боліт становить 4,5% території Чернігівського Полісся. Поширені дерново-підзолисті, болотні, сірі лісові ґрунти. Залісеність території близько 25%. Найбільші лісові масиви зберігаються на межиріччях Дніпра і Десни, Снову і Десни. Переважають соснові та дубово-соснові ліси. В ландшафтній структурі Чернігівського Полісся головну роль відіграють природні комплекси моренно-піщаних та піщаних рівнин з дерново-підзолистими ґрунтами і боровими лісами. Острівне поширення мають лісостепові ландшафти, що розвинулись на лесових породах. Природні умови сприятливі для сільсько- і лісогосподарського природокористування, рекреації тощо.

У Чернігівському Поліссі знаходяться Каморетський заказник, Сосницький заказник і заказник Болото Мох, а також пам'ятки природи – Святе Озеро, болото Гальський Мох та урочище Тулине.

Білет 37

1. Річки басейну Сіверського Дінця.

Сіверський Донець (назву пов'язують з тим, що тут у давнину жили сіверяни) — права притока Дону (басейн Азовського моря); має загальну довжину 1053 км, з них в Україні 700 км, загальна площа басейну — 98 900 км². Починається річка на схилах Середньоруської височини. У верхній течії до м. Ізюм Харківської області долина має невисокі береги, заплава в окремих місцях заболочена. Середня течія припадає на північну частину Донбасу. Долина розширюється до 8-10 км, на заплаві та боровій терасі поширені озера і стариці. Сіверський Донець має розгалужену мережу приток. Серед них: праві — Уда, Казенний Торець, Лугань; ліві — Вовча, Оскіл, Айдар та ін. У басейні переважає снігове живлення, часткове підземне, за невеликої частки дощового. Річний середній стік становить понад 5 км³. Води Сіверського Дінця мають важливе значення для водопостачання промислових міст Донбасу. В басейні споруджено ряд водосховищ (Печенізьке, Червонооскільське) та магістральний канал Сіверський Донець — Донбас довжиною понад 130 км. У басейні Сіверського Дінця розміщені хімічні та металургійні заводи, які забруднюють його води. Це одна з найбільш забруднених рік України. Розроблена і діє спеціальна екологічна програма щодо басейну Сіверського Донця.

2. Новгород-Сіверське Полісся 

Охоплює східну частину Чернігівської і північно-західну частину Сумської областей. За фізико-географічними умовами воно відрізняється від Чернігівського Полісся, оскільки лежить на схилі Воронезького кристалічного масиву, перекритого пермськими, юрськими, крейдовими, палеогеновими й антропогеновими відкладами. У рельєфі Новгород-Сіверського Полісся помітно виділяється правобережжя р. Десни, територія якого порізана глибокими ярами і балками. На схід від Десни поверхня поступово піднімається і переходить у схили Середньоросійської височини. На Новгород-Сіверському Поліссі близько до поверхні залягають крейдяні породи. Тому тут, як і на Волинському Поліссі, розвиваються карстові форми рельєфу – провалля, лійки та ін. Для кліматичних умов Новгород-Сіверського Полісся характерною є порівняно холодна зима. Середні температури січня становлять -7...-8°С, а липня +19°С. За рік у середньому випадає від 550 до 600 мм опадів. У ландшафтній структурі Новгород-Сіверського Полісся переважають природні комплекси моренно-піщаних рівнин з дерново-підзолистими ґрунтами, що нині зайняті під сільськогосподарськими угіддями. Поширені також природні комплекси річкових терас із сосновими і дубово-сосновими лісами. На територіях, складених лесовими породами, трапляються лісостепові ландшафти. Природні умови сприятливі для сільськогосподарського виробництва, рекреації. У межах області знаходиться заказник Великий Бір.

Білет 38

1. Озера і водосховища.

2. Мале Полісся.

1. В Україні налічується близько 20 тис. озер, із них 43 площею 10 км2 і більше, тобто середніх за розміром. Розподілені вони на території нерівномірно.Озер тектонічного походження на території України практично немає. Найрозповсюдженішими в Україні є озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод (стариці, дельтових та заплавних озер). Здебільшого ці озера невеликі і зустрічаються у долинах майже всіх рівнинних річок країни.Озера морського походження поширені у Причорномор'ї та Приазов'ї. Серед них виділяють озера-лагуни та озера-лимани. Озер-лагун найбільше у межиріччі Дунаю та Дністра. Озера-лимани утворюються в результаті затоплення річкових долин морем (Дністровський, Куяльницький, Хаджибейський лимани). Одним з них є озеро-лиман Сасик (Кундук). На сьогодні це найбільше прісноводне озеро в Україні (площа — 204,8 км2, довжина — 35 км, ширина від 4,5 до 11 км). Озером лиманного походження вважають і найбільше природне прісноводне озеро України — Ялпуг. Протоками воно зв'язане з озером Кугурлуй і Дунаєм, який живить озера своїми водами. Площа озера Ялпуг — 149 км2, довжина — 39 км, ширина — 2—5 км, найбільша глибина — 6 м.ьодовикові озерні улоговини утворилися в нашій країні тільки у межах найвищої частини Карпат, де в четвертинному періоді існували гірські льодовики.Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід. Найбільшою з них є група Шацьких озер, які об'єднують понад ЗО невеликих природних водойм у межиріччі Бугу та Прип'яті. Це, зокрема, озера Світязь, Пулемецьке, Лука. Найбільшим серед них є Світязь, яке має довжину понад 9 км, середню ширину — 3,5 км, площу — 27,5 км .У басейні Сіверського Дінця, в результаті просідання ґрунту над вимитими солями, утворилися озера Ріпне, Сліпне тощо. За походженням вони належать до просадочних.Завальні (греблеві) озера характерні для Карпат. Утворюються вони внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку. Прикладом такого озера є Синєвир. Озерні улоговини вулканічного походження зустрічаються у Закарпатті, на Вигорлат-Гутин-ському вулканічному хребті. Вони є кратерами згаслих вулканів (Липовецьке, Синє та ін.).

2. Мале Полісся — край, природна область в Україні. Розташована на півночі Львівської та півдні й південному заході Рівненської областей, а також на півночі Тернопільської і Хмельницької областей.Мале Полісся на півночі межує з Волинсь­кою височиною (у тому числі зСокальським пасмом і Повчанською височиною), на півдні та південному сході — з Подільською височиною (Львівське плато, Львівське Опілля,Гологори, Вороняки, Кременецькі гори), на південному заході — зРосточчям. Відділений від «великого» Полісся Волинською височиною.Мале Полісся складається з Надбужанської котловини (в тому числіГрядового Побужжя) і Бродівської рівнини.Належить до Західно-Подільської фізико-географічної області Західно-Української провінції лісостепової зони.Має трикутну форму з розширенням на заході до 60—70 км і звуженням на сході до 5—6 км. Довжина близько 170 км. Являє собою плоскохвилясту низовину. Поверхня слабо розчленована. Трапля­ються еолові форми рельєфу. Найпоширеніші гірські породи, що виходять на поверхню, — верхньо-крейдові мергелі й антропогенні дрібнозернисті піски. Поширені піщані рівнини, вкриті сосновими лісами, останцеві горби; в долинах річок — болота. Є значні поклади торфу.Через велике заліс­нення і заболоченість район характерний найбіль­шою, наприклад на Тернопільщині, кількістю опадів.Через Мале Полісся протікають ріки: Західний Буг (з численними лівими притоками), Стир, Іква, Горинь, Іловиця, Случ та інші. Знач­ну частину території займають ліси (основні породи: береза, граб, дуб, осика, сосна), поширені луки.

Білет 39

1. Озера.

2. Західноукраїнська лісостепова провінція.

1. На території України близько 20 тис. озер, з них 7 тис. площею більше 10 га. Вони утворюють озерні краї. Як правило, вони розташовуються в заплавах рік, переважно вПоліссі. У басейнах Західного Бугу та Прип'яті розташовані Шацькі озера (понад 30 прісноводних водойм), що мають карстове походження. Найбільш глибоководне серед них — Світязь. Разом із навколишніми ландшафтами вони утворюють Шацький національний парк^[1]. У Карпатських горах більшість озер невеликі, але глибокі. Вода в них прісна, чиста й холодна. Особливим серед них є озеро Синевир. На Подільській височиніозера невеликі й неглибокі. Влітку вони добре прогріваються. Багато озер утворилося біля річки Дунай. Найбільше прісне серед них — Ялпуг, а найглибше — Кагул. На узбережжіЧорного моря є солоні озера-лимани. Солоними озерами багатий Крим. Найвідоміше з них — озеро Сиваш, з якого добувають кухонну сіль та інші корисні речовини. Багато кримських озер влітку пересихають.

По всій території України розкидані сотні тисяч штучних водойм — ставків. Селяни з глибокої давнини створювали ставки, перегороджуючи земляними насипами гирла балок і неглибоких ярів. Ставки служили сховищами води, використовувалися для розведення риби і водоплавної птиці. Ставки, як правило, оточені заростями верб

2. Західноукраїнська лісостепова провінція займає західну частину лісостепової зони. Охоплює Волинську, значну частину Подільської височини, Мале Полісся, частину Розточчя, Опілля і Хотинську височину. Мале Полісся – територія, що розташована між Волинською і Подільською височинами; Розточчя – горбисте пасмо на кордоні нашої країни з Польщею; Опілля – територія західної частини Подільської височини (опіллями з часів Київської Русі називають безлісі або малолісисті території з родючими ґрунтами в межах лісової зони). Західноукраїнська лісостепова провінція розташована в Тернопільській, Львівській, Волинській, Рівненській областях. Вона простягається від Передкарпаття і західних кордонів України на схід, де на поверхню виходять кристалічні породи Українського щита. Вона є найбільш підвищеною провінцією лісостепової зони. Її поверхня розчленована притоками річок Дністра, Південного Бугу, Прип'яті. Іноді річкові долини заглиблюються на 50-120 м. А долина Дністра і його притоків – це справжні каньйони з крутими урвищами, в яких оголюються палеозойські і мезозойські відклади. В центральній частині провінції підносяться вапнякові скелясті пасма, відомі під назвою Товтри, або Медобори. Серед провінцій лісостепової зони Західноукраїнська є найбільш зволоженою. В середньому за рік тут буває 600-620 мм опадів. Середня температура січня -4,5°С, літо помірно тепле, вегетаційний період триває 200-212 днів. У минулому великі площі займали широколисто-лісові ландшафти. За особливостями поширення сучасних ландшафтів Західноукраїнська провінція поділяється на такі фізико-географічні області: Волинську височинну, Мале Полісся, Ростоцько-Опільську горбогірну, Західноподільську височинну, Середньоподільську височинну, Прут-Дністровську височинну. Для Волинської височинної області характерне переважання опільських рівнинно-горбистих ландшафтів (мал. 55), для Малого Полісся – лісостепових природних комплексів. Ще донедавна Мале Полісся відносили до зони мішаних хвойно-широколистих лісів. Ростоцько-Опільська горбогірна область має контрастні ландшафти: розчленовані лісостепові, лісові горбогірні, поліські мішано-лісові. Західноподільська височинна область характеризується поширенням вододільних, останцево-горбистих і яружно-балкових ландшафтів. Середньоподільська височинна область виділяється горбогірними ландшафтами (Кременецький кряж), вододільними рівнинними, хвилястими, яружно-балковими природними комплексами. Для Прут-Дністровської височинної області властиві складні поєднання рівнинно-хвилястих і горбисто-пасмових ландшафтів з переважно яружно-балковими природними комплексами, поширенням дубово-букових лісів, розвиток карстових процесів.

Білет 40

1. Водосховища.

2. Дністровсько-Дніпровська лісостепова провінція.

1. Найбільші водосховища України зосереджені на річці Дніпро, усього - 6 водосховищ. Перелік основних водосховищ можна представити наступною таблицею:

Основні водосховища України
Назва	На якій річці створено	Роки створення	Площа водного дзеркала, км2	Об'єм, км3
Київське	Дніпро	1964-66	922	3,73
Канівське	Дніпро	1972-78	582	2,48
Кременчуцьке	Дніпро	1959-61	2250	13,5
Дніпродзержинське	Дніпро	1964	567	2,45
Дніпровське	Дніпро	1932	410	3,3
Каховське	Дніпро	1952-56	2155	18,2
Дністровське	Дністер	1973-81	142	3
Печенізьке	Сіверський Донець	1962	86,2	0,38
Червонооскільське	Оскіл	1958	16,98
Ладижинське	Південний Буг	1964	20,8	0,15

2. Велика за площею Дністровсько-Дніпровська фізико-географічна провінція знаходиться в межиріччі Дністра і Дніпра. Вона охоплює центральну і південну частини Подільської височини та Придніпровську височину. Розташована в межах Київської, Житомирської, Вінницької, Кіровоградської, Хмельницької і Одеської областей. Подільську і Придніпровську височини розділяє Південний Буг. У його долині виходять на поверхню чи близько від неї залягають породи Українського щита. Абсолютні висоти Подільської височини становлять 250-320 м. На півдні і сході Вінниччини і північному сході Одещини ця височина має дуже розчленований рельєф, густу яружну мережу. Загальний похил її поверхні — на південь і схід. Придніпровська височина на північному сході підвищується й у верхів'ях річок Ірпінь та Рось досягає 250-265 м. У верхів'ях річок Унава і Роставиця вузьке відгалуження Придніпровської височини повертає на північний схід і, поступово знижуючись, переходить у слабо-хвилясте Київське плато. Це плато порівняно з розміщеною на схід прирусловою долиною Дніпра здіймається на 80-150 м. Клімат території Дністровсько-Дніпровської провінції порівняно із Західноукраїнською більш континентальний. Континентальність клімату зростає із заходу на схід, а пересічна температура повітря — з півночі на південь. Кількість опадів зменшується з півночі на південь і з заходу на схід. Поширені опідзолені і чорноземні ґрунти. Чорноземи провінції належать до найкращих у світі. В разі дотримання сучасних агротехнологій на цих ґрунтах можна вирощувати високі і стабільні врожаї. Близько 80% території зайнято сільськогосподарськими угіддями, у структурі яких переважають орні землі. У Черкаській області частка ріллі в структурі сільськогосподарських угідь перевищує 90%, у Вінницькій, Кіровоградській — 85%. Сіножаті і пасовища займають незначну площу (близько 10%). Лісові ресурси обмежені. На південному заході ростуть грабові ліси, далі на схід вони поступово переходять у грабово-дубові, дубово-грабові і дубові.

Білет 41

1. Болота.

2. Лівобережно-Дніпровська лісостепова провінція.

1. В Україні болота займають понад 1 200 тис. га з запасами повітряно-сухого торфу більш як 3 млрд. тон. Найбільше боліт в Україні наПоліссі (900 тис. га), менше — в Лісостепу (близько 300 тис. га), ще менше — в Степу і гірських районах. В Україні проводилась велика робота по осушенню боліт, внаслідок чого багато видів рослин, в тому числі й цінних лікарських (Вовче тіло болотне, Латаття біле, Лепеха звичайна) та інші були занесені до Червоної книги України. Кілька верхових боліт Полісся мають значні розміри. Серед них болотний масив Кремінне на межиріччі Льви і Ствиги та в долині Льви в Ракитнівському та Сарненському районах Рівненської області. Загальна площа масиву 35 тис. га. Більшість його має оліготрофний характер, частина — мезотрофний. На окремих ділянках тут ведуться торфорозробки, використовують також під сільськогосподарські угіддя після меліоративних робіт. У болотному масиві Кремінне в 1984 р. засновано заказник Сира Погоня площею 13 635 га. Заказником також оголошене болото Переброди в Дубровицькому районі Рівненської області. Його площа — 16 530 га. Всього в Українському Поліссі під охорону взято 70 боліт і болотних масивів загальною площею 120 тис. га. На Чернігівському Поліссі заболоченість сягає 5%. Тут панують болота низинного типу. Найбільші з них: Замглай (понад 10 тис. га), Остерське (понад 10 тис. га), Сновське (9,4 тис. га). Смолянка (понад 4,0 тис. га) та ін. Болото Замглай у Ріпкинському і Городянському районах Чернігівської області займає давню прохідну долину на межиріччі Дніпро—Десна. До його складу входять кілька болотних масивів. Там здавна розробляються торфові поклади потужністю шарів від 1,5 до 6 м. Проведено також значні меліоративні заходи.

У лісостеповій зоні болота займають невеликі площі й знаходяться вони переважно в долинах рік. Одним із найбільших є Ірдинське болото (5,5 тис. га) в долинах р. Ірдинь (басейн Дніпра) у Смілянському і Черкаському районах Черкаської області.

У степовій зоні болота зосереджені переважно в плавнях рік, зокрема в Дунайських та Дністровських. Болота розвинені в Передкарпатті, на Закарпатській низовині та в окремих долинах карпатських рік.

2. Лівобережно-Дніпровська лісостепова фізико-географічна провінція охоплює значну частину Придніпровської низовини, міститься на території Полтавської, Київської, Черкаської, Чернігівської, Сумської і Харківської областей. Загальний похил поверхні — з північного сходу на південний захід, а також з північного заходу на південний схід. Більшим є похил поверхні в південно-західному напрямі (в бік Дніпра). На крайньому північному заході абсолютні висоти цієї слабо розчленованої низовини досягають поблизу Києва 90 м, вниз за течією поблизу Кременчука — 60 м. У нижній течії долини лівих приток Дніпра широкі, рівнинні (особливо в межах Придеснянської рівнини); в північно-східному напрямі вони поступово звужуються, їх межиріччя набувають ознак платоподібного підвищення (Полтавська рівнина), абсолютні висоти якого досягають на північному заході 170-180 м, на південному сході — 180-200 м. На кліматичні особливості провінції істотно впливає її географічне положення в східній частині країни. Тут, порівняно з Дністровсько-Дніпровською провінцією, основні кліматичні показники дещо змінюються в бік континентальності. Видовженість провінції з півночі на південь створює певні територіальні відмінності клімату: на півночі він суворіший, близький до клімату прикордонних територій зони мішаних лісів, на півдні — до клімату степової зони. Кількість опадів менша на півдні і сході. Винятком є розміщений на крайньому сході Харків, де, здавалося б, опадів повинно бути значно менше, ніж у Полтаві. Насправді в Харкові пересічно за рік випадає опадів на 33 мм більше. Це пояснюється виникненням так званого бар'єрного ефекту, коли більш вологі повітряні маси, що надходять із заходу, підіймаються по південно-західних відрогах Середньоруської височини, де, охолоджуючись, дають додаткову кількість опадів. Річкову систему провінції формують притоки Дніпра. Більшість з них бере початок на відрогах Середньо-руської височини, протікає через Полтавську рівнину і Придніпровську низовину. У провінції переважають високопродуктивні типові чорноземи. На півночі, а також у долинах річок поширені сірі ґрунти та опідзолені чорноземи. У долинах річок (особливо на південному заході) трапляються також болотні і торфово-болотні ґрунти, низовинні торфовища. Понад 80% території провінції займають сільськогосподарські угіддя, в основному орні землі. Площа лісів становить 10-15%. Переважають дубові ліси, на півночі і поблизу Дніпра — соснові.

Білет 42

1. Підземні води.

2. Середньоросійська лісостепова провінція.

1. У місцях, де водотривкі породи увігнуті, у водоносному шарі посилюється напір води. Якщо в такому місці пробурити свердловину, то вода битиме фонтаном. Такі напірні міжпластові води називають артезіанськими. В Україні артезіанські води залягають у кількох артезіанських басейнах: Дніпровсько-Донецькому, Волино-Подільському, Причорноморському.Циркулюючи у верхніх шарах літосфери, підземні води розчиняють мінерали і збагачуються хімічними елементами, що входять до їх складу. Вони розчиняють також гази земних надр. У результаті взаємодії води, порід і газів формуються мінеральні води, які мають біологічно активні властивості. Внаслідок цього вони здатні благотворно впливати на людський організм. Найбільше різних за складом мінеральних вод зосереджено в Українських Карпатах.Термальні води — теплі з температурою понад +20 °С. Вони залягають у районах вулканізму, тобто в районі Вулканічного хребта в Українських Карпатах (у Закарпатській області). У світі термальні води широко використовують з лікувальною метою, проте в Україні вони використовуються мало. Загальні запаси підземних вод в Україні перевищують 20 км3 за рік. Прісні води залягають на глибинах 300-400 м у північних регіонах України і 100-150 м - у південних. Глибше води засолені. Підземні води, що просочуються з поверхні, фільтруються шарами різних гірських порід. Тому їх якість зазвичай вища, ніж поверхневих. Це зумовлює широке використання підземних вод як питної води і для господарських потреб.  Проте й підземні води нерідко забруднюються побутовими стоками, стічними водами промислових і транспортних підприємств. Тому їх потрібно раціонально використовувати та охороняти від забруднення.

2. Середньоруська лісостепова фізико-географічна провінція займає невелику крайню північно-східну частину території України. На півночі вона межує із зоною лісів, на півдні — із степовою зоною. Східна і північно-східна межі цієї провінції збігаються з державним кордоном України з Росією. Вона охоплює східну і північно-східну територію Сумщини і північний схід Харківщини. Річкою Ворсклою провінція поділяється на дві природно-географічні області — вужчу, північну, що охоплює західні відроги Середньоруської височини, і більш компактну південну частину, що розміщена на південно-західних відрогах цієї височини. Відроги Середньоруської височини пов'язані з Дніпровсько-Донецькою западиною і з Воронезьким кристалічним масивом, південно-західне заглиблення якого є нижніми північно-східними схилами Дніпровсько-Донецької западини. Кристалічні породи тут перекриті відкладами кам'яновугільного, крейдового періодів і товщами пізнішого часу. В північній частині провінції крейдяні породи підносяться над річищами на 30-40 м, зверху вони вкриті молодшими відкладами. Береги лівих приток Дніпра високі (30-90 м), стрімкі, з відслоненням білих крейдяних порід, за що дістали назву білогір'їв. Середньоруська височина порізана долинами річок на окремі великі підвищені рівнинно-хвилясті блоки. Поверхня знижується в західному і південно-західному напрямах. На південному сході (в районі Харківщини) дещо більшою є відносна висота надрічкових, платоподібних територій. Краї їх дуже порізані довгими глибокими (до 60 м) ярами (мал. 73), плоскодонними балками, особливо на півдні. В окремих місцях збереглися острови природної степової рослинності.

Білет 43

1. Моря.

2. Полісся.

1. Чо́рне мо́ре — море між Європою та ЗахідноюАзією (проходить водна межа між Європою і Малою Азією). Сполучене протокоюБосфор із Мармуровим морем. Площа 422 тис. км², найбільша глибина до 2 211 м (на південь від Ялти), солоність 17-18 ‰. Нижче глибини 150 м органічне життя відсутнє (сірководень). Розвинене рибальство (ставрида, скумбрія, тюлька,кефаль, бички, шпрот, осетрові, камбала, хамса, судак, креветки). Чорне море — важливий район транспортних перевезень: зерно, залізна руда, металопрокат, боксити, непродовольчі товари особистого вжитку. Один з найбільших курортних регіонів Євразії.Чорне море — внутрішнє континентальне море Атлантичного океану (пов'язане з ним через протоку Босфор, Мармурове море, протоку Дарданелли, Егейське таСередземне море), знаходиться між масивом Східної Європи на півночі, Малою Азією на півдні, Кавказом на сході і Балканським півостровом на заході. Чорне море омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії. Азо́вське мо́ре (рос. Азовское море, крим. Azaq deñizi, грец. Θάλασσα Αζόφ, урум.Азав Дэниз) — внутрішнє море басейну Атлантичного океану, розташоване між 45°16' і 47°17' пн. ш. та 33°36' і 39°21' сх. д. сполучене з Чорним морем Керченською протокою(Босфор Кіммерійський в давнину, завширшки в 4,2 км), між Україною та Росією. Площа водного дзеркала 39 тисяч км², об'єм 320 км^3[1], середня глибина 8 м, максимальна 13,5 м^[2], середня солоність 13,8‰, найбільша у затоці Сиваш — до 25 ‰, середнятемпература води +11 °C; рибальство: хамса, лящ, оселедець, камбала, тюлька, судак,бички, осетрові. Азовське море — наймілкіше море у світі. Береги Азовського моря низовинні. Берегова лінія хоч і має плавні вигини, але порізана численними затоками.

2. Українське Полісся є складовою частиною великої Поліської низовини, що охоплює територію Білорусі, а також частково заходить у межі Російської Федерації та Польщі. Полісся знаходиться в басейнах Дніпра, Прип'яті, Шари (притоки Німану) і верхів'ях та середній течії Західного Бугу. Центральна територія має низькі абсолютні висоти — 110-135 м; на околицях Полісся, в тому числі й на південній українській його частині, абсолютні висоти дещо збільшуються. Поліська низовина слабо нахилена до Прип'яті і Дніпра, сильно заболочена, заліснена; тут є багато прісних озер, боліт, торфовищ .  Характерною ознакою Українського Полісся є переважання тут низовинної, заболоченої і залісненої території. З підвищених територій в Українському Поліссі виділяється Словечансько-Овруцький кряж на півночі Житомирщини (максимальна абсолютна висота 316 м). Від нього на південь простягається підвищення, яке сполучається з північними відрогами східної частини Волинської височини. На північному сході Українського Полісся є невисокі порізані ярами південно-західні відроги Середньоруської височини. З геологічними структурами пов'язані родовища корисних копалин. У місцях виходу на поверхню або неглибокого залягання Українського щита є великі поклади твердих кристалічних порід — гранітів, базальтів, лабрадоритів та ін. Кілька десятків родовищ цих корисних копалин освоєно поблизу Коростишева (видобувається лабрадорит). Розробляються родовища яшми, топазів, гранатів, бурштину, турмаліну та інших самоцвітів. Є великі родовища каолінів.Цінні сірі і рожеві граніти, а також каоліни залягають у східній частині Рівненської області. На півдні залягають якісні гончарні глини, крейда, пісковики. У центральній і північній частинах Рівненщини, особливо в районі Костополя, зосереджені великі запаси базальтів, які широко використовують для шляхового будівництва. На півночі Рівненщини є розсипне родовище якісного бурштину. Особливо великим попитом користуються знані в світі житомирські граніти, що широко застосовуються для виготовлення скульптур, як облицювальний матеріал тощо.

Білет 44

1. Чорне море.

2. Лісостеп

1. Чо́рне мо́ре — море між Європою та ЗахідноюАзією (проходить водна межа між Європою і Малою Азією). Сполучене протокоюБосфор із Мармуровим морем. Площа 422 тис. км², найбільша глибина до 2 211 м (на південь від Ялти), солоність 17-18 ‰. Нижче глибини 150 м органічне життя відсутнє (сірководень). Розвинене рибальство (ставрида, скумбрія, тюлька,кефаль, бички, шпрот, осетрові, камбала, хамса, судак, креветки). Чорне море — важливий район транспортних перевезень: зерно, залізна руда, металопрокат, боксити, непродовольчі товари особистого вжитку. Один з найбільших курортних регіонів Євразії.Чорне море — внутрішнє континентальне море Атлантичного океану (пов'язане з ним через протоку Босфор, Мармурове море, протоку Дарданелли, Егейське таСередземне море), знаходиться між масивом Східної Європи на півночі, Малою Азією на півдні, Кавказом на сході і Балканським півостровом на заході. Чорне море омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії.

2. Широка смуга української ділянки європейського лісостепу простягається з південного заходу від кордону з Молдовою на північний схід до кордону з Росією через центральну частину країни (33% території). Виразних меж зона не має, адже степові ділянки вклинюються островами в лісову зону, а ліси окремими масивами заходять у зону степів. Північна межа лісостепу збігається з південною межею зони мішаних лісів, а південна — проходить вздовж лінії Котовськ — Кіровоград — Кременчук — Красноград — Вовчанськ^[1].

Лісостепова зона займає територію, на якій переважають височини. Платоподібні поверхні височин чергуються з горбогір'ями, окраїни височин сильно почленовані ярами і балками.Низовини займають невеликі території на Лівобережжі (Придніпровська низовина). Висоти поверхні коливаються від 100 м до 471 м (гора Камула). Загалом поверхня із заходу та сходу нахилена до Дніпра, абсолютні висоти змінюються від 380 м на Подільській височині і 230 м на Середньоруській височині до 50 м біля русла Дніпра.

Внаслідок неоднакової висоти поверхні, помітних відмінностей у кліматі, ґрунтах і рослинному світі в різних частинах зони виділяють фізико-географічні провінції:

• Західноукраїнську — широколистяних лісів;

• Дністровсько-Дніпровську — лісостепових і лукостепових височинних ландшафтів;

• Лівобережно-Дніпровську — лісостепових і лукостепових низовинних ландшафтів;

• Середньоруську — лісостепових височинн.

Білет 45

1. Азовське море.

2. Степ.

1. Крайні точки Азовського моря лежать між 45В°12′30″ і 47В°17′30″ півн. широти і між 33В°38′ (Сиваш) і 39В°18′ схід. довготи.Найбільша його довжина — 343 км, найбільша ширина — 231 км; довжина берегової лінії — 1472 км; площа поверхні — 37605 км² (у цю площу не входять острови і коси, що займають 107, 9 кв. км).За морфологічними ознаками воно відноситься до плоских морів і є мілководим водоймищем з невисокими береговими схилами ^[6].За віддаленістю від океану Азовське море є найконтинентальнішим морем планети.Підводний рельєф моря порівняно простий. У міру віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи в центральній частині моря 14,4 м Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин знаходиться в центрі моря. Гідрологічний режим Азовського моря визначається його ізольованістю, мілководністю, відносно великим припливом річкових вод, обміном води з більш солоним Чорним морем та напрямом панівних вітрів над морем. В Азовському морі основною течією є коловатечія, спрямована проти стрілки годинника, місцями у прибережній смузі виникають часткові коловороти. Сумарний стік прісних вод в Азовське море становить пересічно 40,7 км³ за рік, річний об'єм води і атмосферних опадів — 15,5 км³, з Чорного моря надходить щороку 41 км³. Таким чином, загально-річний дебіт води становить 97,2 км³. З Азовського моря в Чорне море витікає через Керченську протоку 66,2 км³ і витрачається на випаровування 31 км³. Площа водозбору басейну Азовського моря складає 586 000 км².

2. Клімат помірно континентальний. Степова зона має найбільші теплові ресурси. Безморозний період триває до 220 днів. Середні липневі температури зростають у південному напрямі від +21,5 °C до +23 °C. Річні суми опадів зменшуються від 550 мм на півночі до 400 мм — на півдні. Характерною особливістю є висока випаровуваність. Степ — біом помірного поясу, для якого характерне майже повсюдне поширення трав'янистої, в основному злакової рослинності на чорноземних і каштанових ґрунтах. В Україні степ збігається приблизно з Південною Україною (крім Кримських гір) та їх продовженням на південний схід — Передкавказзям. Степ займає майже 300 000 км² (40%) української суцільної етнічної території і 460 000 км² (48%) всіх українських земель. Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок.

Білет 46

1. Грунтовий покрив.

2. Дністровсько-Дніпровська північностепова провінція.

1. Різні типи грунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені грунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах..    Сірі лісові грунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені.  Темно-сірі опідзолені грунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5 %, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові фунти.    У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні грунти. Вони утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах..   Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих опідзолених грунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу - 3,5-5,5 %..    Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостеп).    Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання грунтових вод.   На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і каштанові грунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.   На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.  Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. Їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості цих ґрунтів.  У зниженнях - подах Причорномор'я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворилисьсолоді. Вони мають погані фізичні властивості, невисоку родючість.  В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні грунти. Вони утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах.  У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти, що мають невисоку природну родючість.  У південно-західних передгір'ях поширені буроземно-підзолисті грунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза.

2. Дністровсько-Дніпровська північно-степова провінція (край) знаходиться у північно-західній частині підзони. Вирізнення в її межах Південно-молдавської, Південно-подільської та Південно-придніпровської областей зумовлено розміщенням провінції на підвищених схилах Молдавської, Подільської та Придніпровської височин, відмінності в ландшафтній структурі яких пов'язані з ерозійним розчленуванням поверхні, розвитком зсувних процесів, врізом долин у балтські відклади (схили Подільської височини), докембрійські породи (схили Придніпровської височини).

Лівобережнодніпровсько-Приазовська північно-степова провінція (край) поділяється на орографічно відокремлені області: Орільсько-Самарську низовинну з привододільно-рівнинними ландшафтами з чорноземами звичайними, терасовими і долинно-балковими місцевостями; Приазовську височину з вододільно-останцевими, при вододільними хвилястими, яружно-балковими місцевостями; Приазовську низовинну з рівнинно-степовими місцевостями з чорноземами звичайними, долинно-терасовими місцевостями, а також давніми морськими терасами і сучасними морськими рівнинами.

Білет 47

1. Грунти Полісся.

2. Лівобережно-Дніпровсько-Приазовська північностепова провінція.

1. Типовими для Українського Полісся є дерново-підзолисті піщані ґрунти. Вони поширені майже на всій поліській території, але найбільші площі займають на Волинському і Київському Поліссі. На слабодренованих вододілах і терасах річок сформувалися дернові (здебільшого оглеєні) ґрунти. Переважають вони на сході Рівненщини і заході Житомирщини. Південно-західну частину центральної території Полісся займають дерново-середньо-підзолисті ґрунти. Вони трапляються також у північних районах Новгород-Сіверського Полісся. Дуже мозаїчним є ґрунтовий покрив Новгород-Сіверського Полісся. Тут переважають різновидидерново- і середньопідзолистих ґрунтів, типових для зони мішаних лісів, а також сірі ґрунти, що сформувалися на лесах. У заплавах річок, а також на приозерних пониззях утворилися торфово-болотні ґрунти і торфовища. У краще дренованих заплавах Горині, Стиру, Тетерева і Десни поширені лучні ґрунти з високопродуктивними сіножатями. Дещо відмінний ґрунтовий покрив має Мале Полісся, Де крім дерново-підзолистих значну площу займають дерново-карбонатні ґрунти, що утворилися переважно на мергелях. Загалом ґрунти Українського Полісся характеризують як недостатньо придатні для ведення сільського господарства, що зумовлено їх високою кислотністю і надмірною зволоженістю. Для підвищення їхньої родючості потрібне подвійне регулювання водно-повітряного режиму, тобто поєднання осушення зі зрошенням.

2. Лівобережно-Дніпровсько-Приазовська північностепова провінція поділяється на три фізико-географічні області: Орельсько-Самарську, Кінсько-Клинську низовинні, Приазовську височинну і Приазовську низовинну, що відрізняються здебільшого своїми орографічними особливостями.

Степова зона лежить на південь від Лісостепу і простягається до Азово-Чорноморського узбережжя і Кримських гір. Вона витяглась із заходу на схід на 1075 км, з півночі на південь – на 500 км. Степ займає 40% території України. На природних особливостях степової зони позначилось її положення на півдні Східноєвропейської рівнини, де степові ландшафти сформувались в умовах неоднакової поверхні: південних схилів Придніпровської та Подільської височин, Причорноморської низовини, Донецької і Приазовської височин, Північнокримської рівнини (мал. 56).

Клімат степової зони помірно континентальний. Річний радіаційний баланс коливається від 4 100 (на півночі) до 5320 МДж/м кв (на півдні). Завдяки цьому степова зона має найбільші теплові ресурси. Безморозний період триває 160-220 днів. Середні річні температури повітря змінюються з північного сходу на південний захід від 7,5 до 11°С. Середні липневі температури зростають у південному напрямі від +21,5 до +23°С. Річні суми опадів зменшуються від 450 (на півночі) до 350-300 мм (на півдні). вод. Природна рослинність зони переважно трав'яниста, збереглася головним чином на схилах долин та балок, а також у заповідниках (Український степовий, Асканія-Нова, Луганський). Деревна рослинність поряд з трав'янистою збереглася у Чорноморському біосферному заповіднику та в заповіднику Дунайські Плавні. Пересічна залісеність зони становить 3%.

Білет 48

1. Грунти Лісостепу.

2. Донецька північностепова провінція.

Для Лісостепу характерна менша кількість опадів у порівнянні з Поліссям (450-550 мм). Крім того тут вища середньорічна температура повітря. Лісистість території незначна — близько 12 %. Територія являє собою підвищену рівнину з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні ґрунтоутворюючі породи — леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15% СаСО₃, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура ґрунту). Для Лісостепу характерні два типи ґрунтів. По-перше це різноманітнічорноземи (типові, опідзолені, вилугувані та реградовані), вони утворились під трав’янистою рослинністю. По-друге — сірі опідзолені ґрунти (світло-сірі, сірі та темно-сірі), що утворились під лісовою рослинністю. Найбільш плодючими є типові чорноземи, які мають найвищий вміст гумусу 4-6% та слабко кислу або нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

2. Донецька північно-степова провінція (край) характеризується переважанням вододільних степових місцевостей з чорноземами щебенюватими на елювії палеозойських пісковиків і сланців, а також чорноземів карбонатних на елювії крейдових мергелів і вапняків, поєднанням елементів лісостепових і степових ландшафтів. Вирізняються Західно-донецька схилово-височинна область з привододільно-межирічними, балково-долинними, схиловими, терасовими і заплавними місцевостями, Донецька височинна область з межирічними, перехідними від північно-степових до лісостепових ландшафтів, долинно-балковими місцевостями, урбанізованими і промислово освоєними ландшафтами.

Задонецько-Донська північно-степова провінція (край) охоплюй південні відроги Середньоруської височини і представлена в межах України Старобільською схилово-височинною областю, ландшафтну структуру якої утворюють ландшафтні місцевості розчленованих схилів та схилів височин із чорноземами мало-гумусними, розораними, а також терасові мало розчленовані, яружно-балкові та заплавні місцевості.

Білет 49

1. Грунти Степу.

2. Донецько-Донська північностепова провінція.

1. Для Степу характерний рівнинний рельєф, трав’яниста рослинність та перевага кількості вологи, яка випаровується, над кількістю опадів. Кількість опадів становить 350-450 мм. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі — 1,3. Неоднорідність умов зволоження зумовила відмінності рослинного покриву. На півночі знаходяться найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи, вони змінюються типчаково-ковильними, на півдні переважають найбідніші полинно-типчакові асоціації. Відповідно до трав'яних асоціацій формуються різні ґрунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степами — чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними — чорноземи південні; під полинно-типчаковими — каштанові чорноземи. У південній частині часто бувають пилові бурі та суховії. Основними ґрунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу. У південній частині ґрунтоутворюючі лесовидні породи бувають засоленими, внаслідок чого утворюються чорноземи з неводостійкою і здатною до руйнування структурою.

2. Донецька північно-степова провінція (край) характеризується переважанням вододільних степових місцевостей з чорноземами щебенюватими на елювії палеозойських пісковиків і сланців, а також чорноземів карбонатних на елювії крейдових мергелів і вапняків, поєднанням елементів лісостепових і степових ландшафтів. Вирізняються Західно-донецька схилово-височинна область з привододільно-межирічними, балково-долинними, схиловими, терасовими і заплавними місцевостями, Донецька височинна область з межирічними, перехідними від північно-степових до лісостепових ландшафтів, долинно-балковими місцевостями, урбанізованими і промислово освоєними ландшафтами.

Задонецько-Донська північно-степова провінція (край) охоплюй південні відроги Середньоруської височини і представлена в межах України Старобільською схилово-височинною областю, ландшафтну структуру якої утворюють ландшафтні місцевості розчленованих схилів та схилів височин із чорноземами мало-гумусними, розораними, а також терасові мало розчленовані, яружно-балкові та заплавні місцевості.

Білет 50

1. Грунти Карпатських і Кримських гір.

2. Північностепова підзона.

1. Для ґрунтів гірських областей характерна висотна зональність. Типовими ґрунтами для Карпат та Кримських гір є буроземи, але зустрічаються і інші типи ґрунтів. Буроземи утворюються під лісовою рослинністю та гірськими луками в умовах посиленого сезонного промивного типу водного режиму та підвищеної відносної вологості повітря. Інтенсивність буроземного процесу залежить від ґрунтоутворюючої породи і типу лісів. Він сильніше проявляється у ґрунтах, які сформувались на безкарбонатних породах, ніж накарбонатних, а також під буком і грабом, ніж під хвойними. Глибина ґрунтового профілю - 20-90 см визначається глибиною залягання щільних порід. Диференціюється він на гумусовий, потужністю 15-25 см, і два перехідних горизонти.

2. Північностепова підзона

Підзона охоплює значну територію степової зони від Придунайських до Донецьких і Старобільських степів. Південна межа підзони проходить коло таких населених пунктів: Болград — Татарбунари – Білгород-Дністровський — Біляївка — Северинівка — Березівка (в Одеській обл.), Веселинове — Нова Одеса — Баштанка (в Миколаївській обл.), Апостолове (Дніпропетровська обл.), Кам'янка-Дніпровська — Токмак— Чернігівка —Бердянськ (у Запорізькій обл.). Підзона розширюється від 25 км на заході до 320 км на сході.

Тут панує північностеповий підтип ландшафтів, зумовлений балансом тепла і вологи, де переважно поширені чорноземи звичайні, які сформувалися на лесоподібних відкладах під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю. У сучасних умовах ці степи майже повністю розорано й зайнято посівами пшениці, кукурудзи, соняшника та іншими сільськогосподарськими культурами. На схилах височин і річкових долин в окремих місцях зустрічаються байрачні ліси і чагарникові зарості, яких немає в інших підзонах степової зони.

У підзоні розташовані значні площі Одеської, Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської і Запорізької областей та повністю Донецька і Луганська області. Значний вплив на природне середовище підзони, крім сільськогосподарського виробництва, мають гірничодобувна, металургійна, хімічна та інші галузі промисловості. Це добування кам'яного і бурого вугілля, залізної і марганцевої руди, кам'яних будівельних матеріалів та інших корисних копалин.

Зміна балансу тепла і вологи в північно-східному напрямі підзони та її геоморфологічне положення зумовили поділ підзони на фізико-географічні краї та області. Більша частина підзони займає південні схили Молдавської, Подільської і Придніпровської височини, повністю Донецьку і Приазовську височини та південно-східну частину Придніпровської низовини.

Підзона поділяється на 4 фізико-географічні краї, які складаються з 10фізико-географічних областей.

Білет 51

1. Рослинний світ.

2. Середньостепова підзона.

1. Флора та мікобіота України нараховує понад 27 тисяч видів (гриби і слизовики — 15 тисяч, водорості — 5 тисяч, лишайники — 1,2 тисячі, мохи — 800 і судинні рослини — 5,1 тисяч, включаючи найважливіші культурні види, а з урахуванням екзотів, які вирощуються у ґрунті ботанічних садів — понад 7,5 тисяч видів. З них 826 видів занесено до Червоної Книги України (третє видання2009 року).Під природною рослинністю зайнято 19 млн га (близько третини території). Найбільше ендемічних, рідкісних та зникаючих видів уКримських горах і Карпатах, де зосереджена майже половина всіх ендемічних і близько 30% усіх рідкісних та зникаючих видів. На сьогодні під лісами зайнято 14% території України. Склад деревних порід у лісах змінюється під впливом господарської діяльності людини. Насадження цінних порід (дуба (Quercus), бука (Fagus)) збільшуються, а менш цінних (граба (Carpinus betulus), осики(Populus tremula)) — зменшуються. Близько половини загального запасу деревини України припадає на хвойні породи дерев — сосну(Pinus), ялину (смереку) (Рісеа abies), ялицю (Abies).Ліси України багаті на ягоди, гриби, дикорослі плоди, лікарські рослини. Серед цінних рослин, які використовуються в медицині, в Україні лікарськими визнано майже 250 видів, у тому числі 150 — науковою медициною. Найпопулярнішими лікарськими рослинами в Україні є: кульбаба лікарська, звіробій звичайний, материнка звичайна, нагідки лікарські, мальва, хрін, перцева м'ята, кропива дводомна, вовче тіло болотне та інші. Найбагатшими на лікарські рослини є райони Полісся та лісостепу, а також Карпати.

2. Середньостепова підзона займає частини Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Дніпропетровської областей. Вона знаходиться в межах західної і північної частин Причорноморської низовини. В умовах недостатнього зволоження тут розвивається природна типчаково-ковилова рослинність, посухостійке різнотрав'я, сформувалися південні чорноземи. У цій підзоні виділяють Причорноморську середньостепову провінцію, що займає частину однойменної низовини з абсолютними висотами від 150 (на півночі) до 45 м (на півдні). Провінція простягається від Дунаю до Приазовської височини. В її межах виділяють: а) Задністровсько-Причорноморську низовинну область – приморську рівнину, що розчленована долинами і балками, з привододільно-рівнинними, терасовими, приморськими засоленими, заплавними і дельтово-плавневими дунайськими ландшафтними місцевостями; б) Дністровсько-Бузьку низовинну область, в ландшафтній структурі якої переважають місцевості хвилястих рівнин, ерозійно-балкові схилові та долинно-терасові місцевості з озерами-лиманами; в) Бузько-Дніпровську низовинну область з подовими ландшафтними місцевостями на південних чорноземах; г) Дніпровсько-Молочанську низовинну область, в якій рівнинно-подові місцевості поєднуються з долинно-схиловими, ерозійно-балковими, рівнинно-межирічними ПТК; д) Західно-приазовську схилово-височинну область з поширенням ландшафтних місцевостей хвилястих привододільних рівнин, а також яружно-балкових, ерозійно-схилових, надзаплавно-терасових, заплавних місцевостей, морських рівнин. У межах середньо-степової підзони знаходяться заповідник Дунайські Плавні і Старобердянський заказник.

Білет 52

1. Ліси.

2. Сухостепова підзона.

1.Загальна площа лісів в Україні — понад 10 млн га, що становить 17,2% її території. Найбільша лісистість — в Українських Карпатах (32%). Лісистість в природних зонах рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь. У лісах переважають молоді й середньовікові дерева таких порід, як сосна, ялина, бук, дуб. Вони охоплюють близько 90% лісовкритої площі.У Криму, на Поліссі, в Закарпатті й сьогодні можна знайти ділянки лісів з реліктовою рослинністю. На Донбасі, в горах Артема збереглися крейдяні бори — острівці дольодовиковоголісового покриву України. Вони утворилися в долині Сіверського Дінця наприкінці третинного періоду. Основна рослина — крейдяна сосна, що відрізняється від сосни звичайної більш короткою хвоєю, дуже твердою деревиною і дрібними округлими шишками. Висотою сосни — від 8 до 28 м, найстаріші з цих дерев формою крони нагадують італійські зонтичні пінії. ^[1]

2. Південностепова (сухостепова) підзона займає найнижчий гіпсометричний рівень Причорноморської низовини, низовинне Присивашшя та знижену частину Рівнинного (Степового) Криму. Межі цієї підзони визначаються ареалами суцільного поширення підтипу сухостепових ландшафтів з переважаючими тут темно-каштановими і каштановими ґрунтами. Останні розвинулися під полиново-злаковими степами. У рослинному покриві сухих степів домінують ковили волосиста, Лессінга, типчак, житняк гребінчастий, полини кримський, австрійський, віниччя сланке, камфоросма. Зниження зайняті угрупованнями на солонцях і солончаках, в яких поширені кермек, сарсазан, содник, покісниця та ін. Темно-каштанові ґрунти переважають на всій території, займаючи також вузьку смугу узбережжя Чорного моря. Каштанові ґрунти сформувалися у Присивашші. Характерною особливістю цих ґрунтів є їхня солонцюватість, яка має тенденцію до посилення у зв'язку з наростанням посушливості клімату. В комплексі з солонцюватими ґрунтами залягають солонці, а в Присивашші також сульфатні солончаки. Причини солонцюватості цих ґрунтів дослідники пояснюють тим, що в минулому рівень ґрунтових вод був вище сучасного. Крім того, причиною соленагромадження в ґрунтах є також і біокліматичні фактори.

Білет 53

1. Степи.

2. Грунти Закарпаття і Прикарпаття.

1. В Україні степ збігається приблизно з Південною Україною (крім Кримських гір) та їх продовженням на південний схід — Передкавказзям. Степ займає майже 300 000 км² (40%) української суцільної етнічної території і 460 000 км² (48%) всіх українських земель. Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок. Степова зона багата своїми надрами. На схилах Українського щита розробляють залізорудні родовища (Криворізьке, Білозерське), видобувають нікель, графіт, марганцеві руди, будівельні матеріали. У межах тектонічних структур, виповнених потужними товщами осадових відкладів, видобуваються вугілля, нафта і газ (Донбас, Дніпровсько-Донецька та Причорноморська западини). Середні температури січня змінюються від -7,6 °С на півночі зони до -2 °С на півдні, а середня липнева температура змінюється, відповідно, від +20 до +24 °С. Річна сума температур вище +10 °С становить 2800-3600 °С, що на 600-1000 ° більше, ніж у зоні мішаних лісів. Безморозний період триває 160-220 днів, а період активної вегетації 160-295 днів. Середні річні температури повітря підвищуються від +7,5 °С на північному сході до +11 °С на південному сході зони. Степова зона знаходиться на південь від осі підвищеного атмосферного тиску (осі Воєйкова). Це впливає на характер атмосферної циркуляції. Річні суми опадів сягають від 450мм на півночі зони до 350 мм на півдні. У Присивашші, на узбережжі Каркінітської затоки сума їх найменша — 300 мм на рік. До 60-70 % опадів випадає в теплий період року. Характерною особливістю степів є висока випаровуваність: 700-880 мм на півночі й 900-1000 мм на рік на півдні зони. Коефіцієнт зволоження змінюється від 1,2 до 0,8. Дефіцит вологи в степу впливає на сучасні фізико-географічні процеси, формування гідрографічної мережі. Остання в степу є мало розвиненою: середня її густота становить 0,08-0,005 км/км².

2. Закарпаття: Лучні та болотні грунти на алювії поширені в заплавах Тиси й Латориці та їх допливів, на Чорному мочарі та в інших замкнених пониженнях. Сформувалися вони на алювіальних та алювіально-делювіальних відкладах в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод під трав'янистою лучною та болотною рослинністю. Найбільш поширені лучні грунти. Утворились вони в умовах частого поверхневого перезволоження та неглибокого залягання ґрунтових вод, а тому оглеєні, за винятком тих відмін, які утворились на породах легкого механічного складу. Болотні грунти поширені мало. Розрізняють намулувато-болотні та торфувато-болотні відміни. В останніх над намулистим мінеральним грунтом розвинувся торфовий горизонт товщиною 10...15 см. Ґрунтовий покрив області строкатий. У Придністров'ї переважають опідзолені чорноземи, темно-сірі, сірі та світло-сірі опідзолені грунти. На Прикарпатті — дерново-підзолисті, дернові й лучні глеюваті та глейові у комплексі з болотно-лучними грунтами. У Карпатах — гірські бурі лісові грунти, переважно щебенюваті, гірсько-лучні й гірсько-торфові

Білет 54

1. Луки.

2.Причорноморська середньостепова провінція

1. Луки залежно від умов розміщення поділяються на заплавні, суходільні, низинні, гірські (мал. 43). На заплавних луках поширені зарості лози, трави з вівсяниці, мітлиці, келерії, а також конюшина, жовтець, щавель, деревій тощо. На суходільних луках ростуть мітлиця, пахучий колосок, костриця, кульбаба, волошки. Низинні луки приурочені до знижень на вододілах, терасах, долинах, тому вони тривалий час обводнені. В їх трав'яному покриві переважають вівсяниця червона, тимофіївка лучна, осока звичайна, конюшина лучна і біла. Луки використовуються як сіножаті. Гірські луки поширені в Українських Карпатах. У травостої гірських луків поширені вівсяниця, білоус, конюшина, лядвенець. В субальпійському поясі сформувались луки з білоуса, тимофіївки, осоки вічнозеленої, вівсяниці..

2. Середньо-степова підзона охоплює Причорноморську низовину, де переважають ландшафти південно-степового підтипу, що мають порівняно одноманітну просторову структуру. В цій підзоні вирізняється Причорноморська середньо-степова провінція (край), що обіймає периферійну частину однойменної низовини з абсолютними висотами від 150 м на півночі до 45 м на півдні. В її межах вирізняються: За-дністровсько-Причорноморська низовинна область—акумулятивна приморська рівнина, розчленована долинами та балками, з приво-додільно-рівнинними, терасовими, приморськими галогенними, заплавними і дельтово-плавневими дунайськими ландшафтними місцевостями; Дністровсько-Бузька низовинна область, що тяжіє до схилу Причорноморської западини; в її ландшафтній структурі виокремлюються місцевості привододільних хвилястих рівнин, а також ерозійно-балкові схилові та долинно-терасові місцевості з озерами-лиманами; Бузько-Дніпровська низовинна область з рівнинно-подовими ландшафтними місцевостями з південними чорноземами в комплексі з лучно-чорноземними, дерновими осолоділими глейовими ґрунтами і солодями; в межах Дніпровсько-Молочанської низовинної області рівнинно-подові місцевості поєднуються з долинно-схиловими, ерозійно-балковими, рівнинно-межирічними природно-територіальними комплексами. Західно-приазовська схилово-височинна область характеризується поширенням ландшафтних місцевостей останцевих і хвилястих привододільних рівнин, а також яружно-балкових, ерозійно-схилових, надзаплавно-терасових, заплавних місцевостей, морських рівнин.

Сухостепова підзона охоплює південь Причорноморської низовини, Присивашшя, степовий Крим. Тут переважають сухостепові ландшафти з типчаково-ковиловими і полинно-злаковими степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах, наявні солонці й солончаки.

Білет 55

1. Болотна рослинність.

2.Причорноморсько-Приазовська сухостепова провінція

1. Болотна рослинність. Основна маса заболочених площ на Львівщині зосереджена у Малому Поліссі та в ІІередкарпатті. Чимало боліт є також на Розточчі і в Опіллі.  У Малому Поліссі більшість боліт розміщена по долинах дрібних, малодіяльних річок, менше — по заплавах великих рік: Стиру, Західного Бугу та інших. Особливо заболочена східна частина Малого Полісся. Заплавні болота майже всі низинні. Переважають болота осоково-гіпнові та злаково-осоково-гіпнові. Менш поширені осокові, злаково-осокові, різнотравні, пухівково-осокові і осоково-тростинові болота. На осушених болотах виростають угруповання очеретянки, осоки стрункої, пухівки широколистої, хвоща болотного, комиша лісового. Цікавими є властиві лише для боліт Західної Європи низинні сашниково-осоково-гіпнові болота з сашником іржавим і меч-траво-осоково-гіпнові болота з меч-травою болотною та низинні болота з листовиком сколопендровим. На межиріччях вони займають невеликі площі. Такі болота теж переважно низинні — осоково-гіпнові, рідше ялиново-вільхові, березові. Але зрідка трапляються також і перехідні сосново-березово-сфагнові і верхові сосново-сфагнові болота, з чорницею, лохиною і журавлиною у чагарниковому ярусі.  У Розточчі і Поділлі переважно на заплавах річок (Верещиця, Домажір, Гнила Липа тощо) теж найбільш поширені низинні болота. Менше їх на межиріччях у карстових западинах. Зрідка трапляються і перехідні болота. Зокрема у Розточчі є перехідні сфагнові болота у переважанням у трав'яно-чагарничковому ярусі берези низької, журавлин звичайної і дрібноплідної, шейхцерії болотної, синюхи голубої, пухівки піхвастої та інших.  У Передкарпатті болота розміщені в заплавах Дністра та в долинах його притоків і Сану (ріки Вишня, Шкло). Це болота низинного типу, осокові, осоково-гіпнові, рідше тростинові і вільхові.  Найбільші болота на Львівщині: Солокія (заплава р. Солокії), Стоянів (заплава р. Судилівки), Дублянське, Полоничка, Івано-Франківське (Янівське). Великі болота є також пазаплаві Дністра.

2. Причорноморсько-Приазовська сухостепова провінція лежить на території Херсонської, Миколаївської і Запорізької областей. Це рівнина, висота якої не перевищує 50 м. Вона має найпосушливіший клімат (річна сума опадів 300-360 мм, випаровуваність досягає 900-1000 мм). У провінції виділяють Нижньобузько-Дніпровську низовинну, Нижньодніпровську терасово-дельтову низовинну та Присивасько-Приазовську низовинну області. Нижньобузько-Дніпровська низовинна область лежить в західній частині провінції. В її ландшафті трапляються місцевості лесових рівнин із западинами і подами, терасових рівнин, еродованих схилів, зсувних утворень. Нижньодніпровська терасово-дельтова низовинна область знаходиться в пониззі Дніпра в межах Херсонської і Миколаївської областей. Для цієї області характерні степові піщано-горбисті і рівнинно-подові місцевості з темно-каштановими і каштановими ґрунтами, солонцями і солончакуватими лучно-каштановими ґрунтами подів, степами, степовими борами, болотами, плавнями. Присивасько-Приазовська низовинна область розташована на сході підзони. Ландшафтну структуру її складають переважно рівнинно-подові місцевості з чорноземами південними солонцюватими, темно-каштановими і каштановими ґрунтами в комплексі з солонцями, ерозійно-балкові, заплавні прибережно-морські місцевості.

Білет 56

1. Еколого-географічна характеристика головних аборигенних та інтродуктивних лісових порід Львівщини та Українських Карпат.

2. Кримська степова провінція.