2. Висотна поясність Українських Карпат

Внаслідок значних перепадів висот у Карпатах спостерігається вертикальна зміна природних умов. За особливостями ґрунтово-рослинного покриву на передкарпатських схилах розрізняють п’ять висотних поясів: 1) передгірний пояс мішаних хвойно-широколистих лісів і лук (до висоти 600 м), де на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть мішані ліси з дуба, граба, ялиці, які чергуються з луками, часто розораними; 2) нижній гірсько-лісовий пояс (приблизно до 1100 м), який складається з букових та мішаних ялицево-смереково-букових лісів; 3) верхній гірсько-лісовий пояс (до 1 500 м), представлений смерековими та ялицево-смерековими лісами. В обох гірських лісових поясах переважають бурі гірсько-лісові ґрунти; 4) субальпійський пояс (1500 – 1800 м), де поширені криволісся та рідколісся з низькорослих сосни, вільхи, ялівцю, а також злаково-різнотравні луки; 5) альпійський пояс (вище 1800 м) з низьких чагарників і трав’яних лук. Субальпійські й альпійські луки вкривають полонини, де поширені гірсько-лучні ґрунти. Субальпійські луки багатші за видовим складом, більш високорослі й густі. Відзначаються широким поширенням злакових рослин (куничник, тонконіг альпійський, костриця карпатська, мітлиця біла) та квітучим різнотрав’ям (дельфінія, дягель, бугила, купальниця європейська, валеріана трикрила). Великі зарості на полонинах творять чагарники: брусниця, чорниця, верес, вічнозелений рододендрон карпатський.

Білет 24

1. Кліматоутворюючі фактори.

На кліматичні особливості України впливають її географічне положення, сонячна радіація, циркуляція повітряних мас, характер поверхні (гірська чи рівнинна місцевість, заліснена чи поле тощо). Кількість годин сонячного сяйва змінюється за сезонами, залежить від погодних умов, тривалості дня. Середня річна кількість годин сонячного сяйва в Україні зростає з північного заходу на південний схід і південь від 1700 до 2400 год. Найменші його показники спостерігаються на півночі України (1720-1800 год). Найбільше годин сонячного сяйва на узбережжях Чорного і Азовського морів (2300-2400 год), на південних схилах Кримських гір (більш як 2400 год). Не вся енергія, що випромінюється Сонцем, досягає поверхні Землі. Частина її відбивається хмарами, пилом, поверхнями суходолу і моря, розсіюється. До поверхні Землі надходить пряма і розсіяна сонячна радіація. Загальна кількість променевої енергії, яка досягає земної поверхні, називається сумарною сонячною радіацією. На території України сумарна радіація в північних районах досягає 4190 МДж/м кв, а в південних районах – 4000-5200 МДж/м кв. Більшу частину сонячної радіації поверхня України одержує з травня по вересень. З сонячною радіацією тісно пов'язаний радіаційний баланс – різниця між сумарною і відбитою радіацією та випромінюванням підстилаючої поверхні. Радіаційний баланс є важливим кліматичним чинником. Від нього залежать температури повітря і ґрунту, випаровування, швидкість танення снігу. На території України середньорічні показники радіаційного балансу є додатними. В північних районах вони становлять 1700 МДж/м кв, в середній частині – 1850 і на півдні – 2650 МДж/м кв.

Радіаційні чинники взаємодіють з атмосферною циркуляцією, завдяки якій перерозподіляються тепло і волога. В Україну надходять морські повітряні маси з Атлантики і Арктики та континентальне повітря, що формується над просторами Євразії. Характер атмосферної циркуляції над Україною визначається частою зміною циклонів і антициклонів. Циклони надходять на територію України протягом року з заходу, північного і південного заходу, півдня. З їх приходом взимку наступає потепління, відлига або снігопад, влітку – дощ. Вторгнення континентальних повітряних мас з Азії (антициклони) зумовлюють взимку різкі похолодання, а влітку – посушливу погоду. В середньому за рік в Україні буває 63% Днів з антициклонами і 37% – з циклонами.

Циркуляційні фактори клімату. Атмосферна циркуляція, взає­модіючи із сонячною радіацією, є фактором перерозподілу тепла і вологи на земній поверхні. На широтах України переважає західне перенесення повітряних мас. На територію України надходять морські повітряні маси з Атлантики й Арктики, рідше — морське тропічне повітря із Середземномор'я. Але найбільшу повторюваність Підстилаюча земна поверхня – рівнини, височини, гори, моря, чергування суходолу і водної поверхні, ліси, міста – впливає на радіаційний режим, хмарність, розподіл температур і опадів, особливості місцевого клімату. Гірські хребти Карпат захищають Закарпатську низовину, а Кримські гори – Південний берег Криму від холодних арктичних повітряних мас. Гори посилюють висхідні рухи повітря, внаслідок чого над ними випадає більше опадів, ніж на рівнинах. Навіть над Донецькою і Приазовською височинами кількість опадів більша, ніж на близьких до них рівнинах. Лісові масиви сприяють нагромадженню снігових запасів.

Земна поверхня як кліматоутворюючий фактор. Роль земної поверхні (рельєфу, водойм, стан ґрунту і рослинності, великі міста, промислові центри, видобування потужних родовищ корисних ко­палин), яка взаємодіє з радіаційними і циркуляційними чинника­ми, виявляється у зміні регіональних і місцевих кліматичних умов.

Рельєф впливає на формування хмарності, розподіл сонячної радіа­ції. Так, взимку в Кримських горах, Українських Карпатах показни ки сумарної сонячної радіації є найбільшими і становлять 420— МДж/м². Після сходу снігового покриву з квітня до вересня в горах хмарність досягає 6,5—7,5 бала, зростає вплив снігового покри­ку, тому сонячна радіація зменшується до 1635—2095 МДж/м². Коли з півночі надходить холодне арктичне повітря, гірські хребти захища­ють Закарпаття і Південний берег Криму.