22. Просвітницька діяльність та педагогічні погляди м.П. Драгоманова.

М.П. Драгоманов народився 18 вересня 1841 року в м. Гадячі на Полтавщині. У наступні роки помітним політичним явищем у соціальному житті України та Росії стали публічні виступи Драгоманова в різних газетах із закликом до освіченої української та російської громадсь­кості об'єднатися задля проведення радикальних реформ у галузі освіти: елементарної, спеціальної та вищої. Він наполягав на повер­ненні прав українській мові, насамперед в галузі народної освіти. Займаючись просвітницькою діяльністю, Драгоманов мріяв про той час, коли етичне та естетичне виховання в українських школах звернеться до джерел педагогічного впливу кращих народних тради­цій, діти будуть виховуватись прекрасними українськими піснями;

він прагнув створити українську енциклопедію; (розробив план до неї). Не раз піднімав Драгоманов проблеми вчительства. Особливо його хвилювало становище сільських учителів. Драгоманов вважав, що вчителі повинні чітко усвідомлювати мету педагогічної діяльнос­ті — виховання нової людини. Великого значення надавав Драгоманов вихованню дитини в сім'ї. Отже, можна простежити думку про те, що основними напрям­ками концепції національного виховання Драгоманова є етичне, естетичне;, патріотичне, моральне виховання дітей, яке включає виховання у дітей любові до батьківщини, рідної мови. Значне місце надається у працях Драгоманова батьківському вихованню, а також підготовці кваліфікованих кадрів для здійснення процесу виховання в умовах освітньої діяльності.

23. Просвітницька діяльність та педагогічні погляди б.Д. Грінченка.

Активна громадсько-політична та просвітницька діяльність Б.Грінченка спостерігається з 1891 по 1910 роки (від створення Братерства тарасівців до смерті). Б. Грінченко брав участь в Чернігівській громаді, Київській «Просвіті», Братерстві тарасівців та політичних партіях Українська демократична партія (УДП), Українська радикальна партія (УРП), Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Найбільшим внеском Громади та особисто Бориса Дмитровича і Марії Миколаївни Грінченків стало упорядкування Музею української старовини В.В. Тарновського. Б.Д. Грінченко проводив активну лекційну роботу, висвітлюючи, з власного досвіду, стан народної освіти та обстоюючи необхідність її розвитку. Борис Дмитрович Грінченко був один із перших просвітницьких інтелігентів кінця XIX – початку XX ст., який відверто виступив проти царського режиму, гноблення, знущання над українським народом. Він все робив для того, щоб український народ міг вільно розмовляти і читати рідною мовою.

Педагогічна система Б. Грінченка спирається на народну педагогіку.  Свої дидактичні принципи педагог втілював у власній педагогічній діяльності, пропагував у науково-педагогічних і публіцистичних працях. У справі національної освіти Б.Грінченко був цілком послідовним, ніколи не відмежовувався від справ національного виховання, творив, писав українською мовою, яка лунала в його піснях, думах, в його серці, віддавав усі свої сили справі національного й соціального визволення рідного народу. Носіями цієї ідеї є й герої багатьох його оповідань ("Дзвоник", "Екзамен", "Непокірний" тощо).  Б.Д. Грінченко зазначав, що нова школа має надати освіті розвивальний, виховуючий характер. Він не вважав, що головним завданням школи є наповнення учнівських голів певною сумою знань. Педагог у своїй практиці відкидав зазубрювання, неусвідомлене запам'ятовування, протиставляючи їм навчальну роботу, що розвивала образне й абстрактне мислення, забезпечувала глибину знань. Він залучав до самостійного читання, написання учнем рецензій на прочитані книги, обговорення прочитаного.  Навчання рідною мовою — один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних. На необхідності розвитку мережі українських шкіл наголошував ще Борис Дмитрович Грінченко.  В. Грінченко вважав, що на особі вчителя ґрунтується все навчання і виховання. Він хотів його бачити високоосвіченою, високоморальною особою, яка досконало знає свою справу, сумлінно виконує вчительський обов'язок, є справедливою, послідовною і цілеспрямованою у своїх діях.