30. Теорія «громадянського виховання» й «трудової» школи. Погляди г. Кершенштейнера на мету і завдання виховання.

Погляди Кершенштейнера на “громадянське виховання“ були тісно пов’язані з його теорією “трудової школи“. Кершенштейнер виступав за систему освіти і виховання, яка б забезпечувала підготовку не тільки покірних громадян своєї держави, але й добросовісних та ініціативних у галузі своєї професійної діяльності працівників. “Громадянське виховання“ необхідно реалізувати через народну, масову школу, яку треба зробити “трудовою“. За словами Кершенштейнера “суть трудової школи полягає у тому, щоб дати мінімум знань і максимум умінь, навичок, працьовитості, а також відповідні громадянські переконання“. Щоб діти робітників не потрапили під небажаний вплив, треба продовжити терміни перебування їх у народній школі. У такій підвищеній обов’язковій школі, на його думку, крім набуття знань (читання, письмо, математика, природознавство, малювання) потрібно широко використовувати також різні види ремісничої праці, самостійні лабораторні роботи, практичні заняття, ручну працю. При кожній народній школі для практичних занять повинні бути майстерні, сад, шкільна кухня. Працюючи у школі, вихованці повинні послідовно розвивати у себе якості, необхідні для кращої роботи, привчитися старанно, чесно, добросовісно і обдумано виконувати процеси ручної праці. Захищаючи ранню професіоналізацію, Кершенштейнер ставив завдання перед трудовою школою, щоб учні здобували у ній загальну трудову підготовку до майбутньої професійної діяльності. Власне професійна підготовка, за Кершенштейнером, повинна здійснюватись у так званих додаткових школах для працюючих підлітків. Кершенштейнер був прихильником подвійної системи народної освіти. Його “народна школа“, покликана готувати слухняних і розумних робітників, ніяк не пов’язана з середньою школою (гімназіями і реальними училищами). На середню школу свій “трудовий принцип“ майже не розповсюдив. Так, у реальних училищах праця, на його думку, може здійснюватись у лабораторіях, а в гімназіях трудова діяльність обмежується роботою з книгою і підручником. Масова школа має готувати фахівців фізичної праці. Теоретичні знання даються у тій школі лише тому, що вони допомагають оволодіти фахом. Значно менша кількість шкіл має готувати своїх вихованців до інтелектуальних професій.

31. Вікова періодизація та зміст виховання ж.Ж. Руссо.

Розглянемо вікову періодизацію і зміст виховання, за Руссо. Ж.-Ж. Руссо ділить життя свого вихованця на вікові періоди: а) від народження до двох ро­ків, коли особливу увагу слід звертати на фізичне виховання; б) від двох до дванадцяти років — період «сну розуму», коли потрібно розвивати «зовнішні відчуття!»; в) від 12 до 15 років (розумове виховання); д) від 15 до повноліття (період морального і статевого виховання).

Ж.-Ж. Руссо охарактеризував всі періоди, визначаючи зміст, форми і ме­тоди навчання та виховання в кожному з них.

В ранньому дитинстві (до 2 років) основою є фізичне вихован­ня. Ново­народжену дитину не потрібно сповивати, бо перший крик дитини — «протест проти несправедливості в суспільстві!».

Після 12 років починається розумове і трудове виховання дітей. Це так званий третій період (з 12—15 років), під час якого слід роз­вивати у підлітків спостережливість, самодіяльність, вчити їх працю­вати в саду, на городі, в полі, майстерні; вчити читанню, письму» географії, природознавству, астрономії, арифметики, геометрії.

У юнаків 15—17 років Ж.-Ж. Руссо виділяє три завдання мора­льного ви­ховання: виховання добрих почуттів, добрих суджень і до­брої волі. До 17—18 років юнаку не варто говорити про релігію, але Руссо переконаний, що Еміль думає про першопричину і само­стійно проходить поступово до пізнання боже­ственного початку.

Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо мали великий вплив на роз­виток педа­гогічної думки в наступний період.