24. Особливості Спартанської системи виховання.

Виховання здійс­нювалося державою, яка переслідувала завдання підготовки з дітей спартіатів-воїнів, стійких та загартованих, майбутніх рабовласників. Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи вирости­ти з хлоп­ців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток — воїтельниць-амазонок, які б мало в чому поступалися чоловікам.

Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. З цією метою вони брали участь у криптіях, ніч­них облавах на рабів, коли загін молодих спартіатів оточував який-небудь місь­кий квартал або район за мі­стом і мав право на вбивство будь-якого раба. Під­літки брали участь у щорічних публічних випробовуваннях — змаганнях. Їх сі­кли пе­ред вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості. Юнаки 18—20 років об'єднувались в групи ефебів.

Мета виховання; підготовка муж­ніх, дисциплінованих, загартованих воїнів.

Форми навчання і виховання: 0—7 р. — сімейне виховання; 7—18 р, агелли (військові загони); 18—20 р. — військова служба (ефебія).

Зміст навчання І виховання: володін­ня зброєю, розвиток сили і витрива­лості; елементарне навчання читан­ню й письму, розвиток кмітли­вості, вміння висловлювати думки ар­гумен­товано і лаконічно; естетичне вихо­вання через військові пісні І та­нці, розвиток почуття краси тіла.

Методи виховання: особистий при­клад, змагання, формування зви­чок, покарання, бесіди; общиннб вихо­вання.

25. Особливості Афінської системи виховання.

Афінська система виховання залишила слід в історії педагогіки як про­вісниця високої духовної культури, формування гармоній­ної людини, основ­ними якостями якої були духовне багатство, моральна чистота та фізична до­сконалість.

Мета виховання: різнобічний гармонійний розвиток особистості

Форми та зміст: 0—7 р. — сімейне виховання; 7—1З р,— музична школа; школа гра­матиста (навчання грамоті і лічбі); школа кіфариста (літературно-музичине виховання); 13—18 р, — гімназичні школи: пале­стра (школа давнього п'ятиборс­тва); гімнасія (риторика, гімнастика, музи­ка); 18—20 р. — ефебія.

Традиційні цінності полісного виховання; єдність, рівність перед законом, Ідеал героїчного і безкорисно­го слу­жіння рідному місту.

26. Школа і педагогічна думка в епоху Відродження Вітторіно де Фельтре, Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле).

Вітторіно да Фельтре (1378—1446). В 1424 р. відкрив при дворі герцога Мантуанського шкоду, в якій навчались діти герцога і його наближених, а також діти бідних батьків, які утримувались за ра­хунок Вітторіно да Фельтре. Ця школа знахо­дилась на березі ма­льовничого озера, кімнати в ній буди світлими, просто­рими. Школа називалась «Будинком радості». Самою назвою Вітторіно да Фе­ль­тре підкреслював відмінність своєї школи від середньовічної аскетичної школи. Велика увага надавалась фізичному вихованню: діти займались верхо­вою їздою, плаванням, гімнастикою, фехтуванням. Тілесні покарання допуска­лись лише за антиморальні дії вихован­ців. Вивчались давні мови, римська і грецька літератури. Діти ви­вчали математику, у викладанні якої мали місце наочні посібники і практичні роботи. Школа ВІтторіно да Фельтре користува­лась по­пулярністю, вона була зразком для створення нових гуманісти­чних шкіл в різ­них країнах Західної Європи, а самого ВІтторіно да Фельтре називали «першим шкільним учителем нового типу».

Франсуа Рабле (1494—1553), великий французький письмен­ник-гума­ніст — один з найвидатніших представників педагогічної думки епохи Відро­дження. В своєму романі «Гаргантюа і Пантагрюель» він піддав критиці схо­ластичне навчання, показав його порожність і нікчемність. Виклав свою сис­тему виховання, в якій показав навчання, засноване на вільному інтересі та ак­тивності дитини. Джерелом знань служать не тільки книги, а й вивчення при­роди шляхом безпосереднього спостереження, бесіди, які збу­джують дитячу думку, а також широке знайомство з оточуючим життям. Ф. Рабле пропонує давати дітям універсальні знання (мови, математику, астрономію, природо­знавство, історію, право, фізич­не виховання). Важливою складовою частиною різнобічного ви­ховання він вважав мистецтво.

Еразм Роттердамський (1466—1536) також належить до педа­гогів-гу­маністів. Народився в Роттердамі, в молодості декілька років провів в монас­тирі. Освіту отримав в Девентері. Більшу частину життя провів в подорожах, був у Франції, Англії, Італії, Німеччи­ні, Нідерландах, Швейцарії. Його головні роботи: памфлети «Хри­стиянський государ», «Скарга миру», «Похвала глу­пость, «Грубі вчи­телі», «Домашні бесіди» та ін. У памфлеті «Похвала глупо­сті» Еразм Роттердамський змалював жахливу картину тогочасного життя на­роду, піддавши гострій критиці стан освіти, навчання, вихован­ня дітей і мо­лоді у багатьох країнах Європи. Він вимагав реформ, які б сприяли розвитку справжньої освіти і виховання. Е. Роттер­дамський піддавав нищівній критиці всі верстви феодального сус­пільства, гостро критикував священнослужителів, їх неуцтво і роз­бещеність.