- •Предмет і завдання історії педагогіки.
- •Джерела історії педагогіки, як науки.
- •Виховання у східних слов’ян.
- •Київська школа «книжного вчення» (х – хі ст.).
- •Культурно-освітня діяльність п. Русина.
- •Монастирські школи.
- •Школи грамоти.
- •Просвітницькі ідеї о.В. Духновича.
- •Просвітницька діяльність і. Федорова, його перший буквар 1574 р.
- •12.Світогляд і. Франка, його просвітницька та освітньо-педагогічна діяльність.
- •13.Педагогічні ідеї Лесі Українки.
- •14. Діяльність Просвітницьких товариств в Україні в кінці хіх – на початку хх століття.
- •15.Просвітницька діяльність м. Костомарова.
- •16. Педагогічні ідеї п. Куліша.
- •19. Педагогічні твори та підручники к.Д. Ушинського, їх значення.
- •20. К.Д. Ушинський про моральне виховання.
- •21. Життя та педагогічна діяльність с.Ф. Русової.
- •22. Просвітницька діяльність та педагогічні погляди м.П. Драгоманова.
- •23. Просвітницька діяльність та педагогічні погляди б.Д. Грінченка.
- •24. Особливості Спартанської системи виховання.
- •25. Особливості Афінської системи виховання.
- •26. Школа і педагогічна думка в епоху Відродження Вітторіно де Фельтре, Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле).
- •27. Виховання та школа в Стародавній Греції.
- •28. Теорія природного виховання, принципи природо-відповідповідності виховання ж.Ж. Руссо.
- •29. Виховання у первіснообщинному ладі.
- •30. Теорія «громадянського виховання» й «трудової» школи. Погляди г. Кершенштейнера на мету і завдання виховання.
- •31. Вікова періодизація та зміст виховання ж.Ж. Руссо.
- •32. Педагогічні ідеї Платона.
- •34. Вимоги до вчителя в педагогічній спадщині ф.-а.В. Дістерверга.
Предмет і завдання історії педагогіки.
Історія педагогіки — це наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдревніших часів і до сьогодення.
Предметом історії педагогіки є процес виникнення, становлення і розвитку основних педагогічних категорій: “навчання”, “освіта”, “виховання”, педагогічних систем та концепцій, а також унікального досвіду освітньої й виховної практики.
дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів;
теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання;
вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії;
розробка педагогічної техніки.
Історико-педагогічні знання та їх розуміння базуються на принципах історизму, логічного взаємозв'язку та об'єктивності (науковості).
Функції історії педагогіки як навчального предмета полягають у формуванні в майбутніх вчителів здатності до аналізу, співставлення, порівняння певних педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі. Це, в свою чергу, формує критичність педагогічного мислення і дозволяє оцінювати протиріччя становлення певних фактів чи освітньо-виховних систем. Тим самим у майбутніх педагогів з'являється потреба аналізу, оцінювання тих чи інших видів діяльності працівників освіти, вчених-педагогів. Взагалі, критичність педагогічного мислення є суттєвою ознакою вчительської професійної діяльності.
Джерела історії педагогіки, як науки.
педагогічна спадщина минулого;
передовий педагогічний досвід;
народна педагогіка;
педагогічні дослідження.
Історико-педагогічне знання передбачає наявність певної джерельної бази, яку становлять: пам'ятники древньої писемності, древні манускрипти, древні рукописи з питань освіти й виховання; архівні джерела; твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій; закони, проекти, звіти, доповіді (офіційні матеріали) конкретних держав у минулому; педагогічна, навчальна та методична література минулого; матеріали загальної та педагогічної преси минулого; мемуарна література минулого.
Виховання у східних слов’ян.
З історії відомо, що в У V—VІ столітті н.е. завершилося розселення слов'ян, їх поділ на три групи: східну, західну і південну. Традиції національного виховання зароджувалися одночасно із формуванням слов'янської народності. Характер виховання, його зміст, форми і методи були зумовлені географічним положенням, природними та соціальними умовами становлення української народності. Соціально-економічні умови визначили тип виховання, що реалізовувався слов'янськими племенами на кожному етапі їх розвитку.
В період матріархату діти до п'яти-шести років виховувалися матір'ю, пізніше хлопчиків передавали до спільних чоловічих помешкань, дівчаток — до жіночих, де ними опікувалися брати і сестри матері. В період патріархату виникають так звані будинки для молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. У великій патріархальній сім'ї виховання дітей ґрунтувалося на принципі родового колективізму. У невеликих сім’ях класового феодального суспільствавиникають нові оцінні категорії, що сприяють соціалізації підростаючого покоління (відповідальність батьків за виховання дітей, їх авторитет, достоїнство сім'ї, дитяче побратимство і посестринство, спілки ровесників, молодіжні товариства).
Метою виховання була підготовка до праці землероба, мисливця, мужнього воїна — захисника рідного краю і матері — вмілої господарки, продовжувачки роду. Період становлення східнослов'янської народності і державності поділяють на дохристиянський і християнський. Ідеологічною основою у східних слов’ян у дохристиянський період була язичеська релігія. Діти разом з дорослими брали участь у народних святах, хоровому співу, ритуальних танцях, церемоніях, які певним чином формували їхню свідомість. Великого значення у вихованні дітей у східних слов’ян мали традиції, які включали в себе звичаї, обряди, ритуали, моральні норми. Приділялась увага вихованню у молоді любові до землі та хліба.
Ще до введення християнства Київська Русь була могутньою державою Європи, а найвищим досягненням раннього феодального суспільства стало створення буквозвукової графіки письма.