23.Психологчно-педагогічні аспекти навчання.

1. Система процесу навчання

Процес навчання – це цілеспрямована діяльність, в ході якої вирішуються завдання освіти, загального розвитку і виховання. Основним завданням навчання як процесу формування особистості є створення шляхів та засобів використання можливостей інформації через її вплив на людину в процесі вчення.

2. Компоненти процесу навчання (цільовий, зміст навчання,  операційно-діяльнісний, стимулююче-мотиваційний, контрольно-регулювальний, самоконтроль, оцінно-результативний )

3. Педагогічна технологія - вивчення, розробка  і системне використання принципів організації навчального процесу на  основі новітніх досягнень педагогіки, психології, теорії управління та  менеджменту, інформатики, соціології тощо для розробки таких засобів  навчання, що підвищують ефективність навчального процесу.

4. Дидактика, її категорії та принципи

Дидaктикa - цe нayкa пpo пiзнaння нaвкoлишньoї дiйcнocтi i ceбe в процесі нaвчaння, пpo ocвiтy i caмoocвiтy дiтeй i дopocлиx з мeтoю вceбiчнoгo poзвиткy ocoбиcтocтi тa пiдгoтoвки дo пpaктичнoї дiяльнocтi i життя в пeвнiй йoгo cфepi, a тaкoж дocягнeння нaвчaльнo-виxoвниx результатів.

Ha cyчacнoмy eтaпi дo кaтeгopiй дидaктики вiднocять: нaвчaння, ocвiтy, caмoocвiтy, виклaдaння i вчення тoщo; до принципів - принцип спрямування навчання, принцип науковості навчання, принцип систематичності, принцип наочності.

5. Керування процесом засвоєння знань та методи навчання

Слід виділити три основні групи методів навчання: 

1. методи організації і здійснення навчально-пізнавальної  діяльності; 

2. методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності; 

3. методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально- пізнавальної діяльності.

6. Сучасні погляди на пізнання та навчання

На cyчacному етапі при визначенні джepeл знaнь i cпocoбiв пiзнaння враховують всі сторони діяльності: пpaктичну, дocлiдну, eкcпepимeнтaльну, тeopeтичну та інноваційну (тoбтo впpoвaджeння нoвoгo вiд iдeї дo виpoбництвa).

7. Самостійна пізнавальна діяльність - основний шлях розвитку творчих здібностей майбутніх  спеціалістів.

8. Приклади існуючих технологій навчання (програмоване, проблемне та проблемно-розвиваюче, розвиваюче)

9. Організаційні форми навчання (альтернативні технології навчання)

10. Викладач у сфері освіти (характеризується індивідуальним стилем роботи, рівнем діяльності)

24. Загальна характеристика характеру та його структура.

Поняття про характер

Термін "характер"- грецького походження, він означає "риса", "ознака", "відбиток". Введений він для

визначення властивостей людини колегою Арістотеля Теофрастом. У "Характеристиках" він описав з погляду

мораліста 31 тип людських характерів - людей хвалькуватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо.

Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх

формування вважали особливості будови тіла, функції людського організму, моральні засади людських

стосунків або їх розумові здібності і досвід.

Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості, які

впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні,

чесні, сміливі, колективісти, а про інших - ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені,

нечесні, егоїсти, боягузи.

Ці й подібні риси виявляються настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид

особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки.

Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Ці риси характеризують і мету, до якої

прагне людина, і способи досягнення мети. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки

тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить.

Сукупність постійних рис становить характер особистості.

Характер- це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її

діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до

самої себе.

Характер найбільш тісно пов'язаний з темпераментом, що, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму

вираження сутності людини.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

Про характер людини робимо висновок і по тому, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої думки

вона про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина буде себе поводити за

певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення.

Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох

політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли

прогресу суспільства, тоді як особи з негативними рисами характеру або зі слабким характером призводили до

його занепаду.

Структура характеру

Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що

характеризує людське "Я" як єдність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в

ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сутності. І. П. Павлов, не заперечуючи цілісності

характеру, обстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів.

Якщо ви аналізуєте людину, — писав він, - ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна

характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Отже, без визначення окремих рис нічого не

розбереш. Але якщо окремі риси уявити відокремлено, не розглядаючи їх у взаємозв'язку, то характеру

людини, звичайно, визначити не можна.

Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси вирізняються передусім, а які ледве

виявляються, вуалюються.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру

уявити не можна.

У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають

суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось

спрямовуються.

Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких

перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

1. спрямованість

2. переконання

3. розумові риси

4. емоції

5. волю

6. темперамент

7. повноту

8. цілісність

9. визначеність

10. силу

БІЛЕТ № 25

Характер може виявлятися більшою або меншою мірою. Це саме стосується також й рис характеру, кожна з

яких має різний кількісний ступінь вияву. Надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднань, крайні

варіанти норми в психології називають акцептуаціями характеру.

У людей, акцентуації яких відхиляються від середньої норми, іноді можуть виникати деякі проблеми і

труднощі, а при певних обставинах - однотипні конфлікти і нервові зриви. Для запобігання неправильних

вчинків, перевантажень та ускладнень на роботі, у навчанні і в побуті кожній людині належить знати слабкі

місця свого характеру.

Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Його класифікація базується на

оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгардом на

дві групи за принципом акцентуації рис або характеру, або темпераменту. До акцентуації рис характеру К.

Леонгард відносить демонстративний, педантичний, застряглий та збудливий типи.

Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі

свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі

уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне».

Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати»

в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють

рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.

Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації -значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і

в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.

Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної

розрядки нервової системи.

До акцентуацій рис темпераменту відносяться гіпертимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний,

екзальтований, екстравертований та інтравертований типи.

Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при

можливій схильності до поверхових висновків.

Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості,

фіксація на похмурих сторонах життя.

Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс

неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки.

Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом

короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.

Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів,

вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.

Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких

емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу

кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. Їм притаманні високий рівень товариськості,

балакучості, поступливість, ретельність.

Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від

реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку

предмета або події, а не на предмет як такий.

Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і

змінюється протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені в процесі виховання,

самовиховання або психокорекції. Людині слід знати свої характерологічні особливості й удосконалювати їх у

разі необхідності.

БІЛЕТ № 26

Темпера?мент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає

реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з

латини означає «належне співвідношення частин».

У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.

Характеристика типів темпераменту

Назви основних типів темпераменту (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік) збереглися від часів

Гіппократа, і ними користуються в сучасній психології. Кожному окремому типу темпераменту притаманні

свої характерні особливості.

Сангвінік - людина із сильною, зрівноваженою, жвавою нервовою системою. Він має високу швидкість реакції,

його вчинки обмірковані. Завдяки життєрадісності сангвініку властива висока опірність труднощам життя. Він

любить жарт, часто стає організатором, душею компанії. Жвавість нервової системи обумовлює мінливість

його почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, високу пристосовуваність до змін умов життя. Це

товариська людина, що легко вступає в контакт із новими людьми, і тому в неї широке коло знайомств, хоча

вона і не відрізняється сталістю в спілкуванні і прихильностях. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді,

коли в нього є цікава йому справа, тобто при постійному збудженні. У протилежному випадку він стає нудним,

млявим, відволікається. Сангвінік легко переключається з однієї справи на іншу. У стресовій ситуації діє

активно, зберігає самовладання. Сангвініки найпродуктивніші в роботі, яка потребує швидкої реакції і

водночас зрівноваженості.

Флегматик - людина із сильною, зрівноваженою, але інертною нервовою системою. Внаслідок цього на

зовнішні впливи реагує повільно, неговіркий. Емоційно зрівноважений, його важко розсердити, розвеселити.

Настрій стабільний, рівний. Навіть при серйозних неприємностях флегматик залишається зовні спокійним.

Флегматик має високу працездатність, добре опирається сильним і тривалим подразникам, але не здатний

швидко реагувати в несподіваних важких ситуаціях. Він воліє закінчити одну справу і тільки потім братися за

інше. Флегматик є стратегом, і тому він постійно звіряє свої дії з перспективою. Флегматик не любить

змінювати звички, розпорядок життя, роботу і друзів. Він важко і повільно пристосовується до нових умов;

нерідко довго коливається, приймаючи рішення, але, на відміну від меланхоліка, обходиться без сторонньої

допомоги. Флегматикам підходить робота, яка вимагає методичності, тривалої працездатності й

холоднокровності.

Холерик - це людина, нервова система якої визначається перевагою збудження над гальмуванням. Через це

вона дуже швидко реагує на зовнішній вплив, причому часто нерозважно. Холерик нетерплячий, і коли

захоплюється, то його важко зупинити. Чекання здатне вивести його із себе. Він виявляє поривчастість,

різкість рухів і неприборканість. Сила нервової системи дозволяє холерику в критичні моменти працювати

довго і невпинно. У цей час його здатність до концентрації сил є дуже високою. Однак незрівноваженість

нервових процесів холерика визначає циклічність у зміні його активності і бадьорості. Чергування позитивних

циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлюють нерівність

поведінки і самопочуття, підвищену схильність до невротичних зривів і конфліктів. Взагалі мінливість -

характерна риса холерика, і тому завбачити, як поведеться холерик у новій обстановці, дуже важко. Для

холериків характерна циклічність у роботі.

Меланхолік - людина з слабкою нервовою системою, яка має підвищену чутливість навіть до слабких

подразників, а сильний подразник може викликати в неї зрив, розгубленість. Саме тому в стресових ситуаціях

(іспит, змагання, небезпека) результати діяльності меланхоліка можуть погіршуватися в порівнянні зі

спокійною звичною обстановкою. Його підвищена чутливість приводить до швидкого стомлення й падіння

працездатності, а для відновлення сил йому потрібний досить тривалий відпочинок. Навіть незначний привід

може викликати в нього образу, сльози. Він часто буває подавленим, невпевненим у собі, тривожним; у нього

можуть виникнути невротичні розлади. У звичних обставинах меланхолік може бути контактним, успішно

виконувати доручену справу, але він замкнений при зустрічі з новими людьми, нерішучий у нових ситуаціях.

Володіючи високою чутливістю нервової системи, меланхоліки нерідко мають яскраво виражені художні й

інтелектуальні здібності.

Проте, помилкою було б вважати, що кожен з нас може віднести себе до одного з основних типів

темпераменту, оскільки в чистому вигляді вони трапляються досить рідко. Набагато частіше можна зустріти

різні поєднання означених типів з деякою перевагою одного з них за тих чи інших життєвих обставин. У таких

випадках мова йде про проміжні форми або перехідні типи, які можуть бути наслідками природних задатків

або утворюватися з основних типів протягом життєдіяльності індивіда.

БІЛЕТ № 27

Темперамент пов'язаний з іншими властивостями особистості. Він є своєрідною природною канвою, на яку

життя наносить візерунки характеру, визначаючи пе­редусім динаміку, а не зміст психічного життя людини.

Властивості темпераменту - найстійкіші індивідуальні властиво­сті, які виникають у ранньому дитинстві,

зберігаються впродовж життя і виявляються в поведінці, спілкуванні, діяльності, проявах емоцій і почуттів,

стилі мислення.

Систему психологічних властивостей темпераменту утворюють:

1) чутливість (сензитивність). Про неї судять на під­ставі найменшої сили зовнішнього впливу, необхідної для

виникнення у людини певної психічної чи поведінкової реакції - відповіді (репліки, емоції, рухи, міміки тощо),

і швидкості, з якою вона виникає. Іншими словами - на підставі сили впливу потрібно, щоб людина

відреагувала;

2) реактивність (величина реакції на вплив). Ця вла­стивість виявляється в інтенсивності, силі реакції людини

на вплив (зауваження, погрозу, різкий і неочікуваний звук тощо). Про людину з високою реактивні­стю

стверджують: «Спочатку зробить, а потім поду­має», «заводиться з півоберту»; з низькою реактивні­стю: «Сім

раз відміряє, потім відріже», «не розумієш, чи зрадів, чи засмутився». Люди з високою реактивні­стю

здебільшого відповідають не подумавши; у прикро­сті і роздратуванні легше і частіше «виходять із себе»,

нетерплячі, запальні, легко вступають у конфлікт; перебивають розповідь;

3) активність. Її ознаки - зосередженість, цілеспря­мованість, енергійність, з якими людина впливає на світ,

долає перешкоди на шляху до мети.

Активна людина настирлива у подоланні труднощів, довше зберігає бадьорість і не «опускає руки» у важких

ситуаціях, схильна доводити справу до кінця;

4) співвідношення реактивності і активності. Реак­тивні люди діють переважно під впливом випадкових

зовнішніх або внутрішніх причин («забажалось»), активні - свідомо визначають лінію поведінки, діють

залежно від планів, намірів;

5) темп реакції (швидкість перебігу психічних про­цесів і реакцій - рухи, мова, винахідливість тощо).

Ознаки його високого розвитку - швидші й енергійні­ші рухи; швидка і впевнена розмова, відповідь на

запи­тання; оперативне згадування;

6) емоційна збудливість. Критерії її визначення - найслабший вплив, необхідний для виникнення емо­ційного

відгуку (позитивного, негативного), швидкість, з якою він виникає. Емоційна збудливість вища, якщо людина:

швидше і виразніше реагує (зміна виразу обличчя, жестикуляції тощо) на підтримку чи дисциплінувальний

вплив, жарт тощо; швидше і виразніше проявляє почуття радості та задоволення;

7) екстравертованість-інтровертованість. Екстра­версія - прямованість психічної активності особисто­сті

назовні, до якої спонукають враження, зумовлені впливом зовнішніх обставин у певний момент. Навко­лишні

впливи, зовнішні враження, все, що відбувається тут і тепер, великою мірою визначають поведінку

екстраверта. Інтроверсія - спрямованість психічної активності особистості всередину (на себе), до якої

спо­нукають раніше пережиті враження, думки про майбут­нє. Поведінка інтроверта переважно залежить від

вну­трішнього світу: почуттів, думок, образів пережитого чи очікуваного. Такі люди заглиблені в себе, своє

мину­ле, теперішнє і майбутнє.

За переважання екстравертованості людина: з біль­шою зацікавленістю стежить за тим, що відбувається

навколо неї, менше заглиблюється в спогади, раніше «входить» у себе; більше любить виконувати «живу»

роботу; легше запам'ятовує обличчя людей, деталі і факти їх біографії, гірше - зміст теорії, формули тощо.

Інтровертована людина: менше стежить за тим, що відбувається навколо, частіше заглиблюється у свій

внутрішній світ; любить займатися самоаналізом, само­стійним експериментуванням; не звертає уваги на

інших людей, особливості їх поведінки та діяльності;

8) пластичність і ригідність. Проявляються в легко­сті (пластичності) чи труднощах (ригідності)

пристосу­вання до зовнішніх впливів.

Прояви ригідності - труднощі, з якими людина зви­кає до нових обставин, людей; відвикає від попередніх

життєвих умов, навіть розстається з речами (листами, фотографіями, звичним одягом). Такі люди не люблять

змінювати розташування меблів у помешканні, предме­тів на робочому місці тощо. Важче і повільніше вони

переходять з одних дій на інші, опанувавши їх, можуть тривалий час працювати, навіть якщо це їм нецікаво.

Непросто їм дається формування нових рухових нави­чок, як перехід від однієї емоції до іншої.

Пластичність людини має протилежні вияви.

9) тривожність. Проявляється у схильності сприй­мати все нове як загрозу для себе, відчувати при цьому

незвичайний страх і неспокій.

Тривожність вища, якщо людина більше думає про можливу невдачу у відповідальній справі, ніж про спра­ву;

намагається уникати життєвих помилок, навіть не­значних, наприклад, неодноразово перевіряє результати

своїх дій (може повернутися додому з половини дороги, перевірити; чи замкнені двері, чи вимкнене світло,

вода і газ тощо); важче переносить чекання в чергах, транс­порті тощо; невпевнена в собі і своїх діях, часто

впадає в сум, недовірлива, намагається завчасно виконувати завдання, підвищено відповідальна тощо;

10) товариськість. Ця психологічна властивість тем­пераменту характеризує динамічну сторону активності

людини в спілкуванні: частоту встановлення контактів з людьми, легкість їх перебігу, знайомства. Товариська

за темпераментом людина легше і швидше знайомить­ся; більше говорить сама, ніж слухає інших; має широ­ке

коло спілкування.

Товариськість не забезпечує людині сприятливих стосунків, вона лише позитивно впливає на започаткування

контактів. Потім починають проявлятися важли­віші якості особистості: розум, сумління, знання, вміння.

Нерідко надмір балакуча людина дратує. Адже власти­ва кожному потреба в спілкуванні зовсім не передбачає

безперервного перебування в безпосередніх контак­тах - кожен потребує час від часу побути на самоті,

поговорити із собою. Людям творчої праці взагалі не­обхідне добровільне усамітнення;

11) опірність, працездатність (здатність і сила про­тидіяти втомі, іншим несприятливим умовам праці,

наприклад стресу). За належної енергійності людина довго зберігає високу працездатність, менше піддається

впливам, які відволікають; рідше в неї бувають перепа­ди настрою, що впливають на діяльність; виявляє

силь­ніший опір стресам (психічним напруженням).

За психологічним змістом властивості темпераменту суттєво відрізняються. Однак усі вони проявляються в

ранньому дитинстві, тому деякі дослідники стверджу­ють, що прояви в цьому періоді дають переконливу

інформацію для розпізнавання темпераменту. Власти­вості темпераменту характеризують міру динамічної

напруги і ставлення до себе, діяльності (процесу, а не до результату). Вони спадкові, стійкі протягом життя, не

змінюються або змінюються малопомітно. Наприклад, активність психічної діяльності дорослого відрізняєть­ся

від дитячої, але її рангове місце завжди майже одна­кове у своїй віковій групі. Риси темпераменту

універ­сально проявляються в усіх сферах життєдіяльності, не залежать від її змісту, мотиву, цілі, а більше

корелюють з особливостями нервової системи та іншими властиво­стями організму - емоційною збудливістю,

слабкістю, ригідністю, інертністю нервової системи. Чим органіч­ніше зв'язаний темперамент із характером,

тим гармо­нійніша, розкутіша людина та її поведінка.

Темпераменту властива взаємна компенсація його якостей: підвищена емоційна збудливість компенсуєть­ся

орієнтувальними розумовими діями і обмеженням сфери спілкування, що зменшує кількість факторів такого

збудження тощо.