28. Методи вибору інноваційної політики господарюючого суб’єкта

Інноваційна політика господарюючого суб'єкта (підприємства) являє собою сукупність напрямків і методів впливу господарюючого механізму на виробництво нових видів продукту і технологій.  Зв'язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності визначає інноваційна політика підприємства, яка формується на основі певних методів:

1. Переважання стратегічної спрямованості. Інноваційна політики має формувати умови для створення і збереження тривалих конкурентних переваг підприємства, що вимагає прогнозування розвитку ринкової ситуації у довгостроковому періоді.

2. Орієнтація на потреби ринку. Розроблення і впровадження інновацій буде доцільним за умови, що вони внесуть у товар чи послугу те, що вигідно відрізнятиме його від аналогічних товарів конкурентів, тобто створять йому конкурентні переваги.

3. Цілеспрямованість.  Чітке визначення цілей інноваційної діяльності дає змогу вибрати засоби їх здійснення, контролювати процес їх реалізації.

4. Комплексність. Керуючись цим принципом, керівники підприємства повинні створити відповідні координаційні та інтеграційні ланки, до яких надходить уся необхідна інформація і які наділені правом коригувати інноваційний процес, як того вимагають обставини.

5. Планомірність. Планування інновації має відбуватися з урахуванням цільових завдань різних інновацій, відмінностей залучення у ці процеси різних служб підприємства. Цей принцип передбачає також безперервність інноваційних процесів.

6. Інформаційна забезпеченість. Цей принцип передбачає формування інноваційної політики з урахуванням сучасних досягнень науково-технічного прогресу і тенденцій розвитку науки і техніки у відповідній галузі.

29. Інтелектуальні інвестиції. Венчурне підприємництво

Інтелектуальні інвестиції – вкладення коштів у розвиток наукових досліджень та розробок, на підготовку фахівців на різноманітних курсах, ліцензій, «ноу-хау» та ін.

Однією зі складових інвестиційного ринку є ринок інтелекту-альних товарів і послуг. Об’єктом цього ринку виступає особли-вий товар — інтелектуальна власність індивідуума чи колективу. Звідси — дві форми інтелектуальної власності: індивідуальна і колективна. Крім того, інтелектуальна власність може бути роз-поділена на кілька видів:

1) виключна власність — запатентована чи захищена авторсь-ким правом;

2) інформаційна власність — у вигляді надбаних знань, ідей, досвіду, навичок, кваліфікації. Вона не має правового захисту та реалізується у вигляді інформаційних послуг на контрактній ос-нові через вивчення, освіту чи публікацію;

3) ліцензійна власність — у вигляді придбаних інвестором прав власності чи користування, які фіксуються ліцензіями.

Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:

придбання виключних прав використання – придбання патентів, ліцензій на винаходи, промислові зразки, товарні знаки та ін.;

придбання інформаційних послуг через найом різного роду спеціалістів – вчених і практиків за контрактом або у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультування, експертиза, рекомендації тощо);

придбання науково-технічної продукції, тобто інтелектуальних товарів у матеріальній формі (проектно-кошторисної документації, програм, методик, “ноу-хау”). Ці товари можуть бути представлені будь-якими носіями інформації: у вигляді друкованої продукції, програмного забезпечення для комп’ютерів, аудіо- або відеозапису;

вкладень у людський капітал, тобто витрати на освіту, підготовку і перепідготовку кадрів, навчання, охорону здоров’я та ін.

Венчурне підприємництво - діяльність, спрямована на впровадження ризикових проектів для одержання прибутків і підприємницького та засновницького доходів шляхом організації компанії, котра займається впровадженням нововведень і подальшим розвитком їх до відкритої чи закритої корпорації. Це забезпечує засновникам можливість отримати контрольний пакет акцій. Вкладення венчурного капіталу дає інвесторам у середньому 30-40% прибутку через три-чотири роки після вкладення коштів і таким чином можливість відшкодування авансованого капіталу. Венчурyий бізнес виник у США у післявоєнний період (50-60-ті роки) спочатку у вигляді невеликих фірм, структурних підрозділів великих компаній, потім - корпорацій, одноосібних компаній. Венчурне підприємництво здійснюється через створення спочатку невеликої наукоємної фірми з наступним перетворенням її в закриту або відкриту корпорацію, яка дозволяє засновникам придбати великий пакет акцій. Діяльність венчурних фірм пов’язана із значним ризиком банкрутства, тому що, розробляючи інновації, ніхто не знає напевно, чи успішно завершаться дослідження. Рівень невдачі з інноваційних проектів становить 90%. Вірогідність успіху більша для тих, хто виходить на ринок з новими продуктами, які не мають аналогів, але на них має бути сформований потенційно високий попит.

Збільшення кількості венчурних фірм пояснюється рядом чинників:

необхідністю розробки принципово нових продуктів і технологій, відсутніх на ринку;

відокремленістю від великого поточного виробництва і можливістю науково-технічної творчості;

наявністю стійкої пропозиції на інвестиційному ринку;

можливістю швидкого збагачення у результаті інтенсивної творчої праці.