23. Джерела фінансування інвестицій підприємства

В економічній літературі при аналізі джерел фінансування інвестицій виділяють внутрішні та зовнішні джерела інвестування. При цьому до внутрішніх джерел інвестування, як правило, відносять національні джерела, в тому числі власні кошти підприємств, ресурси фінансового ринку, заощадження населення, бюджетні інвестиційні асигнування; до зовнішніх джерел - іноземні інвестиції, кредити і позики.

Джерелами інвестицій є:

1. Власні фінансові ресурси – прибуток, накопичення, амортизаційні відрахування, суми, виплачені страховими компаніями у вигляді відшкодування за збиток, інші види активів – основні засоби, земельні ділянки, промислова власність і залучені ресурси – кошти від продажу акцій, доброчинні й інші внески, кошти, що надаються вищими за рангом холдинговими й акціонерними компаніями, промислово-фінансовими групами на основі подальшого їх неповернення.

2. Асигнування з державного, регіонального і місцевого бюджетів, фондів підтримки підприємництва, що надаються на основі подальшого неповернення цих коштів.

3. Іноземні інвестиції – фінансова або інша участь у статутному капіталі спільних підприємств, а також окремі вкладення (в грошовій формі) міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав і організацій різних форм власності та приватних осіб.

4. Різні форми позикових коштів – кредити, надані державою на основі повернення, кредити іноземних інвесторів, облігаційні позики, кредити банків та інших інституційних інвесторів (інвестиційних фондів і компаній, страхових фірм, пенсійних фондів), векселі та інші види коштів.

Перші три групи джерел утворюють власний капітал суб'єкта інвестицій. Суми, залучені за цими джерелами, не повертаються.

Із четвертої групи джерел формують позиковий капітал суб'єкта інвестицій. Ці кошти необхідно повернути на заздалегідь визначених умовах (у певний термін, зі сплатою процентів).

24. Поняття інновацій та складові інноваційної діяльності

Інновація — процес розробки, впровадження, експлуатації виробничо-економічного та соціально-організаційного потенціалу, що покладений в основу новації. Інноваціями є будь-які технічні, організаційні, економічні та управлінські зміни, відмінні від існуючої практики в конкретній організації. Організації мають різний рівень сприйняття інновацій, їх інноваційний потенціал дуже залежить від організаційної структури менеджменту, професійно-кваліфікаційного складу персоналу, зовнішніх умов господарської діяльності тощо 

Інноваційна діяльність - це комплекс практичних дій, спрямованих на використання науково-технічних результатів для отримання нових або поліпшення існуючих виробів, технологій, методів управління тощо. Інноваційна діяльність як система має такі властивості: взаємозв'язок і взаємодія всіх елементів, цілісність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість із завданнями і цілями організації, адаптивність, гнучкість до змін середовища, автономність управлінської структури, функцій управління, багатофункціональність і багатоаспектність, оновлюваність.

Інноваційну діяльність умовно можна поділити на дві частини (дві

складових): “нематеріальну” та “матеріальну”.

Перша, “нематеріальна” складова пов’язана із отриманням нових знань в усіх

галузях суспільної діяльності. Друга, “матеріальна” - це впровадження

отриманих знань в реальні види діяльності з метою досягнення певного

ефекту (соціального, економічного).

Відомо, що найбільшу віддачу дають інвестиції в науку при впро вадженні у виробництво результатів досліджень. Це дає змогу зробити висновок про те, що саме інноваційна діяльність та її активізація забез печать швидкий вихід економіки країни з кризового стану.