11. Орфоепічна правильність українського професійного мовлення. Типові випадки неправильного наголошування слів. Засоби милозвучності.

Орфоепі́я — розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому

випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам. Першим почав використовувати М. В. Гоголь.

Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно:

• впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (напр., сміється: (правильна вимова — [с'м’ійе́ц:'а], неправильна — [с'м'ійе́т'с'а])

• впливом діалектного оточення — наприклад, через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо)

• впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [н'і́ч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо.

• відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).

Типові випадки неправильного наголошування слів

Найбільше порушень щодо наголошування пов’язано під впливом російського наголосу, тому звучить не за укр.. літературною нормою: дрова, курятина, живопис, олень, феномен, черговий.

Пам’ятаємо про значну кількість слів із подвійним наголосом: апостроф – апостроф, винагорода -

винагорода, вигода (прибуток), вигода (комфорт), атласний (пов’язаний із картами) – атласний (із тканинами), пора (щілина) – пора (час).

Засоби милозвучності

1. уникати збігу голосних: вона йде, але він іде; ріки й озера,

2. уникати важкого для вимоги збігу приголосних: у творчості, учора він повернувся, день у день,

3. якщо треба вибирати між збігом голосних і приголосних, то усуваємо збіг приголосних: вірю в справедливість, батько й мати, дощ не йде,

допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза: ати – іди додому,

4) після приголосних вживаємо частки би, же; після голосних б, ж: зробив би – зробила б, як же – що ж.

5) перед приголосними вживаємо форму дієслова із – ся, перед голосними із – сь: дивлюся на воду, дивись у воду.

14. Граматичні норми сучасної української мови. Типові випадки порушення граматичних норм у діловому мовленні.

Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.

До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації: уповноважений з прав людини Ніна Карпачова; адвокат Антоніна Дубчак.

В офіційно-діловому стилі при таких іменниках-підметах завжди присудок уживається у формі чоловічого роду: запропонував заступник прокурора Ольга Калінько; виступив проректор з наукової роботи Валентина Шелудько.

За граматичними нормами (зокрема морфологічними) іменники жіночого роду першої відміни твердої групи мають закінчення -ою: роботою, країною, головою, жінкою; м'якої та мішаної групи - -ею: працею, долею, піснею, задачею, площею, тишею, межею, пожежею.

У родовому відмінку множини ці іменники вживаються переважно з нульовим закінченням: жінок, пісень, велс, верб, тополь, надій, мрій, лікарень, будівель, сосон (сосен), воєн. Проте, в деяких словах виступає закінчення -ів: суддів, старостів; або закінчення -ей: сімей, статей, ескадрилей.

паралельні словоформи: баб - бабів, губ - губів, легень - легенів.

секретаря, поштаря, страйкаря, богатиря; а також: токаря, слюсаря, кухаря, лицаря.

До твердої групи належать іменники: бригадир - бригадира, комісар - комісара, командир - командира, касир - касира, семінар - семінару. Іменники чоловічого роду мішаної групи другої

відміни у родовому відмінку мають форми: школяра, цегляра, бджоляра, картопляра, весляра, бавовняра, пісняра, газетяра, завідувача, товариша.

Усім іменникам третьої відміни властиве закінчення -ей у родовому відмінку множини: доповідей, галузей, відповідей, подорожей, відстаней, тіней; але: матерів.

Іменники із суфіксом -єн-, що належать до четвертої відміни, мають паралельні форми: ім'ям - іменем, плем'ям - племенем, тім'ям -тіменем. У літературній мові переважають форми із закінченням -ам (орфографічне -ям).

Множинні іменники у родовому відмінку можуть мати:

закінчення -ів: зборів, опадів, терезів, курсів, окулярів;

закінчення -ей: дверей, дітей, людей;

нульове закінчення: ножиць, роковин, запросин, канікул, Альп, Сум.