7. Лексичні норми. Синоніми, антоніми у діловому мовленні

Лексичні норми – загальноприйняті норми слововживання.

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками {відомий — видатний — славетний — знаменитий);

2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються, стилістичним і емоційним забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти);

3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності

Потреба забезпечити адекватність і точність передавання інформації, швидке оброблення документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються синонімічними, щоб не спричинити різночитання. Отже, обмежене використання синонімів у офіційно-діловому стилі зумовлене тим, що ці слова майже завжди вносять у мовлення нові відтінки значення. В офіційних документах використовують нейтральне слово з синонімічного ряду, а інші – за потребою. Лише в окремих жанрах синоніми можуть вживатися з метою уникнення повторів, урізноманітнення тексту та вираження позитивної чи негативної оцінки. У деяких текстах дипломатичного підстилю за допомогою синонімів створюється урочистість мовлення, підкреслена значущість документа. Антоніми – слова з протилежним значенням. Найбільше антонімів серед прикметників, прислівників і дієслів й іменників. Абстрактні іменники мають антоніми: залежність-незалежність, багатство – бідність. Іменники з конкретним значенням, числівники, більшість займенників і службових слів не мають антонімічної пари: наказ, рішення тощо.

Стилістичний потенціал антонімів значною мірою зумовлений тим, що ці слова дають контрастну характеристику предметам, явищам, діям. Офіційно-діловий стиль використовує

антоніми з метою чіткого розрізнення понять, уявлень, точного вираження думки, а також для підкреслення непоєднуваності описуваних реалій: прийом (на роботу) – звільнення (з роботи); початок – кінець (робочого дня) .

8. Лексика сучасної української мови з погляду її походження

За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп.

1. Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. Закономірно, що слова спільнослов'янського походження з часом зазнали певних фонетичних та морфологічних змін і вимовляються тепер відповідно до норм сучасної мови.

До спільнослов'янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов'янських мов. Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, шити, меч, граблі, вовк, коза, бик, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів, гріх та інші.

2.Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші.

3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак...

Досить значну за обсягом, стилістичними функціями і за семантичними ознаками лексичну групу становлять старослов'янізми, тобто слова, засвоєні із спорідненої старослов'янської мови, яка з ІХ ст. виконувала роль єдиної міжнародної літературної мови слов'янства.

Засвоєння українською мовою російської лексики стало активним після возз'єднання України з Росією (друга половина XVII ст.). Частина русизмів у різні часи засвоюється шляхом безпосередніх усно-розмовних контактів. Інтернаціоналізми - це слова, що вживаються в багатьох мовах і мають спільне значення: комунізм, біологія, фізика, трактор, інженер, аспект, радіо, телевізор, супутник, концерт, архітектура, соло, соната, лектор, студент, університет, суботник тощо.