40. Науковий стиль. Загальна характеристика, специфіка функціонування.

Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки.

Функціонування та особливості наукового стилю. Галузь використання

-    наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначе­ння – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища при­роди, обгрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки: ясність (понятійність) і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу: узагальненість понять і явищ; об’єк­тивний аналіз: точність і лаконічність висловлювань; аргументація та переконливість тверджень; однозначне пояснення прич инно-наслідкових відно­шень; докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і відрізняються:

-      великою кількістю наукової термінології, стійких термінологічних словосполучень, що становлять одне поняття;;

-   наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

-   оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами: словами су­фіксального й префіксального способу творення; складними, скяадноскоро-ченими, “довгими”словами (8-12 і більше фонем);

-   залученням цитат і посилань на першоджерела;

-     як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

-     наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

-     поширеністю дієслівних форм, частіше безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети, явища;

-      переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше);

-   монологічним характером текстів.

Сфера використання: наукова діяльність в академічних, науково-дослідних інститутах, лабораторіях, вузах, наукових видавництвах.

Форми існування, жанри: наукові монографії, статті, дисертації, навчальні посібники, науково-популярна література; наукові доповіді, виступи, повідомлення, лекції.

Мовні ознаки:

Лексичні: загальнонаукова та спеціальна термінологія, абстрактна лексика; пряме однозначне використання багатозначних слів.

Морфологічні: використання дієслів із зазначенням теперішнього часу постійного, переважання іменникових форм, авторське “ми”.

Синтаксичні: структурна повнота, стереотипність, складнопідрядність.

Композиційно-мовленнєві: опис(статистичний чи динамічний); роздум (доведення - умовивід); цитування, схеми, графіки; аспектація (розділи, підрозділи, параграфи і т. д. ).

Становлення і розвиток наукового стилю української мови

Із розвитком науки й техніки, розширенням сфери наукової діяльності, з появою необхідності регулярного спілкування в науковій галузі виникає потреба у використанні певних засобів літературної мови, створенні особливих мовних організацій, які в сукупності відповідали б вимогам комунікації саме у сфері науки. Наука, накопичуючи факти, експериментуючи, аналізуючи й узагальнюючи, фіксує свої результати в окремих поняттях і в системі понять, оскільки змістом наукових повідомлень є опис фактів, предметів і явищ дійсності, їх вивчення, пояснення, формулювання закономірностей і законів.

Періодом найбільш активного розвитку наукового стилю нової української мови можна вважати 20-ті – початок 30-х років ХХ століття. Унормування української наукової термінології на наукових засадах було розпочато в Інституті української наукової мови (ІУНМ) Академії наук, робота якого ґрунтувалася на досягненнях українських лінгвістів, письменників, учених, що об’єднувалися у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. 20-ті – початок 30-х років характеризувалися значною активністю наукових досліджень