Серед них можна виділити дві основні групи чинників:

1) Зовнішні:

- недосконалість територіального устрою України;

- позбавленість органів місцевого самоврядування самостійності в питаннях реалізації власної фінансової політики;

- невідповідність реального обсягу фінансових ресурсів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, потребам фінансування делегованих державою повноважень;

- законодавчо обмежений перелік місцевих податків і зборів та відсутність об'єктів оподаткування по деяких з них на багатьох територіях;

- необхідність дотримання жорстких, централізовано встановлених єдиних загальнодержавних норм при здійсненні видатків;

- заборона здійснення запозичень усіма органами місцевого самоврядування, крім міських рад;

- висока залежність місцевих бюджетів від трансфертів, особливо дотацій вирівіювання;

-неврегульованість нормативно-правовими актами питань проведення громадських слухань і застосування інших форм залучення громадян до розроблення та реалізації місцевої фінансової політики та ін.

2) Внутрішні:

- низька прозорість діяльності місцевих органів влади, незацікавленість у залученні громадян до вирішення проблем територіальної громади;

- необізнаність громадян із законодавством, пасивне ставлення до місцевих справ та недовіра до місцевої влади;

- недостатня кваліфікація кадрів в органах місцевого самоврядування;

- нерозвиненість системи органів самоорганізації населення.

З метою послаблення впливу вищеназваних факторів і формування ефективного механізму фінансової політики місцевого самоврядування необхідно:

- провести децентралізацію міжбюджетних відносин;

- забезпечити фінансову незалежність місцевого самоврядування;

- забезпечити використання власних коштів місцевого самоврядування відповідно до потреб громадян;

- посилити стимулюючу роль міжбюджетних трансфертів для активізації зусиль органів місцевого самоврядування, спрямованих на розширення власної дохідної бази;

- забезпечити обов'язковість проведення громадських слухань.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити такі висновки та узагальнення.

По-перше, незважаючи на те, що у вітчизняній фінансовій літературі нема єдиного визначення "фінансова політика місцевого самоврядування", окремі напрямки її реалізації глибоко досліджені видатними науковцями і практиками.

По-друге, на здійснення фінансової політики місцевого самоврядування діє низка негативних чинників, вплив яких необхідно послабити з метою досягнення ефективності дій місцевих органів влади у сфері фінансів.

По-третє: проведення фінансової політики з максимальним урахуванням інтересів місцевих жителів вимагає розробки механізму її реалізації, що охоплює стратегію, тактику, принципи і відповідну законодавчу базу.

3. Економічний та політичний вплив на фінансову політику органів місцевого самоврядування.

Основними принципами економічного впливу на фінансову політику органів місцевого самоврядування є:

1. Бюджет органу місцевого самоврядування підлягає економічному впливу в основному через те, що бюджети рідко коли виконуються відповідно до плану.

2. Деякі непередбачувані серйозні економічні і політичні події можуть спричинити суттєві зриви виконання бюджету, навіть якщо він запланований найкращим чином .

3. Відсутність чітко визначених правил чи методів, якими б керувались країни для вирішення основних проблем виконання бюджету. Але, водночас, існують економічні, політичні методи і інструменти, які часто використовуються і можуть бути пристосовані до особливостей окремої країни .

4. Найбільш досконалі бюджетні системи передбачають незаплановані події протягом виконання бюджету, забезпечуючи в разі необхідності, планові механізми для прийняття необхідних політичних рішень .

Недоотримання доходів є загальною проблемою виконання бюджету, навіть у розвинутих країнах.

Основними загальними проблемами недоотримання доходів може бути, якщо:

1) економіка не працює так добре, як очікувалось, коли формувався бюджет,

2) затверджений бюджет формувався та був прийнятий на нереалістичних (занадто оптимістичних) прогнозах надходжень.

3) інколи третьою причиною є незадовільний збір податків, який часто поєднується з існуванням великого сектору тіньової економіки.

Обсяг недоотримання доходів чітко визначає серйозність впливу на бюджет, а значимість визначає тип заходів, які вживає уряд для подолання проблеми.

Велике недоотримання доходів може бути і не визначене на початку бюджетного року. Нездатність зреагувати швидко неодмінно спричинить фінансову кризу, що часто набуває більших масштабів дещо пізніше. Подолати проблему недоотримання можна найбільш прийнятним та розумним способом:

- зменшення видаткової частини

- і отримання додаткових надходжень (підвищення податків, коли недоотримання надходжень прогнозується на етапі формування бюджету, позики та зниження податків для стимулювання економіки).

На практиці часто використовуються поєднання цих способів з урахуванням причин та наслідків фінансової кризи.

Стосовно зменшення видаткової частини, то органи влади вдаються до зменшення видатків, коли виникає проблема недоотримання доходів . Найпростішим рішенням є зменшення фінансування усіх програм на однаковий відсоток. Хоча це й не є добре продуманим рішенням, що засновується на пріоритетності видатків, таким підходом найлегше керувати, і він є найбільш політично прийнятним, оскільки "біль" від зменшення фінансування в рівній мірі розподіляється між усіма бюджетними організаціями. Зменшення фінансування, як правило, не поширюється на "законодавчо затверджені програми" і "захищені програми". Така ситуація може негативно позначитись на інших видах діяльності органів влади . Відкладення капітальних проектів і обмеження чи тимчасове обмеження є дуже специфічними методами, які часто використовуються в поєднанні із скороченням бюджетів .

Недоотримання доходів створює багато проблем, пов'язаних з виконанням бюджету. Якщо бюджет базується на неправильному розрахунку доходів, то проблем неможливо уникнути. За таких умов, виконання бюджету більше схоже на практичну вправу з курсу управління кризовими ситуаціями. Отже, найгіршою ситуацією є та, коли в основу оригінального бюджету закладено занадто оптимістичні розрахунки надходжень.

Протягом бюджетного року можуть виникнути перебільшені та незаплановані потреби в бюджетних коштах. Як і у випадку з недоотриманням доходів, розмір незапланованої потреби є важливим для визначення її серйозності. Така незапланована потреба може вплинути на політичні рішення, які необхідно прийняти для вирішення проблеми.

Позабюджетні видатки - це, як правило, потреба в коштах, які необхідно виділити, але які не були закладені в бюджет. До таких потреб можна віднести кошти, необхідні для усунення наслідків стихійних явищ ( повені, землетруси та ін..) чи техногенних катастроф ( викид рідких токсичних відходів у грунтові води , річку, систему водозабору).

Невиконані зобов'язання можна охарактеризувати як конкретні законні чи, в деяких випадках, "потенційні" чи моральні зобов'язання органу влади для вирішення проблеми непередбаченої фінансової кризи. Сюди можна віднести несприятливе судове рішення, за яким встановлюється фінансове зобов'язання органу влади. Бюджет будь-якої країни або конкретного міста стикається з непередбаченими видатками протягом року. Більшість органів влади, особливо невеликого масштабу, вже мають відпрацьовану систему вирішення таких проблем. Виважена юридична база є важливою складовою будь-якого політичного рішення, за якою встановлюється коло відповідальності органу влади і визначається система, за якою можна віднайти необхідні шляхи виходу з негативних ситуацій. У переважній більшості випадків, фінансові ризики оцінити нескладно; з ними можна впоратись, залишаючись в рамках бюджетного процесу. Можна використати стандартний набір інструментів оцінки і управління ризиками .

Вплив на фінансову політику органів місцевого самоврядування справляють також і економічна криза та породжена нею можлива інфляція.

Для вирішення проблеми непередбачених витрат до настання кризи, повинна існувати чітка юридична база, ризик, якому піддається бюджет, має оцінюватись і усвідомлюватись на стадії формування бюджету. Добре збалансовані бюджетні системи передбачають резервні фонди для непередбачених витрат для покриття ризиків, які відносяться до гарантій органів влади і впливу змін на обмінні курси вартості обслуговування боргу.

Практичне правило полягає в тому, що резервний фонд для непередбачених витрат не повинен перевищувати 1-3% загальної суми бюджету. Добре збалансований бюджет робить різні припущення при аналізі потенційного економічного впливу на бюджет. Середньостроковий вплив на вартість обслуговування боргу з огляду на зміни обмінних курсів і процентних ставок має періодично оцінюватись.

Подолати кризу можна також шляхом :

1. Використання резервного фонду для непередбачених видатків. Це може бути першим варіантом розв'язання проблеми, за умови того, що резервний фонд існує і покриває розмір та природу видатків. Зміни до бюджету можуть і не вноситись, але відповідна рада має бути поінформованою про використання фонду.

2. Використання непередбаченого асигнування, що наступає після запиту додаткового асигнування. Дана методика широко використовується в розвинених країнах, де дефіцит і його обслуговування не є найголовнішими проблемами. Це дозволяє тимчасово використовувати кошти, які виділені під інші програми до того часу, коли кінцева вартість може бути використана як основа для додаткового асигнування .

3. Використання "фонду на чорний день". Уряди деяких держав засновують на довгостроковій основі "фонд на чорний день" для фінансування неочікуваних потреб. Як правило, цей фонд задіюється, коли доходи перевищують видатки (часто в результаті непередбачених доходів, напр. поділ резервів природних ресурсів чи приватизація активів). Створення таких фондів є іще одним засобом подолання дефіциту доходів .

4. Борг. Взяття боргових зобов'язань для розподілу великих видатків на довший період часу .

5. Підвищення податків та інші доходи.

- Не існує якоїсь однієї формули для вирішення проблеми подолання кризи . Частіше за все, рішенням є поєднання деяких з перерахованих вище інструментів, щоб проблема була вирішена всесторонньо .

- Однак, усі розвинені бюджетні системи певним чином закладають рішення в бюджет, - чи видатки залежать від існуючих асигнувань, чи до бюджету вносяться зміни.

Стосовно усунення економічного впливу інфляції на політику органів місцевого самоврядування, то найбільш типовими рішеннями є:

1. Замороження заробітної плати робітників і службовців. Якщо це відбувається протягом декількох років поспіль, то це може знизити реальний доход службовців, негативно позначитись на їх моральному стані, знизити продуктивність праці і стати причиною втрати роботи, і що врешті решт, стає головним вже політичним питанням.

2. Індексування законодавчо затверджених програм. Пенсії,

3. допомога по безробіттю, медичні платежі і деякі інші законодавчо затверджені програми можуть автоматично індексуватись для дотримання рівня реальних сум .

4. Вибіркове збільшення інфляції. Інфляція має різні показники в залежності від економічних галузей, тому під час формування бюджету може бути прийняте рішення допустити вибіркове збільшення інфляції в тих сферах, які вважаються найбільш важливими ( наприклад, ціни на пальне) .

5. Корегування бюджету. Одним з методом боротьби з інфляцію - є припинення фінансування малопріоритетних програм для підтримання більш важливих, принаймні на найнижчому рівні, фінансування в реальній вартості .