85. Криміналістична класифікація і характеристика статевих злочинів.

Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 152 КК, є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Під терміном «потерпіла особа» у чинному законодавстві є жінка, чоловік, неповнолітня або неповнолітній, малолітня або малолітній.

Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування злочинів, передбачених ст. 152 КК, полягає передусім у тому, що потерпіла особа, як правило, заперечує проти розголошення факту зґвалтування, і в зв’язку з цим нерідко висуває клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання, іноді досить обґрунтоване, в цілому ускладнює процес розслідування. Складність розслідування цих злочинів зумовлена також тим, що потерпіла особа, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць зґвалтування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, матеріальна або службова залежність, що, у свою чергу, потребує особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та слідчим.

Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після зґвалтування не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після зґвалтування (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред’явленні для впізнання, очній ставці та ін.), що дуже важливі для з’ясування обставин вчиненого злочину і провини злочинця.

Нерідко потерпілими від зґвалтування є неповнолітні, а насильниками — особи, які проживають з ними в одній родині, де стосунки між дорослими бувають надзвичайно складними.

Особливо важко з’ясувати поведінку потерпілої особи, яка передувала зґвалтуванню. Іноді вона у випадках, коли існує реальна загроза сексуального нападу, поводиться необережно, розв’язно. Така поведінка потерпілої може бути активною (вживання спиртного, відокремлення з насильником, прояви ласки) або пасивною (недостатньо активна протидія), що вводить насильника в оману.

Необхідно також враховувати, що після порушення кримінальної справи на потерпілу особу, як правило, здійснює вплив винний або його родичі (умовляння, обіцянка одружитися, пропонування грошей, подарунків тощо).

На практиці трапляються випадки, коли потерпілі на стадії розслідування викривають винуватця, дають свідчення про факт зґвалтування, але в судовому засіданні, під впливом родичів чи інших заінтересованих осіб, відмовляються від даних раніше показань.

Криміналістична характеристика складається з таких елементів:

а) спосіб вчинення та приховання злочину;

б) найбільш характерні сліди, пов’язані з насильством;

в) особа злочинця;

г) особа потерпілої (чи потерпілого);

ґ) місце і час вчинення злочину;

д) обстановка злочину.

Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК (із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховування цього злочину є маскування насильника, замовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілої особи, а іноді навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу.

Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої, сліди боротьби на тілі як потерпілої, так і підозрюваного (подряпини, укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі потерпілої особи та підозрюваного залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину — окремі елементи одягу (ґудзики, банти, нижня білизна, а інколи — документи (перепустки, залізничні квитки).

Особа злочинця у цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка ґвалтівника є неоднозначною: іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи тощо. Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів щодо встановлення місця проживання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

Щодо джерел відомостей про обстановку злочину та особу злочинця, то заяви можуть надходити не тільки від потерпілої, а й від батьків, друзів, людей, які надали потерпілій особі першу допомогу, медичних працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними, містять суб’єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і критично оцінювати. Рідше джерелом відомостей вчинення зґвалтування бувають факти, встановлені оперативно-розшуковими органами або безпосередньо під час допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної відповідальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не заявили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була припинена у зв’язку з тим, що злочинці не були встановлені.

Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей виявити сліди злочину і злочинця.

Усі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань взаємопов’язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях неоднакове, а тому і значення їх для розслідування є неоднозначним у кожному окремому випадку.