1.
Авторитаризм звичайно розглядається
як тип режиму, який займає проміжне
положення між тоталітаризмом і
демократією.
Авторитаризм -
політичний режим, при якому вся повнота
влади зосереджена у однієї особи
(монарха, диктатора) або правлячої групи.
Істотними рисами авторитаризму є:
Монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна.
Повна або часткова заборона на діяльність опозиції.
Сильно централізована моністична структура влади.
Збереження обмеженого плюралізму, наявність диференційованих відносин між суспільством і державою.
Спадкоємство і кооптація як головні способи формування панівної політичної еліти.
Відсутність можливості не насильницької зміни влади.
Використовування силових структур для утримання влади.
До витоків авторитаризму можна віднести:
збереження традиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні і стійкі форми соціального життя і авторитети;
збереження патріархально-підданського типу політичної культури як переважаючої;
значний вплив релігійних норм (раніше всього ісламу, буддизму, конфуціанства) на політичну орієнтацію населення;
економічна відсталість;
нерозвиненість цивільного суспільства;
високий ступінь конфліктності в суспільствах, що розвиваються.
Відповідна авторитаризму політична система займає як би проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Під впливом складного комплексу економічних, соціально-політичних, культурних і інших чинників він, кінець кінцем, еволюціонує у напрямі демократії або тоталітаризму. Такий перехідний характер авторитарний політичний режим носив в останні десятиріччя ХХ в. Так, авторитарний режим Ф.Кастро, встановлений в 1959 р. на Кубі, переріс потім в тоталітаризм. У ряді ж інших держав (Кореї, Чилі, Таїланді, Гаїті, Панамі, Аргентині і деяких інших латиноамериканських країнах) авторитаризм поступово еволюціонував по шляху демократії. Проте існують і держави з вельми вираженим авторитарним режимом (Саудівська Аравія, Бруней, Оман, Абу-Дабі, Дубай та ін.).
2. Базові типи політичної культури (г.Алмонд, с. Верба).
Політологи виділяють кілька базових моделей політичної культури. Розрізняють фрагментарну і інтегровану політичну культуру. Для першої характерна наявність різноманітних політичних орієнтацій і діяльності, відсутність процедур налагодження конфліктів, а також довір'я між окремими верствами населення (прикладом подібного типу є сучасна Україна), для другої - низький рівень політичного насильства, лояльність до режиму, відсутність протилежних субкультур. Надмірна фрагментація політичної культури є причиною суспільної нестабільності.
Американські політологи Г.Алмонд і С.Верба виділили три базових типи політичної культури:
патріархальна культура характеризується повною відсутністю у населення цікавості до політики, сліпим підпорядкуванням владі, злиттям політичних орієнтацій з релігійними і соціальними;
підданська культура передбачає слабку індивідуальну участь у політичному житті визнання особливого авторитету влади, поважне або негативне ставлення до неї;
активістська культура (культура участі) відрізняється від усіх інших типів активною участю громадян у політиці незалежно від позитивного чи негативного ставлення до політичної системи.
В історії переважають змішані політичні культури, які є різними варіантами поєднання базових типів: патріархально-підданська і патріархально-активістська. Г.Алмонд і С.Верба стверджують, що демократичній системі притаманна громадянська культура, в якій окремі патріархальні та підданські орієнтації урівноважують індивіда, тим самим забезпечуючи стабільність демократії (як приклад політологи наводять США і Великобританію). В громадянській культурі будуть поєднуватися політична активність і абсентеїзм (в західних демократичних системах спостерігається зниження електоральної активності виборців), законослухняність і протест проти певних дій уряду, лояльність до влади та її критика.
Існують і інші типології політичних культур. Так, залежно від типу політичної системи говорять прототалітарну, авторитарну і демократичну культуру.
В тоталітарній культурі домінують такі ознаки:
дихотомічне сприйняття світу, яке проявляється у протиставленні "своїх" і "чужих". В якості "чужих" виступають інші класи, нації, раси та ідеологічні противники. "Чужі" сприймаються як вороги;
відсутність терпимості (толерантності) до іншої думки, способу життя;
заперечення компромісу і ставка на силове вирішення конфліктів;
сакралізація вождів, створення їх культів. У масовій свідомості вожді втрачають властивості живих людей і набувають символічних рис, стають носіями харизми;
домінування у суспільній свідомості міфів, наприклад, про комуністичний або расовий рай;
фанатичне служіння ідеям, відчуття єдності з владою.
Для авторитарної культури характерна відсутність активної підтримки влади, остання втрачає сакральність. В основі авторитарної культури лежать або патріархальні, або підданські орієнтації населення.
Характерні ознаки демократичної культури:
толерантність до інакодумства, визнання за інакодумцями права відстоювати свою точку зору;
схильність до пошуку компромісу як головного засобу вирішення конфліктів;
згода (консенсус) стосовно базових ліберальних цінностей: автономність особистості, невідчуженість її прав.