Лідерство в цінах
В умовах, коли ринок представлений декількома фірмами, які є не однаковими за розмірами і несуть різні середні витрати, як правило, має місце олігополістична поведінка, яка називається лідерством в цінах. Лідерство в цінах є засобом, який дозволяє координувати рішення щодо цін, не вступаючи у пряму таємну змову.
Суть лідерства в цінах полягає в тому, що найбільш крупна чи найбільш ефективна фірма галузі встановлює або змінює ціну, а всі інші автоматично наслідують ці зміни і пристосовують до них свої обсяги виробництва.
13.2.5. Модель ціноутворення за принципом "витрати плюс"
При ціноутворенні за принципом "витрати плюс" олігополіст спочатку визначає середні витрати виробництва і до них додає певну надбавку. Одержана величина і становить олігополістичну ціну. Оскільки середні витрати змінюються Із зміною обсягів виробництва, то фірми, як правило, використовують в своїх розрахунках дані середніх витрат для випуску продукту при 70-80 % завантаженні виробничих потужностей. Надбавка ж встановлюється на рівні певного відсотка до вкладеного у виробництво капіталу (очікуваної норми прибутку, яка є не нижчою від банківського процента). Одержана таким чином ціна, є орієнтовною і може дещо змінюватись, виходячи із зміни кон'юнктури на ринку, можливостей фірми здійснювати нецінову конкуренцію і цінову дискримінацію. Слід відзначити, що значну роль у визначенні ринкової частки олігополії відіграє нсцінова конкуренція, до якої часто вдаються фірми цієї галузі.
57. Існує дві точки зору на економічні наслідки олігополії. Вони зосереджуються на питанні динамічної ефективності. Традиційна точка зору виходить з того, що олігополія за структурою близька до монополії. Отже, вона діятиме аналогічним чином. Згідно з цією точкою зору, можна сподіватися, що олігополія, якій притаманні бар'єри для вступу, веде до обмеження випуску обсягу продукції та встановлення ринкової ціни, яка приносить значні, якщо не максимальні, економічні прибутки. Неофіційні таємні угоди між олігополістами можуть дати в результаті ціни й обсяги виробництва, подібні до тих, до яких веде чиста монополія, хоча при цьому зберігається зовнішня видимість конкуренції декількох незалежних підприємств.
Традиційній точці зору суперечить точка зору Шумпетера-Гелбрейта, згідно з якою великі олігопольні фірми, що мають ринкову владу, необхідні для пришвидшення темпів науково-технічного прогресу. Сучасна науково-дослідна діяльність, розробка нових товарів і виробничих технологій — надзвичайно дорогі, тому тільки великі олігопольні фірми здатні фінансувати наукові дослідження і пошуково-конструкторські розробки. Існування бар'єрів для вступу також дає олігополістові впевненість у тому, що він отримуватиме прибутки, певна частина яких може вкладатися в науково-дослідні та конструкторські роботи. Отже, олігополія, сприяючи науково-технічному прогресу, має можливість виготовляти кращу продукцію, реалізувати її за нижчими цінами і забезпечувати вищий рівень виробництва і зайнятості, ніж тоді, коли галузь мала б більш конкурентний характер.
Підсумки
1. Різні ринкові структури характеризуються кількістю і можливостями продавців ринку. Структура ринку видозмінюється від ідеальної моделі досконалої (чистої) конкуренції з великою кількістю покупців і продавців через монополістичну конкуренцію та олігополію до монополії, яку представляє лише один продавець.
2. Галузь з чистою конкуренцією складається з великої кількості незалежних фірм, які виробляють однорідну продукцію. Конкурентна фірма не має цінової політики, тобто здатності регулювати ціну. Крива попиту конкурентного підприємства досконало еластична, і тому ціна за одиницю продукції дорівнює середньому та граничному доходові.
3. Конкурентне підприємство у короткостроковому періоді отримає максимальний прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, за якого валовий дохід перевищує валові витрати на найбільшу величину. Збитки буде мінімізовано за обсягу виробництва, при якому валові витрати перевищують валовий дохід на мінімальну величину і є меншими за загальні постійні витрати. Якщо за будь-якого обсягу продукції загальна сума збитків підприємства буде перевищувати або дорівнювати її сукупним постійним витратам, тоді підприємство змушене закриватися.
4. Точка оптимального розміру підприємства, за якого воно максимізуватиме прибутки або мінімізуватиме збитки знаходиться там, де граничні витрати виробництва і граничний дохід рівні між собою (правило ГД = ГВ).
5. Довгострокова конкурентна рівновага така: ринкова ціна дорівнює граничним витратам та мінімуму середніх витрат. Рівність ціни і мінімуму середніх витрат означає, що конкурентні фірми використовують найефективнішу із відомих технологій і призначають найнижчу ціну з урахуванням своїх витрат виробництва. Рівність ціни і граничних витрат показують, що ресурси розподіляються відповідно до споживчих смаків.
6. Ринок, на якому одне підприємство продає продукт, який не має близького замінника, називається монополією. Шкоду від монополії можна представити у вигляді чистих втрат суспільства, які виникають через те, що монополісту вигідно виробляти менший обсяг продукції та призначати вищу ціну, ніж це зробив би конкурентний продавець. Це спричиняє неефективний розподіл ресурсів, тому на монополізованих ринках ціна перевищує граничні витрати.
7. Ринок, на якому велика кількість продавців пропонують подібні, але не однакові товари, називається монополістичною конкуренцією. Виробники в умовах монополістичної конкуренції володіють малим ступенем контролю над цінами, економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових факторах (упаковка, реклама, якість тощо).
8. Підприємства в умовах монополістичної конкуренції можуть отримувати прибутки або зазнавати збитків у короткостроковому періоді. Легке входження в галузь і вихід підприємств з неї обумовлюють тенденцію до отримання ними нормального прибутку у довгостроковому періоді.
9. Олігополія — це ринок, на якому панує кілька великих фірм. Існує чотири основні моделі олігополії: модель ламаної кривої попиту; олігополія, основана на таємній змові; лідерство в цінах і ціноутворення за принципом "витрати плюс". Модель ламаної кривої показує, що ціни олігополії негнучкі, або "жорсткі". Невизначеність, властива ціноутворенню, сприяє таємній змові. Лідерство у ціноутворенні являє собою форму неприхованої змови, коли підприємство-лідер встановлює ціну, а інші підприємства його наслідують. При ціноутворенні за принципом "витрати плюс" олігополісти, щоб визначити ціну, вираховують свої витрати на одиницю продукції за певного планового рівня і додають "накидку" у розмірі певного відсотка. Нецінова конкуренція — основна риса олігополії. На олігопольних ринках не можна досягти ні розподільної, ні виробничої ефективності.
10. Існує дві точки зору на економічні наслідки олігополії. Традиційна точка зору виходить з того, що олігополія за структурою близька до монополії, а тому вона менш ефективна порівняно із чисто конкурентним ринком. Згідно з поглядом Шумпетера-Гелбрейта, тільки великі олігопольні фірми здатні фінансувати наукові дослідження і науково-конструкторські розробки
58. Попит на ресурси та його види.
Попит на ресурс – це та кількість ресурсів, які спроможні купити підприємства певної кількості в певний момент часу.
Ми знаємо, що виробництво будь-якого товару не може обійтися без ресурсів. Ресурси на сьогоднішній день відіграють важливу роль. Сьогодні гостро стоїть питання про ефективність використання ресурсів, адже з кожним днем їх стає менше, а потреби щороку збільшується. Для того, щоб якнайдовше зберегти основні ресурси. Потрібно раціонально та повністю їх використовувати ( без значних відходів ).
Попит на будь-який товар в першу чергу залежить від того, з якого він ресурсу вироблений. Якщо товар з цього ресурсу не буде мати попиту, такий ресурс є неякісним, і його переробка приносить підприємству тільки збитки.
Отже, попит на певний ресурс залежить також від попиту та ціни на виготовлений з нього товар, що реалізується на ринку кінцевих продуктів.
Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, що залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою.
Граничний продукту грошовому вираженні (MRP) – це приріст загальної виручки внаслідок використання кожної наступної одиниці змінного чинника виробництва MRP= TR : L.
Щоб максимізувати прибуток, підприємство повинно використовувати додаткові одиниці будь-якого виду ресурсів до тих пір, поки кожна наступна одиниця дає приріст валової виручки підприємства більший ніж приріст її сукупних витрат. Межею діяльності залучення додаткових ресурсів буде точка, в якій врівноважуються граничний продукт у грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс: На ринку недосконалої конкуренції підприємство для збільшення обсягів продажу змушене знижувати ціну; для збільшення ціни – відмовлятися від частини обсягу реалізованої продукції. Тому граничний продукт у грошовій формі зменшуватиметься не тільки під впливом дії закону спадної граничної продуктивності, як це було в умовах досконалої конкуренції, а й від впливом зниження ціни на продукцію.
При недосконалій конкуренції виробник менше реагує на зміну заробітної плати при залученні ресурсу праці, ніж виробник в умовах досконалої конкуренції. Виробник при недосконалій конкуренції виробляє продукції менше, ніж на конкурентному ринку; тому йому необхідно менше ресурсів. Отже, попит на ресурси на ринках недосконалої конкуренції завжди менший, ніж на конкурентних ринках.
59. Зміни попиту на будь-який ресурс зумовлені такими взаємопов'язаними чинниками, як: зміни продуктивності ресурсу, зміни у попиті на продукт, який виготовляється з допомогою цього ресурсу, і зміна ціни на інші ресурси. Оскільки попит на ресурс є похідний, то не дивно, що будь-які зміни попиту на товар впливатимуть на його ціну і, відповідно, на ГПЦ цього ресурсу. Отже, за інших рівних умов зміна попиту на продукт, що є результатом певного виду праці, спричинить аналогічні зрушення попиту на працю. Припустимо, що підвищення попиту на продукт призвело до різкого збільшення ціни товару до трьох гривен. Обчисливши за допомогою табл. 16.1 дані для побудови нової кривої попиту на працю і позначивши їх на рис. 16.1, побачимо, що ця крива розташувалася правіше первісної кривої. Аналогічним чином падіння попиту на товар і зниження його ціни зрушать криву попиту на працю вліво.
Зміни продуктивності праці за незмінності інших чинників ведуть до однозначної зміни кривої попиту на працю. Наприклад, подвоївши значення ГПп у стовпчику 3 табл. 16.1, побачимо, що дані ГПЦ також подвояться, що означатиме зростання попиту на працю.
Вплинути на продуктивність ресурсу можна через зміну кількості інших, пов'язаних з ним ресурсів, або вдосконалення технології виробництва і підвищення якості самого змінного ресурсу — праці. Зміни ціни на інші ресурси можуть змінити попит на якийсь конкретний ресурс. Так, ефект впливу зміни ціни ресурсу А на попит на ресурс Б залежатиме від їхньої взаємозамінюваності або ступеня доповнюваності.
Припустимо, що підприємство виготовляє певну продукцію, використовуючи у виробничому процесі технологію, яка дозволяє використовувати працю і капітал як взаємозамінні ресурси. При цьому воно може використовувати невелику кількість праці і велику кількість капіталу, чи ж навпаки. Припустимо тепер, що впали ціни на машинне устаткування. Відповідний вплив на попит на працю буде результатом дії двох протилежних ефектів: ефекту заміщення та ефекту обсягу продукції. Зниження ціни на машинне устаткування передусім спонукає фірму замінити працю машинним устаткуванням. У такому разі за даних ставок заробітної плати буде використано меншу кількість праці. Тобто ефект заміщення знизить попит на працю. Крім цього, із падінням цін на машинне устаткування також знижуються і витрати виробництва при випуску різних обсягів продукції. Із скороченням витрат підприємству вигідніше виготовляти і реалізувати більшу кількість продукції, що призведе до зростання попиту на всі ресурси, включаючи працю. У зв'язку зі зниженням ціни на машинне устаткування цей ефект обсягу продукції зумовить зростання попиту на працю.
Ефекти обсягу продукції і заміщення діють у протилежних напрямках. Якщо ефект заміщення переважає ефект обсягу виробництва, то зміна ціни ресурсозамінника викликає зміну попиту на працю в тому ж напрямі. Якщо ефект обсягу продукції перевищує ефект заміщення, то зміна ціни ресурсозамінника викличе протилежну зміну попиту на працю.
Вище вже розглядались взаємодоповнювані товари (фотокамери і фотоплівки, комп'ютери і програмне забезпечення тощо), для яких наявна обернена залежність між ціною на один із них і попитом на другий; коли ціна на один із товарів знижується (зростає), то попит на другий збільшується (зменшується). Ресурси також можуть бути взаємодоповнюваними в тому розумінні, що збільшення кількості одного з тих, що застосовуються у виробничому процесі, зумовить збільшення кількості іншого ресурсу і навпаки.
Якщо праця і капітал є взаємодоповнюваними, то зниження ціни на машинне устаткування спричинить підвищення попиту на працю внаслідок дії ефекту обсягу продукції. І навпаки, із підвищенням ціни на капітал ефект обсягу продукції викличе зменшення попиту на працю. Отже, зміна ціни одного із взаємодоповнюваних ресурсів змінить попит на інший ресурс у протилежному напрямі.
Таким чином, крива попиту на працю зсувається вправо під впливом:
— збільшення попиту і ціни на продукт цієї праці;
— підвищення продуктивності праці;
— зниження ціни на доповнюваний ресурс;
— зменшення ціни на ресурсозамінник за умови, що ефект обсягу продукції переважає ефект заміщення;
— збільшення ціни на ресурсозамінник за умови, що ефект заміщення перевищує ефект обсягу продукції.
60. Еластичність попиту на ресурс.
Зміну попиту на ресурс треба чітко відрізняти від зміни кількості потрібного ресурсу, що не викликає зміщення кривої попиту на ресурс, а призводить до переміщення з однієї точки кривої на іншу внаслідок зміни ціни на конкретний ресурс. У табл. 16.1 і на рис. 16.1 показано, що зростання ставки заробітної плати з 11,9 грн до 15,9 грн призводить до зменшення кількості потрібних робітників з п'яти до чотирьох осіб.
Для визначення еластичності попиту на ресурс можна застосувати такий специфічний показник, як коефіцієнт зниження граничного продукту змінного ресурсу. Якщо граничний продукт праці знижується поступово в міру його додавання до незмінної кількості капіталу, то ГПЦп, або крива попиту на працю, знижується повільно і має тенденцію до високої еластичності. Незначне зниження ціни на такий ресурс викликає, відповідно, більше зростання потрібної кількості ресурсу. І навпаки, якщо гранична продуктивність праці різко падає, то ГПЦп, а отже, і крива попиту на працю, швидко знижується. Це означає, що подальше зниження ставки заробітної плати супроводжуватиметься досить скромним збільшенням кількості найманої праці; попит на ресурс буде нееластичний.
Дуже важливим показником еластичності є ступінь взаємозамінності ресурсів. Чим більша кількість придатних ресурсозамінників, тим вищою буде еластичність попиту на певний ресурс.
Еластичність попиту на ресурс залежить від еластичності попиту на продукт, що з його допомогою виготовляється. Чим вища еластичність попиту на продукт, тим вища еластичність попиту на ресурс.
Нарешті, чим більше загальних витрат припадає на ресурс, тим вища еластичність попиту на цей ресурс. Якщо затрати на працю були б єдиними витратами виробництва, то підвищення ставки заробітної плати на ЗО % змістило б вгору криву витрат підприємства на ЗО %. За заданої еластичності попиту на продукт таке суттєве зростання витрат призвело б до подальшого зниження продажу і різкого скорочення кількості необхідної праці. Попит на працю мав би тенденцію до еластичності.
Якщо затрати на працю склали 50 % витрат виробництва, то зростання ставки заробітної плати на 30 % підвищило б витрати тільки на 15 %. За тієї самої еластичності попиту на продукт сталося б порівняно невелике скорочення продажу і, відповідно, зменшення кількості праці. Попит на працю мав би тенденцію до нееластичності.
61 Правило найменших витрат — це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, якщо кожна грошова одиниця, що ви-
трачасться на кожний ресурс, дає однакову віддачу — однаковий граничний продукт (МР).
Правило найменших витрат забезпечує рівновагу виробника. Коли віддача всіх факторів однакова, зникає проблема їх перерозподілу, оскільки у виробника немає ресурсів, які б могли принести більший дохід, тобто досягається оптимальне співвідношення факторів виробництва, при якому забезпечується максимізація випуску.
Визначення максимального прибутку. Неявні витрати
Здійснений аналіз співвідношення «фактор-продукт», за якого «фактор» розглядається як різновид змінних витрат, дає можливість зробити принциповий висновок: підприємство може міняти тактику залежно від поставленої мети і ступеня забезпеченості змінним ресурсом, а саме:
1. За обмеженого змінного ресурсу, який необхідний і ефективно може бути використаний на різних виробництвах (наприклад, мінеральні й органічні добрива), підприємству доцільно виробничо споживати цей ресурс на таких виробництвах в обмежених дозах, не виходячи з першої зони, в якій досягаються вищі темпи приросту граничного (маржинального) продукту порівняно з темпами граничного (маржинального) ресурсу.
2. Якщо підприємство ставить собі за мету одержання максимального прибутку на одиницю змінних витрат, то за стабільних цін вказана мета досягається в точці максимального середнього продукту.
3. Максимальний прибуток на гектар посіву культури або на голову худоби відповідає точці, в якій вартість маржинального продукту дорівнює вартості додаткових затрат ресурсу. Саме в цій точці досягається найбільше значення різниці між повним грошовим доходом (вартість виробленої продукції) і повними змінними витратами (вартісна оцінка витраченого ресурсу). Якщо на графіку криву повного продукту виразити в грошовій формі і водночас прямою лінією відобразити повні змінні витрати (рис. 6.4), то є можливість графічно визначити обсяг змінного ресурсу, за якого досягається максимальний прибуток на гектар посіву (голову худоби).
Максимальний прибуток на гектар посіву культури (голову худоби) досягається за максимального віддалення кривої вартості повних змінних витрат. Проведена вертикальна лінія на вісь абсцис (точка К) як продовження лінії максимального віддалення вказує на обсяг ресурсу в натуральних одиницях виміру, за якого досягається максимальний прибуток.
Слід зауважити, що визначення максимального прибутку описаним способом враховує вплив лише одного змінного фактора за умови, що інші фактори залишаються стабільними. Але в реальному виробництві на результат впливає, як правило, сукупність змінних факторів, що безпосередньо позначається на його величині (наприклад, вносити добрива можна на фоні різної кількості опадів, що змінює рівень їх впливу на врожайність). Проте сказане не порушує загальної закономірності формування максимального прибутку під впливом змінних факторів-ресурсів. Необхідно при цьому враховувати лише ту принципову обставину, що розмір прибутку залежить не тільки від змінних витрат, а й від постійних.
Рис. 6.4. Визначення обсягу змінного ресурсу, за якого досягається максимальний прибуток на 1 га (1 голову худоби) [1]
↔ максимальне віддалення по вертикалі
У розрахунку на гектар посіву культури або голову худоби сума постійних витрат залишається однаковою (незалежно від рівня врожайності або продуктивності). Але якщо обчислити постійні витрати на одиницю продукції, то їх величина із збільшенням обсягу виробництва послідовно зменшуватиметься, що за стабільних цін на ресурси і продукцію веде до зростання прибутку. Отже, величина максимального прибутку на гектар посіву або голову худоби формується під впливом характеру зміни відносної величини як змінних, так і постійних витрат. Знаючи закономірність формування кривої повного продукту залежно від послідовно зростаючих змінних витрат (граничного ресурсу), не важко передбачити, що величина цих витрат на одиницю продукції з підвищенням урожайності (продуктивності) спочатку знижується, а потім через дію закону спадної доходності починає зростати (рис. 6.5).
Рис. 6.5. Зміна витрат на одиницю продукції залежно від обсягу виробництва продукції на 1 га посіву (1 голову худоби[2])
1 — крива відносних сукупних витрат (постійних і змінних);
2 — крива відносних змінних витрат;
3 — крива відносних постійних витрат
Зрозуміло, що різний характер зміни відносної величини постійних і змінних витрат зумовлює і своєрідний характер зміни відносних сукупних витрат. Крива цих витрат, як видно з рис. 6.5, зі зростанням врожайності (продуктивності) спочатку знижується швидшими темпами, ніж відносні змінні витрати, але потім починає йти вгору. Таке зростання бере початок у тій точці валового виробництва продукції, в якій відносне збільшення змінних витрат перевищує зниження відносних постійних витрат. Максимальний прибуток з гектара посіву (голови худоби) досягається за максимального віддалення кривої вартості повного продукту від лінії вартості сукупних витрат — постійних і змінних. Іншими словами, прибуток зростатиме доти, доки вартість приросту виробництва продукції перевищуватиме величину приросту сукупних витрат. Максимальний прибуток досягається, коли названі прирости стануть однаковими. Звідси випливає надто важливий для практики висновок — максимальний прибуток з одиниці площі (голови худоби) не досягається за мінімальної собівартості одиниці продукції. Зростання собівартості є економічно виправданим до тієї межі, за якою формується максимальний прибуток.
Величину прибутку можна збільшити за рахунок раціонального використання як постійних, так і змінних витрат. Оскільки загальну величину постійних витрат змінити важко, то підприємство може зменшити її з розрахунку на гектар і на голову худоби, збільшуючи (до раціональних розмірів) посівну площу чи поголів’я. Навіть при тому ж рівні врожайності (продуктивності) це призводить до зниження постійних витрат на одиницю продукції, а отже, і до зростання прибутку за інших однакових умов. Підвищити ефективність змінних витрат можна за рахунок кращої якості насіння, кормів, оптимального балансування раціону, дотримання оптимальних строків виконання технологічних операцій тощо.
Поділ витрат на постійні і змінні має велике значення і для аналізу інших аспектів господарської діяльності підприємств, зокрема для визначення норми беззбитковості виробництва, розрахунку обсягу робіт, за якого досягається ефективна робота власної техніки, формування галузевої структури виробництва та ін.
Для прийняття правильних управлінських рішень потрібно враховувати так звані неявні витрати. За економічним змістом вони відповідають прибутку, який могло б одержати підприємство, вклавши ті самі ресурси (живу й уречевлену працю, фінансові кошти) в альтернативний вид діяльності. Якщо, наприклад, підприємство інвестувало ресурси у виробництво сої на площі 100 га, то його неявні витрати становитимуть ту суму прибутку, яку могло б одержати підприємство, вирощуючи на цій площі якусь іншу культуру. Якщо неявні витрати менші за прибуток, який одержує підприємство від сої, то це означає, що даний вид діяльності вибраний правильно. Підприємство може вибрати й інший шлях використання ресурсів, спрямувавши їх, наприклад, на розвиток певної галузі тваринництва, у переробне виробництво тощо. Як бачимо, існування неявних витрат вимагає від підприємств детального вивчення альтернативних варіантів використання ресурсів і вибору з них найбільш ефективного.
62. Виробничі фонди знаходяться в постійному прямуванні. Вони проходять три стадії, змінюють три форми — грошову, продуктивну і товарну — і в кожній із них виконують відповідну функцію.
Перша стадія кругообігу лежить у перетворенні грошових фондів у продуктивні, тобто в засоби виробництва і виробничий персонал. Ця стадія лежить у купівлі засобів виробництва і найманні робітників і відбувається на ринку.
Друга стадія кругообігу виробничих фондів лежить у перетворенні продуктивних фондів у готову продукцію, товар. Ця стадія відбувається в сфері виробництва. На стадії кругообігу виробничі фонди функціонують у продуктивній формі, тобто у виді засобів виробництва і виробників.
Третя стадія кругообігу виробничих фондів лежить у перетворенні товару в гроші. Вона відбувається в сфері обслуговування. На третин стадії продуктивні фонди переходять у форму товару. Від товару, купленого на першій стадії, цей товар відрізняється як своєю натуральною формою, так і вартістю, тому що він включає, крім вартості робочої сили і вартості витрачених засобів виробництва, ще і додаткову вартість.
Кругообігом виробничих фондів називається їхнє прямування, у процесі якого вони проходять три стадії, три форми й у кожної їх них виконують відповідну функцію.
63. Визначення оперативного та фінансового лізингу надано в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 334/94-ВР).
Оперативний лізинг (оренда) – це господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, яке підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст. 8 Закону № 334/94-ВР, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).
Фінансовий лізинг (оренда) – це господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, яке підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст. 8 Закону № 334/94-ВР, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків і винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.