84. Суть і функції податків

Система податків та зборів України — це сукупність пе­редбачених податковим законодавством України загальнодер­жавних та місцевих податків і зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення та сплати. Сис­тема податків та зборів в Україні встановлюється виключно за­конами України.

У законодавстві України не чітко розмежовуються категорії "податок" і "збір". Однак за своєю економічною суттю вони суттєво відрізняються.

Податок — це обов'язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який сплачують до бюджету фізичні та юридичні особи у порядку, встановленому податковим законодавством України.

Збір — обов'язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами дій, які ма­ють юридичне значення, за надання певних прав, видачу до­зволів і ліцензій, а також для забезпечення функціонування си­стеми державного соціального страхування і державного соціального забезпечення.

Не є податком або збором платежі, що не встановлені подат­ковим законодавством України, а також платежі у вигляді штра­фів та інших майнових стягнень за порушення податкового за­конодавства.

Обов'язок щодо сплати податку (збору) — це обов'язок платника податку (збору) сплатити належну суму податку (збору) у порядку та у термін, встановлені податковим законодавством України. Податок (збір) сплачується тільки грошовими коштами, причому допускається проведення взаємозаліку сум податку (збору), що підлягають сплаті за наявності заборгованості бюджету перед таким платником.

Соціально-економічна сутність податків виявляється в їх функціях. Як вважає більшість економістів, податки викону­ють такі основні функції:

- фіскальну;

- розподільчу;

- регулюючу.

Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Тобто за до­помогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки, власне, держава регулює процеси виробництва та споживання в суспільстві.

За формою взаємовідносин між платником і державою по­датки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки — це податки, що встановлюються безпосе­редньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави. Обсяги таких податків залежать від податкової бази.

Непрямі податки — це податки, які справляються до бю­джету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюють у цінах товарів, робіт та послуг, а їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом спо­живання і не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки — це обов'язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади і є обов'язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки — це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, а їх справляння є обов'язко­вим лише на певній території.

Ставки податків та зборів не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Однак на практиці в умовах активного рефор­мування податкової системи цього правила не завжди дотримуються.

В Україні існує дворівнева система оподаткування підприємств, організацій та фізичних осіб: перший рівень — загально­державні податки і збори (обов'язкові платежі), другий — місце­ві податки і збори (обов'язкові платежі). До основних загальнодержавних податків і зборів, які встановлюються Верховною Радою України та справляються на всій території України, належать:

податок на додану вартість (ПДВ) (20 %);

акцизний збір;

податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються державними не корпоратизованими, казен­ними або комунальними підприємствами (25 %);

податок із доходів фізичних осіб (13 %, з 1 січня 2007 р. — 15%);

мито;

державне мито;

податок на нерухоме майно (нерухомість);

плата (податок) за землю;

рентні платежі;

податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

податок на промисел;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

збір за спеціальне використання природних ресурсів;

збір за забруднення навколишнього природного середовища;

збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

фіксований сільськогосподарський податок;

збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

збір за використання радіочастотного ресурсу України;

збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний).

З наведених загальнодержавних податків та зборів найбільше фіскальне значення мають ПДВ, податок на прибуток під­приємств, податок із доходів фізичних осіб, акцизний збір. Частка їх у структурі податкових надходжень зведеного бюджету України впродовж 2000—2006 pp. становила близько 80 %.

До місцевих податків належать:

податок з реклами;

комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

збір за паркування автотранспорту;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

курортний збір;

збір за участь у бігах на іподромі;

збір за виграш у бігах на іподромі;

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно- і телезйомок;

збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного роз­продажу і лотерей;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

Механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів встановлюються сільськими, селищними та міськими радами відповідно до переліку й у межах граничних ставок, визначених законами України. Найбільші надходження забезпечують два податки — з реклами і комунальний, а також ринковий збір. Решта 10 зборів забезпечують незначні надходження до місцевих бюджетів.

Ставки податків, податкові пільги та механізм стягнення кожного з податків і зборів, визначаються спеціальними податковими законами (окремими для кожного виду податків і зборів). У цілому перелік податків та зборів, визначених законами України, відповідає світовим стандартам, але їх адмініструван­ня вимагає реформування.

Обов'язковість сплати податків — це справжня проблема для нашої економіки, більше 50 % якої перебувають у тіні, що не сприяє розвитку фінансової системи України.

Обов'язковість сплати податків тісно пов'язана з організацією реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. У Верховній Раді нині розглядається низка відповідних законопроектів, з цього питання є укази президента і розпорядження прем'єр-міністра, певні зусилля робить Державний комітет підприємництва та регуляторної політики (Держкомпідприємництво), який несе безпосередню відповідальність за вирішення цього завдання.

Головне для ДПАУ — одержати від Держкомпідприємництва повну інформацію про нового суб'єкта господарської діяльності (цією інформацією користуються всі органи державної влади та управління, багато суб'єктів господарської діяльності й громадяни України) та місце його фактичного перебування (аби мати можливість перевірити правильність і повноту сплати податків). Проте деякі законопроекти цього зовсім не передбачають, а існуюча практика реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності поки далека від оптимальної, хоча з 1 липня 2004 р. таку реєстрацію здійснюють державні реєстратори.

85. Бюдже́тний дефіци́т — перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною^[1]. Є однією з основних причин інфляції, спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету. Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися шляхом отримання державних позик та емісією грошей (в Україні згідно зі ст. 15 п.2 Бюджетного кодедексу України "Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України").

Дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Причини виникнення дефіциту: — спад виробництва; — зниження ефективності функціонування окремих галузей; — несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; — великі воєнні витрати; — інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни.

Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але воно бере участь у поверненні залучених для покриття дефіциту коштів шляхом сплати податків. Бюджети в Україні можуть затверджуватись з дефіцитом лише при наявності обґрунтованих джерел його фінансування. Граничний розмір державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП. У разі перевищення зазначеної межі уряд має вжити негайних заходів до приведення цієї величини у відповідність з необхідною нормативною. Профіцит бюджету - це перевищення доходів бюджету над його видатками. Законодавством передбачено, що профіцит затверджується з метою погашення основної суми боргу. Держа́вний борг в Україні — (борг АРК чи борг місцевого самоврядування) — загальна сума заборгованості держави (АРК чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АРК чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (АРК чи місцевого самоврядування), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору

86. Антимонопо́льне законода́вство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольнихструктур і об'єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.

Антимонопольне законодавство, як правило, спрямоване не проти великих монополій взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів, проти їхньої змови з метою розподілу сегментів — регіонів, монополії цін, ізоляції конкурентів.

Найбільшої досконалості антимонопольне законодавство досягло у США (антитрестове), (з 1890 року — Закон Шермана). Воно поширене в європейських країнах, у тому числі постсоціалістичних і пострадянських.

В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:

• Про захист від недобросовісної конкуренції

• Про захист економічної конкуренції.

Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи:

• організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств;

• економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін;

• економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

• адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції;

• недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових відносин і піднесення економіки держави.