28. Девіз та кредо підприємства.

29. Класифікація стратегічних цілей. Фактори, які впливають на вибір стратегічних цілей підприємства. Сфери встановлення стратегічних цілей підприємства.

Класифікація цілей не вичерпується вище наведеними критеріями. Залежно від сфери, на яку вони поширюються, розрізняють цілі: а) загальні (глобальні) цілі— стосуються всієї організації, відображають концепцію, основні напрями розвитку підприємства і розробляються на тривалу перспективу. б) специфічні цілі — сформульовані на основі загальних цілей та орієнтирів для основних видів, напрямів діяльності, структурних підрозділів тощо. Визначають їх у кількісних та якісних показниках. Специфічні цілі можуть бути операційними (сформульовані для окремих працівників) й оперативними (стосуються окремих підрозділів). За терміном дії (періодом, на який визначають цілі) розрізняють цілі: а) стратегічні — розраховані на тривалий період часу, орієнтовані на вирішення перспективних масштабних проблем, які якісно змінюють ринкові позиції, стан внутрішнього середовища організації б) тактичні — відображають окремі етапи досягнення стратегічних. До таких цілей належать проведення капітального ремонту, виконання певних заходів (розпродаж зайвого обладнання) тощо; в) поточні — визначають їх на основі стратегії розвитку підприємства і реалізують у межах стратегічних ідей і поточних установок. На відміну від стратегічних цілей, що визначають якісні параметри існування підприємства, поточні здебільшого фіксуються через кількісні показники його діяльності на певний період. За термінами реалізації розрізняють цілі: а) довготермінові — розраховані на тривалу часову перспективу (10—25 років, іноді можливе їх досягнення через 3—5 років). Як правило, вони пов'язані із суттєвими змінами внутрішнього середовища підприємства, досягненням відчутних результатів у конкурентному середовищі або зі створенням певного іміджу в суспільстві; б) середньотермінові — конкретизують визначені на тривалу перспективу орієнтири. їх досягнення планується переважно через 1—3 роки; в) короткотермінові — конкретизовані, деталізовані цілі у часовому горизонті 1—2 роки. Формулювання їх містить конкретні кількісні і якісні показники, відповідальні за їх досягнення підрозділи тощо. Реалізація їх наближає підприємство до здійснення довготермінових цілей. Часові межі довго-, середньо-, короткотермінових цілей мають певну галузеву специфіку, обумовлену тривалістю виробничого циклу, який суттєво відрізняється, наприклад, у суднобудуванні і харчовій промисловості. За змістом цілі поділяють на такі види: а) техніко-технологічні — пов'язані з оновленням технічного парку, технологій, модернізацією виробництва (комп'ютеризація, впровадження гнучких технологій, реконструкція тощо); б) цілі, виражені в кількісних і якісних показниках господарської діяльності (досягнення фінансової стабільності підприємства, підвищення прибутковості, ринкової вартості капіталу і прискорення його оборотності, капіталізація підприємства); в) виробничі — орієнтують на випуск певного обсягу товарів і послуг, підвищення їх якості, зниження собівартості, енергоємності тощо; г) адміністративні — пов'язані з удосконаленням структури підприємства й управління ним (досягнення високої гнучкості управління, оптимізація вертикальної і горизонтальної взаємодії, ліквідація втрат робочого часу тощо); ґ) маркетингові — пов'язані з поліпшенням ринкового становища підприємства, залученням нових покупців, клієнтів, продовженням життєвого циклу товарів і послуг, здобуттям лідерства на ринку за певним критерієм. Досягнення їх потребує створення системи маркетингового моніторингу; д) науково-технічні — орієнтують на створення і впровадження у виробництво нових товарів, удосконалення існуючих зразків продукції, доведення їх до рівня вимог світових стандартів; е) соціальні — спрямовані на розвиток трудового потенціалу підприємства, компетенцій і здібностей персоналу, формування корпоративної культури. З огляду на існуючий стан, перспективи, характер діяльності підприємства можуть бути передбачені: а) цілі зростання — досягнення певних темпів зростання обсягів виробництва, продажу продукції, обсягів доходу, величини прибутку, рентабельності. б) цілі стабілізації — полягають у забезпеченні функціонування підприємства на рівні економічних показників галузі, до якої воно належить, зі збереженням досягнутих позицій на ринку; в) ціль скорочення — налаштовує підприємство на повільніший розвиток порівняно із галузевими темпами, на обмеження ринкового сегмента. Вибір її може бути спричинений певними проблемами підприємства або із тактичних міркувань. За критерієм вимірюваності розрізняють:

а) цілі, виражені у кількісних показниках (грошовому вимірі, одиницях ваги, штуках); б) цілі, виражені у якісних показниках, що вимірюють на основі експертних оцінок, результати яких не позбавлені суб'єктивізму. Такими цілями можуть бути досягнення сприятливого клімату у колективі, здобуття авторитету серед громадськості тощо; в) монетарні цілі, які можна визначити у грошовому вимірі. г) немонетарні цілі, які складно встановити в грошовому вираженні. Цю групу утворюють економічні (підвищення якості продукції, розвиток інновацій, поліпшення сервісного обслуговування), соціальні (підвищення кваліфікації працівників, їх соціальної захищеності, соціальна інтеграція, розвиток персоналу), а також цілі престижу (незалежність, імідж, політичний, суспільний вплив). До системи цілей середньостатистичного підприємства зараховують: а) виробничі цілі, виражені у показниках продуктивності праці, якості продуктів і послуг, диверсифікованості виробництва, зниженні його енергоємності; б) поточну ціль (суть її полягає у забезпеченні виживання і збереженні стійкого становища на внутрішньому ринку); в) короткотермінову ціль, що зводиться, як правило, до формування портфеля замовлень, договорів, реалізація яких має забезпечити стійке становище на внутрішньому ринку і досягнення певних позицій на зовнішніх ринках; г) середньотермінову ціль, спрямовану на досягнення провідних позицій на внутрішньому, успішну конкуренцію на зовнішньому ринках; ґ) довготермінову ціль, зосереджену на захопленні й утриманні певної частки міжнародних ринків у сфері своєї спеціалізації; д) стратегічні цілі, які передбачають освоєння нових ринків, кардинальну реструктуризацію або перепрофілю-вання підприємства тощо.

стратегічно важливі сфери діяльності підприємства, тобто ті, котрі керуються і плануються відносно незалежно від інших ринків і інфраструктур. При розмежуванні стратегічних господарських зон враховується наступне:

1.Для кожної стратегічної зони повинно бути визначене самостійне ринкове завдання, орієнтоване на зовнішній стосовно підприємства ринок, чітко визначений за характером потреб клієнтури.

2.Стратегічна зона господарської діяльності підприємства повинна бути і самостійно керованою, щоб у разі потреби фірма могла відмовитися від якої-небудь стратегічної сфери діяльності, не заподіявши при цьому особливої шкоди іншим сферам. Самостійне ринкове завдання є необхідною, але аж ніяк не достатньою умовою для задоволення другої вимоги. Стратегічна зона повинна приваблювати не тільки власним ринком, але і своєю інфраструктурою. Скажімо, малі та середні фірми найчастіше спираються тільки на одну стратегічну зону.

3. У рамках стратегічної сфери фірма повинна домогтися визначених конкурентних переваг. Оскільки останні досягаються лише в боротьбі, для стратегічної зони діяльності фірми потрібно визначити всіх явних конкурентів.

4. Стратегічні зони повинні бути стабільними протягом тривалого періоду, оскільки все стратегічне планування орієнтується на довгострокову перспективу.

Другий етап стратегічного планування характеризується аналізом окремих стратегічних зон. При аналізі не зачіпаються загально-фірмові проблеми, тому окремі стратегічні сфери мають свою ринкову специфіку і зовнішнє оточення, а їхня інфраструктура має свої сильні і слабкі сторони стосовно конкурентів. Звідси різні сфери господарської діяльності підприємства мають свої ризики й особливі шанси на успіх. Аналіз зовнішнього середовища і норм регулювання виявляє стратегічно важливі тенденції розвитку в екології, технології, економіці, правовому регулюванні, суспільстві та політиці. Він допомагає з´ясувати найважливіші зміни в поведінці робітників, профспілок, державних установ, кредиторів.