10. Структурна школа

Врешті-решт ми прийшли до більш обширної та інтегрованої літератури і практики. Одна частина цієї школи, більш академічна і описова, розглядає організацію як структуру — узгоджений взаємозв"язок характеристик та поведінок — і надає можливість інтегрувати твердження інших шкіл: кожна структура є насправді на своєму місці, планування, наприклад, у організації типу "машина" в умовах відносної стабільності, підприємництво в умовах більш динамічної структури новостворених підприємств і в умовах змін. Але якщо організацію можна описати наявністю таких станів, тоді зміни необхідно описувати як вражаючу трансформацію — стрибок від одного стану в інший. Тому, література і практика з трансформації — більш настановчі і практичні (і пропагується консультантами) — розвинулись як зворотня сторона цієї монети. Ці два зовсім різні напрямки в літературі і практиці все-таки доповнюють один одного і тому, на нашу думку, відносяться до однієї школи.

24. Сутність та принципи планування стратегій. Структура стратегічного плану та моделі стратегічного планування.

Формування типової стратегії, як правило, відбувається у певній послідовності відповідно до універсальних вимог щодо її змісту, який повинен відповідати стратегічним цілям підприємства. А сама стратегія має відповідати вимогам SMART-характеристик: Specific — точність і чіткість; Measurable — кількісне вираження; Achieveable — досяжність; Related — відповідність стратегічному баченню та інтересам виконавців; Time-bound — часовий горизонт. За цими критеріями оцінюють відповідність стратегії науковим стандартам, хоча спочатку SMART-вимоги відносили до цілей. Певні розбіжності існують у порядку розроблення стратегії. Так, І. Ансофф етапами цієї роботи вважає аналіз стану і перспектив підприємства, оцінювання позиції у конкурентному середовищі і вибір стратегії; Ф. Котлер — формування і декларування програми підприємства, визначення мети і стратегічних цілей, формування напрямів і планів розвитку (корпоративного портфеля стратегій), обґрунтування реалізації стратегії. Вітчизняний дослідник В. Обе-ремчук виокремлює три етапи, які охоплюють складні і своєрідні комплекси дій (рис. 4.1). За цим підходом етапи розроблення стратегії підприємства виокремлені відповідно до рівнів управління ним (керівництво, функціональні підрозділи, виробничі ділянки). Такий розподіл сприяє уникненню зайвої деталізації, що ускладнює створення, сприйняття, а нерідко і реалізацію стратегії. Погляд на стратегію як довгостроковий план суттєво збільшує кількість етапів її розроблення (рис. 4.2). Враховуючи практичний аспект, у представленій на рис. 4.2. схемі не вистачає таких етапів, як розроблення заходів щодо реалізації стратегії та її інформаційного, методичного, нормативного забезпечення; визначення необхідних матеріальних, енергетичних, людських та інших ресурсів; контролювання реалізації (аналіз і оцінювання ефективності заходів). Кожен із цих етапів потребує певних затрат, які передбачають відповідними бюджетами.

Розробляючи систему стратегічного планування, кожне підприємство обирає для себе найприйнятнішу схему, яка, з одного боку, являє собою перелік необхідних формальних процедур, для виконання яких потрібні знання

фахівців, а з іншого — передбачає поєднання елементів творчості зі здоровим глуздом керівників, які не дуже схильні витрачати час на витончені процедури планування. Система стратегічного планування не покладається на «природний плин» обставин у досягненні успіху, а базується на системі планів, які дають змогу перетворити цілі та

стратегії в реальні досягнення. Найскладнішою проблемою є те, щоб зрозуміти, яким має бути стратегічний план, з чого він повинен складатися, щоб відповідати тим вимогам, які роблять його незамінним для розвитку підприємства. Загальні вимоги до змісту та структуритстратегічного плану можна відстежити, аналізуючи визначення поняття

«стратегічний план» різними авторами, які залежно від прийнятої концепції стратегічного планування, акцентують увагу на тих чи інших сторонах цього явища.

Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості:

- місток, який пов'язує організацію із зовнішнім середовищем;

- формальний інструмент урахування та подолання невизначеності у внутрішньому середовищі, що забезпечує «синдром наступної сходинки» в діяльності підприємства;

- «путівник», який підприємство розробляє для себе, щоб іти до поставленої мети найкоротшим шляхом за допомогою розроблених обгрунтованих стратегій, сформованих у вигляді «стратегічного набору»;

- відображення гіпотез про справи на ринку, поведінку конкурентів, розвиток (занепад) ділової активності взагалі;

- уявлення керівника про майбутній стан об'єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми;

Страїлегічлий план має бути:

- інструментом встановлення, документального оформлення та впровадження в повсякденну діяльність «стратегічного набору» підприємства;

- визначеним за термінами, зорієнтованим у майбутнє;

- визначеним за витратами;

- гнучким, що реагує на зміни в середовищі;

- чітким, ясним, легким для сприймання;

- легким для пояснення та можливим для виконання.

Модель стратегічного планування, що базується на врахуванні ринкових переваг: ця модель тісно пов'язана з використанням результатів SWOT-аналізу. Основна увага приділяється врахуванню інтересів акціонерів

(зовнішніх і внутрішніх), які беруть участь у прийнятті рішень стосовно заходів, які забезпечують довгостроковий розвиток підприємства.

Використання цього підходу обмежене через складність у визначенні та балансуванні інтересів великої кількості акціонерів, особливо тоді, коли відсутні сконцентровані пакети акцій. Ринкові переваги трактуються

різними групами акціонерів по-різному, що зумовлює труднощі в складанні стратегічних і тактичних планів, контроль за їхнім виконанням, інтерпретацію отриманих результатів.

Модель стратегічного планування, орієнтована на створення та підтримку конкурентоспроможності підприємства: у ринковій економіці питання конкурентоспроможності є центральним, оскільки лише ті підприємства

можуть існувати в економіці досить тривалий час, які дбають про рівень власної конкурентоспроможності. Чим вищий рівень конкуренції на ринку, в галузі, тим більше уваги підприємство має приділяти цьому питанню.