20. Значення місії для підприємства з орієнтацією на стратегічний розвиток.
Місія підприємства (організації) повинна виражати інтереси всіх зацікавлених в його успішній діяльності суб'єктів. Ступінь вияву в місії їх інтересів залежить від масштабів підприємства, сфери його діяльності, місця розташування. Найвідчутніше впливають на місію інтереси власників, співробітників і покупців. Тому у формулюванні її, як правило, поєднуються їх інтереси. Не менш важливо, щоб вона максимально узгоджувалася з інтересами всього суспільства. На формулювання місії, за твердженням сучасного американського маркетолога Філіппа Котлера, впливають і такі чинники: — історія фірми, протягом якої вироблялася її філософія, формувалися профіль і стиль діяльності, місце на ринку тощо; — стиль поведінки, спосіб дій власників й управлінського персоналу; — стан середовища, у якому існує підприємство; — ресурси, які воно може використати для досягнення своїх цілей; — характерні ознаки підприємства. Чітко сформульована місія виражає те, яким до певної міри є підприємство і яким воно прагне бути, а також його унікальність. Для цього у відповідних документах мають відображатися такі аспекти: — цільові орієнтири підприємства (на вирішення яких завдань спрямована його діяльність; цілі, яких прагне воно досягти у довгостроковій перспективі); — сфера діяльності підприємства (який продукт воно пропонує покупцям і на якому ринку здійснюватиме його реалізацію); — філософія підприємства (цінності, принципи, символи); — можливості і компетенції для здійснення діяльності (ресурси, технології, ноу-хау, сукупний потенціал, який передбачається задіяти у довгостроковій перспективі). При формулюванні місії не менш важливим є імідж, який фірма намагається створити у свідомості реальних і потенційних споживачів її товарів і послуг. Завдяки своїм особливостям місія сприяє єднанню менеджменту, персоналу організації, створенню корпоративного духу, оскільки для працівників стають відомими і зрозумілими загальна мета, призначення існування підприємства, що орієнтує їх зусилля у певному напрямі. Це полегшує для них процес адаптації у колективі, усвідомлення своєї значущості у спільній праці, вселяє на персональному рівні відповідальність за загальний результат. Формулюванню місії підприємства передує аналіз актуальних соціальних, культурних, етичних проблем середовища, в якому воно функціонує, демографічних особливостей, споживчих потреб суспільних груп, яким воно збирається адресувати свої товари чи послуги, а також власних ресурсів, можливостей, здібностей. Усе це сприяє виробленню цілісного філософського погляду на призначення підприємства, формулюванню місії, яка максимально відповідала б основним принципам його діяльності, була б зрозумілою у суспільстві.
21. Класифікація стратегічних цілей. Побудова дерева стратегічних цілей.
Класифікація цілей не вичерпується вище наведеними критеріями. Залежно від сфери, на яку вони поширюються, розрізняють цілі: а) загальні (глобальні) цілі— стосуються всієї організації, відображають концепцію, основні напрями розвитку підприємства і розробляються на тривалу перспективу. б) специфічні цілі — сформульовані на основі загальних цілей та орієнтирів для основних видів, напрямів діяльності, структурних підрозділів тощо. Визначають їх у кількісних та якісних показниках. Специфічні цілі можуть бути операційними (сформульовані для окремих працівників) й оперативними (стосуються окремих підрозділів). За терміном дії (періодом, на який визначають цілі) розрізняють цілі: а) стратегічні — розраховані на тривалий період часу, орієнтовані на вирішення перспективних масштабних проблем, які якісно змінюють ринкові позиції, стан внутрішнього середовища організації б) тактичні — відображають окремі етапи досягнення стратегічних. До таких цілей належать проведення капітального ремонту, виконання певних заходів (розпродаж зайвого обладнання) тощо; в) поточні — визначають їх на основі стратегії розвитку підприємства і реалізують у межах стратегічних ідей і поточних установок. На відміну від стратегічних цілей, що визначають якісні параметри існування підприємства, поточні здебільшого фіксуються через кількісні показники його діяльності на певний період. За термінами реалізації розрізняють цілі: а) довготермінові — розраховані на тривалу часову перспективу (10—25 років, іноді можливе їх досягнення через 3—5 років). Як правило, вони пов'язані із суттєвими змінами внутрішнього середовища підприємства, досягненням відчутних результатів у конкурентному середовищі або зі створенням певного іміджу в суспільстві; б) середньотермінові — конкретизують визначені на тривалу перспективу орієнтири. їх досягнення планується переважно через 1—3 роки; в) короткотермінові — конкретизовані, деталізовані цілі у часовому горизонті 1—2 роки. Формулювання їх містить конкретні кількісні і якісні показники, відповідальні за їх досягнення підрозділи тощо. Реалізація їх наближає підприємство до здійснення довготермінових цілей. Часові межі довго-, середньо-, короткотермінових цілей мають певну галузеву специфіку, обумовлену тривалістю виробничого циклу, який суттєво відрізняється, наприклад, у суднобудуванні і харчовій промисловості. За змістом цілі поділяють на такі види: а) техніко-технологічні — пов'язані з оновленням технічного парку, технологій, модернізацією виробництва (комп'ютеризація, впровадження гнучких технологій, реконструкція тощо); б) цілі, виражені в кількісних і якісних показниках господарської діяльності (досягнення фінансової стабільності підприємства, підвищення прибутковості, ринкової вартості капіталу і прискорення його оборотності, капіталізація підприємства); в) виробничі — орієнтують на випуск певного обсягу товарів і послуг, підвищення їх якості, зниження собівартості, енергоємності тощо; г) адміністративні — пов'язані з удосконаленням структури підприємства й управління ним (досягнення високої гнучкості управління, оптимізація вертикальної і горизонтальної взаємодії, ліквідація втрат робочого часу тощо); ґ) маркетингові — пов'язані з поліпшенням ринкового становища підприємства, залученням нових покупців, клієнтів, продовженням життєвого циклу товарів і послуг, здобуттям лідерства на ринку за певним критерієм. Досягнення їх потребує створення системи маркетингового моніторингу; д) науково-технічні — орієнтують на створення і впровадження у виробництво нових товарів, удосконалення існуючих зразків продукції, доведення їх до рівня вимог світових стандартів; е) соціальні — спрямовані на розвиток трудового потенціалу підприємства, компетенцій і здібностей персоналу, формування корпоративної культури. З огляду на існуючий стан, перспективи, характер діяльності підприємства можуть бути передбачені: а) цілі зростання — досягнення певних темпів зростання обсягів виробництва, продажу продукції, обсягів доходу, величини прибутку, рентабельності. б) цілі стабілізації — полягають у забезпеченні функціонування підприємства на рівні економічних показників галузі, до якої воно належить, зі збереженням досягнутих позицій на ринку; в) ціль скорочення — налаштовує підприємство на повільніший розвиток порівняно із галузевими темпами, на обмеження ринкового сегмента. Вибір її може бути спричинений певними проблемами підприємства або із тактичних міркувань. За критерієм вимірюваності розрізняють:
а) цілі, виражені у кількісних показниках (грошовому вимірі, одиницях ваги, штуках); б) цілі, виражені у якісних показниках, що вимірюють на основі експертних оцінок, результати яких не позбавлені суб'єктивізму. Такими цілями можуть бути досягнення сприятливого клімату у колективі, здобуття авторитету серед громадськості тощо; в) монетарні цілі, які можна визначити у грошовому вимірі. г) немонетарні цілі, які складно встановити в грошовому вираженні. Цю групу утворюють економічні (підвищення якості продукції, розвиток інновацій, поліпшення сервісного обслуговування), соціальні (підвищення кваліфікації працівників, їх соціальної захищеності, соціальна інтеграція, розвиток персоналу), а також цілі престижу (незалежність, імідж, політичний, суспільний вплив). До системи цілей середньостатистичного підприємства зараховують: а) виробничі цілі, виражені у показниках продуктивності праці, якості продуктів і послуг, диверсифікованості виробництва, зниженні його енергоємності; б) поточну ціль (суть її полягає у забезпеченні виживання і збереженні стійкого становища на внутрішньому ринку); в) короткотермінову ціль, що зводиться, як правило, до формування портфеля замовлень, договорів, реалізація яких має забезпечити стійке становище на внутрішньому ринку і досягнення певних позицій на зовнішніх ринках; г) середньотермінову ціль, спрямовану на досягнення провідних позицій на внутрішньому, успішну конкуренцію на зовнішньому ринках; ґ) довготермінову ціль, зосереджену на захопленні й утриманні певної частки міжнародних ринків у сфері своєї спеціалізації; д) стратегічні цілі, які передбачають освоєння нових ринків, кардинальну реструктуризацію або перепрофілю-вання підприємства тощо.
«Дерево цілей» — це наочне графічне зображення підпорядкованості та взаємозв’язку цілей, що демонструє розподіл загальної (генеральної) мети або місії на підцілі, завдання та окремі дії. «Дерево цілей» можна визначити, як «цільовий каркас» організації, явища чи діяльності. Загальний вигляд «дерева цілей» показано на рис. 3.6: Мета — це ідеальне уявлення про характер діяльності та можливості об’єкта, відносно якого вона встановлена й має відбивати об’єктивні умови його існування, а також коригування структури об’єкта, структури та динамі-ки процесу досягнення мети, тому мова має йти про сукупність цілей.
Основна ідея щодо побудови «дерева цілей» — декомпозиція.
Рис. 3.6. «Дерево цілей» організації
Декомпозиція (розукрупнювання) — це метод розкриття структури систе-ми, при якому за однією ознакою її поділяють на окремі складові. Декомпозиція використовується для побудови «дерева цілей», щоб пов’язати генеральну мету зі способами її досягнення, сформульованими у вигляді завдань окремим виконавцям. Розглянемо технологічні засади побудови «дерева цілей». Не існує універсальних методів побудови «дерева цілей». Способи його побудови залежать від характеру мети, обраного методологічного підходу, а також від того, хто розробляє «дерево цілей», як він уявляє собі поставлені перед ним завдання, як він бачить їхній взаємозв’язок. Основне правило побудови «дерева цілей» — це «повнота редукції». Повнота редукції — процес зведення складного явища, процесу або сис-теми до більш простих складових. Для реалізації цього правила використо-вують такий системний підхід: а) мета вищого рівня є орієнтиром, основою для розробки (декомпозиції) цілей нижчого рівня; б) цілі нижчого рівня є способами досягнення мети вищого рівня і мають бути представлені так, щоб їхня сукупність зумовлювала досягнення почат-кової мети. Вимоги до побудови «дерева цілей» такі: повнота відображення процесу або явища; на кожному рівні сукупність підцілей має бути достатньою для опису цілі вищого рівня; несуперечливість цілей нижчого та верхнього рівнів; декомпозиція мети на підцілі на кожному рівні має виконуватися за одним методологічним підходом; усі цілі мають бути сформульовані в термінах робіт.
«Дерево цілей» будується на основі координації цілей. Вертикальна координація цілей дає змогу узгоджувати непов’язані між собою напрямки діяльності та формувати конкурентні переваги всього під-приємства. Горизонтальна координація забезпечує більш ефективне використання виробничого потенціалу та його частин (наприклад, кваліфікованих кад-рів, що працюють у різних підрозділах, різних видів ресурсів, типізації «know-how» для їх використання в різних напрямках діяльності, виробни-чих потужностей для більшого їх завантаження з метою створення умов для скорочення витрат тощо).