
- •1. Поняття ц-п права.Система.Предмет.
- •2. Поняття ц. Судочинства.Завдання.Види та їх х-ка.
- •3. Поняття принципу змагальності. Особливості його реалізації в ц.Судочинстві України .
- •4. Поняття 3-х осіб без заявлення самостійних вимог. Порядок їх вступу в процес, їх процесуальні права. Надати приклад.
- •5. Поняття та система принципів цп права.
- •6. Реалізація Принципу одноособовості та колегіальності в ц. Судоч.
- •7. Поняття принципу диспозитивності в ц п України
- •8. Поняття ц п правовідносин. Підстава, привід, передумови їх виникнення
- •9. Поняття неналежного відповідача. Процесуальний порядок заміни.
- •10. Право сторін на зміни в позові.
- •11. Поняття 3-х осіб з заявленням самостійних вимог. Процесуальний порядок їх вступу в процес. Їх процесуальні права.
- •12. Поняття законного представництва . Підстави виникнення. Процесуальні права та обов'язки представника та його повноваження.
- •13. Завдання та мета участі органів держ влади та м.С. У ц п України . Форми їх участі.
- •14.Елементи ц п правовідносин. Суб'єкти ц п правовідносин
- •15.Поняття проц спів участі у ц судоч. України. Види спів участі.
- •16. Принцип процесуальної рівності сторін.
- •17. Поняття принципу безпосередності суд розгляду.
- •18. Поняття сторін. Поняття осіб, що беруть участь у справі
- •19. Принцип галасності суд розгляду
- •20. Принцип публічності суд розгляду.
- •21. Поняття договірного представництва. Підстави.
- •22. Процесуальні строки в ц п.
- •23. Види проваджень.
- •24. Поняття методу ц п права.
21. Поняття договірного представництва. Підстави.
Підстава виникнення - волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов'язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо)
22. Процесуальні строки в ц п.
Для виконання завдань цивільної о судочинства істотним є не тільки встановлення порядку підправлення правосуддя у цивільних справах, а н темиоральні межі здійснення судочинства та його етапів (стадій), в тому числі щодо вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Адже надзвичайно важливо, щоб цивільне судочинство здійснювалось не лише правильно, а іі своєчасно. Саме задля досягнення цієї мсти і встановлюються цивільні процесуальні строки. При цьому існування та чітке їх дотримання є не лише гарантією здійснення учасниками процесу їх суб'єктивних процесуальних прав, а й запорукою ефективності здійснення цивільного судочинства.
Під цивільним процесуальним строком слід розуміти встанолчений законом або судом період в часі, впродовж: якого може або повинна бути здійснена певна процесуальна дія учасником цивільного процесу.
Відповідно до ст. 68 ЦПК цивільний процесуальний строк обчислюється роками, місяцями і днями, а також може визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Однак в окремих випадках такий сірок вимірюсгься годинами.
З огляду на те, яким чином легітимований строк, виділяють: строки, встанояпені законом, та строки, встановлені судом.
Залежно від того, як чітко визначені цивільні процесуальні строки, виділяють: абсолютно визначені (ті, що мають чітку визначеність шляхом встановлення їх тривалості, наприклад, З, 5, 7, 10 днів тощо), відносно визначені (ті, що мають відносну визначеність і можуть пов'язуватись з іншими подіями, наприклад, із позовною давністю (ст. 381 ЦГЖ), чи завершенням вчинення тієї чи іншої процесуальної дії") та невизначені (це строки, які не мають жодних вказівок на певну визначеність, наприклад, так званий розумний строк (ч. 4 ст. 9 ЦПК).
23. Види проваджень.
24. Поняття методу ц п права.
Під методом цивільного процесуального права слід розуміти сукупність зикрімених у нормах цивільного процесуального права способів та засобів впливу на відносини, які регулюються цісю галуззю права, та поведінку їх суб 'ектів.
Метод цивільного процесуального права за змістом є імперативно-диспозитивним. Він обумовлюється властивостями предмета цивільного процесуального права, правовим становищем суб'єктів цивільних процесуальних відносин та особливістю юридичних фактів, від яких залежить виникнення, розвиток та припинення цивільних процесуальних правовідносин.
Імперативний характер впливу на поведінку суб'єктів цивільних процесуальних відносин закріплюється у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборону і примус. Зобов'язання передбачає необхідність конкретної активної поведінки суб'єкта цивільних процесуальних відносин. Заборона виявляється у забороні виконувати (вчиняти) певні дії. Примус — у впливі, спрямованому на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права. Імперативний спосіб визначається процесуально-нравовим становищем сулу та учасників цивільного процесу.
Диспозитивний характер означає дозвіл і право суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на відповідну поведінку в межах, встановлених нормами цивільного процесуального права. Спосіб дозволу закріплюється в нормах, що визначають процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та діяльність яких характеризується принципом диспозитивності.