46.Взаємозв'язок громадянського суспільства і правової держави. Еволюція ідеї правової держави і сучасне її розуміння.

Громадянське суспільство (ГС) — система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави (Д), покликаної створювати умови для їх вільного розвитку. Правова держава – це держава, діяльність якої заснована на праві, що виражає ідеї гуманізму, справедливості, формальної рівності та свободи, вищою соціальною цінністю в якій визнаються права людини.

Сформувалися три підходи до співвідношення ГС і Д: 1)  Д і ГС -- збіжні соціальні системи; 2) Д і ГС — різні соціальні системи, первинною (провідною) є Д, що контролює ГС; 3) Д і ГС — різні соціальні системи, Д виконує службову (підпорядковану) роль щодо ГС.

Ознаки (риси) ГС — у його співвідношенні з державою:1) не існує до держави і поза державою;2)  не включає Д, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання Д; 3)  складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності; 4)  має певний пріоритет перед Д, проте зацікавлено в добробуті Д і сприяє її розвитку; 5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах; 6)  формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта.

47.Два основних принципи (два боки сутності) правової держави: соціально - змістовний та формально-юридичний.

Соціально-змістовні:1) закріплення в конституційному та інших законах основних прав людини; 2)  панування у суспільному і державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому основні загальнолюдські цінності та ідеали; 3)  врегулювання відносин між особою і державою на основі загальнодозволе'нного підходу, принципу «особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом»; 4)  взаємовідповідальність особи і держави; 5)  притаманність усім громадянам високої культури права, зокрема їх обізнаність із життєво необхідними юридичними законами, а також уміння і навички їх використання у практичному житті.

Формальні: 1) чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів — законодавчих, виконавчих, судових на основі підпорядкування останніх-саме закону як волевиявленню народу або вищого представницького органу державної влади усіх інших органів держави (принцип «розподілу влади»); 2)  юридична захищеність особи, тобто наявність розвинутих та ефективних процедурно-юридичних засобів (механізмів) для вільного здійснення, охорони та захисту основних прав людини. Акцент на необхідності саме процедурно-процесуального забезпечення здійснення прав особи покликаний відзначити ту обставину, що самого лише номінального, «номенклатурного» їх закріплення в тексті Конституції, інших важливих законів для юридичної захищеності особи ще не досить.