3.5. Води держав-архіпелагів (архіпелажні води)

Архіпелажні води – це морські простори держав-архіпелагів, обмежені прямими архіпелажними вихідними лініями, що з’єднують точки, що найдальше видаються в море найбільш віддалених островів і висихаючих рифів архіпелагу. У межі таких вихідних ліній включаються головні острови і район, у якому співвідношення між площею водної поверхні і площею суши, включаючи атоли, становить від 1:1 до 9:1. Довжина таких вихідних ліній не повинна перевищувати 100 морських миль, з тим, однак, що до 3% від загального числа вихідних ліній, які замикають будь-який архіпелаг, можуть перевищувати цю довжину до максимальної довжини в 125 морських миль. При проведенні таких вихідних ліній не допускається скільки-небудь помітних відхилень від загальної конфігурації архіпелагу. Держава-архіпелаг належним чином опубліковує карти із зображенням архіпелажних вихідних ліній такого масштабу, що прийнятний для точного встановлення їхнього положення, або переліки їхніх географічних координат і здає на зберігання копію кожної такої карти або переліку Генеральному секретареві ООН.

Інститут архіпелажних вод – новела в розвитку міжнародного морського права, введена Конвенцією 1982 р. Режим архіпелажних вод застосовний тільки до держав-архіпелагів (Індонезія, Фіджі, Філіппіни і т.п.) і не може застосовуватися до архіпелагів, що входять до складу території прибережної держави, наприклад, до норвезького архіпелагу Свальбард (Шпіцберген).

Суверенітет держави-архіпелагу поширюється на архіпелажні води, обмежені архіпелажними вихідними лініями, на повітряний простір над архіпелажними водами, а також на їхнє дно й надра, так само як і на їхні ресурси. Цей суверенітет здійснюється за умови дотримання положень Частини IV («Держави-архіпелаги») Конвенції 1982 р.

Особливістю правового статусу архіпелажних вод є визнання державою-архіпелагом режиму архіпелажного проходу морськими та повітряними коридорами, що перетинає архіпелажні води і прилегле територіальне море. Всі іноземні судна і літальні апарати користуються правом архіпелажного проходу такими коридорами і прольоту відповідними повітряними коридорами, прийнятним для безперервного й швидкого проходу іноземних суден по них і прольоту над ними іноземних літальних апаратів. Судна всіх держав також користуються правом мирного проходу через архіпелажні води за умови дотримання правил такого проходу.

3.6. Виключна (морська) економічна зона

Інститут виключної економічної зони (ВЕЗ) є новелою в розвитку міжнародного права, що з’явилася в процесі роботи III Конференції ООН з морського права. Даний інститут являє собою компроміс між двома підходами в морському праві: встановленням 200-мильного територіального моря й збереженням найбільшою мірою режиму відкритого моря в поєднанні з преференційними правами прибережних держав в галузі рибальства. Положення Конвенції ООН з морського права 1982 р. про ВЕЗ є частиною «пакета» взаємообумовлених рішень з усіх інших питань міжнародного морського права.

У ст. 55 Конвенції 1982 р. визначено, що ВЕЗ являє собою район, який знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього, що підпадає під особливий правовий режим (ст. 55-75), відповідно до якого права і юрисдикція прибережної держави, права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями даної Конвенції. Ширина ВЕЗ не повинна перевищувати 200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря. Прибережна держава в ВЕЗ має:

а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і відносно інших видів діяльності по економічній розвідці й розробці зазначеної зони, таких, як виробництво енергії шляхом використання води, течії та вітру;

б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях Конвенції 1982 р., відносно:

– створення й використання штучних островів, установок і споруджень;

– морських наукових досліджень;

– захисту та збереження морського середовища.

в) інші права й обов’язки, передбачені в цій Конвенції (п. 1 ст. 56).

ВЕЗ є різновидом зон функціональної юрисдикції прибережної держави в межах відкритого моря, тобто за своєю юридичною природою дана зона – це міжнародна територія загального користування (частина відкритого моря), але з особливим правовим режимом. Специфіка цього режиму обумовлена поєднанням прав і обов’язків прибережної держави та всіх інших держав. Прибережна держава при здійсненні своїх прав і виконанні своїх обов’язків в ВЕЗ зобов’язана належним чином враховувати права й обов’язки інших держав, а останні – прибережної держави.

Домінантою в правовому режимі ВЕЗ виступає збалансоване поєднання ресурсних прав прибережної держави й прав інших держав, що базуються на свободах відкритого моря, таких, як свобода судноплавства і польотів, прокладка підводних кабелів і трубопроводів та ін., що відповідають міжнародному праву.

За положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р. визнання за прибережною державою суверенних прав на живі ресурси ВЕЗ сполучається з правом інших держав на надлишки припустимого улову в порядку, передбаченому в зазначеній Конвенції. Мінеральні ресурси ВЕЗ освоюються в порядку, передбаченому для континентального шельфу: їхня розробка, включаючи надання допуску третім державам, є виключним правом прибережної держави. На відміну від допуску до живих ресурсів ВЕЗ, допуск інших держав до мінеральних ресурсів зони не залежить від ступеня їхньої розробки прибережною державою.

Прибережна держава в здійснення своїх суверенних прав на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів і управління ними в ВЕЗ може вживати такі заходи, як огляд, інспекція, арешт і судовий розгляд, які можуть бути необхідні для забезпечення дотримання законів і правил, прийнятих відповідно до Конвенції 1982 р.

Заарештоване судно і його екіпаж звільняються негайно після надання відповідного залогу або іншого забезпечення.

Покарання, що накладаються прибережною державою за порушення законів і правил рибальства в ВЕЗ, не можуть включати тюремне ув’язнення, при відсутності угоди зацікавлених держав про інше, або будь-яку іншу форму особистого покарання.

У випадку арешту або затримки іноземного судна прибережна держава негайно повідомляє державу прапора через відповідні канали про вжиті заходи та про будь-яке покарання, що було застосовано.

Проблема делімітації ВЕЗ між державами із протилежними або суміжними узбережжями вирішується за правилами, аналогічними тим, що встановлені Конвенцією 1982 р. для континентального шельфу. Україна дане питання відносно Росії вирішує в пакеті з проблемою делімітації континентального шельфу.