Румунський та український варіанти делімітації
До складу Суду увійшли: президент Хіггінс; віце-президент Аль-Хасауна; Судді Рандзева, Ши, Корома, Бюргенталь, Овада, Томка, Абраам, Кіт, Сепульведа-Амор, Беннуна, Скотніков; тимчасові судді Кот, Осман; секретар Суду Куврер.
Мотивацію рішення по суті Суд почав з визначення про те, що з правової точки зору релевантні узбережжя можуть відігравати подвійну роль в делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони: «По-перше, необхідно визначити релевантні узбережжя для того, щоб означити, в чому полягає сутність у цій справі суперечливих претензій на ці зони. По-друге, релевантні узбережжя необхідно встановити для того, щоб перевірити на третій та останній стадії процесу делімітації, чи існує диспропорційність у співвідношенні між довжиною прибережних зон кожної Держави та морських зон, які виходять за межі делімітаційної лінії кожної зі Сторін».
Суд відзначив, що відповідно до договору між Сторонами, все румунське узбережжя – це узбережжя, релевантне для делімітації. У результаті – довжина релевантного узбережжя Румунії сягає приблизно 248 кілометрів. Довжина ж релевантного українського узбережжя становить приблизно 705 км.
Далі Суд зазначив, що його завдання передусім полягає в ідентифікації «відповідних точок на відповідних узбережжях Сторін, які змінюють прибережну зону таким чином, що геометрична фігура, яку формують лінії з’єднання усіх цих точок, відображає загальну область узбережжя» (п. 127). Детально вивчивши характеристики кожної точки, яку Сторони вважають доцільною для проведення приблизної рівновіддаленої лінії, Суд вирішив використати півострів Сакалін та прибережний кінець дамби Суліна на румунському узбережжі (п. 141) та острів Циганка, мис Тарханкут і мис Херсонес на українському узбережжі (п. 148). Суд вважає неприйнятним вибирати точку на острові Зміїний (п. 149).
Суд взяв до уваги, що, згідно з принципами його юрисдикції, він може у деяких випадках вирішувати не враховувати дуже малі острови чи вирішити не надавати їм повноцінних прав у морських зонах, якщо такий підхід має нерозмірні впливи на лінію делімітації, про яку йдеться (п. 185). Суд зазначає, що всі території, які підлягають делімітації, розташовані у виключній економічній зоні та на континентальному шельфі материкових узбереж сторін, і, крім того, знаходяться на відстані 200 морських миль від материкового узбережжя України. Суд зазначив, що острів Зміїний розташований на відстані приблизно 20 морських миль на схід від материкового узбережжя України у зоні дельти Дунаю. Враховуючи таку географічну конфігурацію та в контексті делімітації з Румунією, будь-які права на континентальний шельф та виключну економічну зону, імовірно створену островом Зміїний, не можуть поширюватися далі прав, які виникають через материкове узбережжя України з огляду на південну межу делімітації, як визначено Судом. Будь-які можливі права/юридичні титули, які виникають через острів Зміїний у східному напрямку, повністю зараховуються до прав, які виникають через західне та східне материкове узбережжя самої України. Суд також відзначив, що сама Україна, навіть попри те, що вона вважає, що острів Зміїний підпадає під п. 2 ст. 121 Конвенції ООН з морського права, не розширювала відповідну територію за межі лінії материкового узбережжя внаслідок наявності острова Зміїний у зоні делімітації. У світлі цих факторів, Суд дійшов висновку, що наявність острова Зміїний не є аргументом для коригування тимчасової рівновіддаленої лінії (п. 187). Суд нагадав, що територіальні води завдовжки 12 морських миль були приписані острову Зміїному згідно із домовленостями між Сторонами. Таким чином, на думку Суду, острів Зміїний не повинен у даному випадку впливати на делімітацію іншим чином, крім тих випадків, які випливають із його ролі зони завдовжки 12 морських миль у територіальних водах.
Окрім наявності острова Зміїний у зоні делімітації, Суд розглянув п’ять інших факторів: можливе неправильне співвідношення довжини узбереж (пп. 158-168), замкнутий характер Чорного моря та делімітації, які раніше проводилися у регіоні (пп. 169-178), поведінка сторін (концесія на видобуток нафти та газу, рибальство та морські патрулі) (пп. 189-198), перешкоджання отриманню результату (пп. 199-201) та певні міркування сторін з приводу безпеки (пп. 202-204), проте не врахував їх.
Визначена Судом лінія делімітації, для якої основоположною точкою не було вибрано ні дамбу Суліна, ні острів Зміїний, таким чином розпочинається у Точці 1 та проходить зоною завдовжки 12 морських миль навколо острова Зміїний до перетину із лінією, рівновіддаленою від суміжних узбереж Румунії та України; звідси, до цієї точки лінія визначається точками на протилежних берегах Румунії та України. З цієї поворотної точки лінія делімітації проходить уздовж лінії, рівновіддаленої від протилежних узбереж Румунії та України (п. 206). Суд вважає, що лінія делімітації співпадає із рівновіддаленою лінією до точки, за якою можуть бути порушені інтереси третіх Держав (п. 209)
Наприкінці Суд перевірив, чи не викликає визначена ним лінія делімітації серйозної непропорційності у довжині відповідних прибережних зон та пропорційному розподілі прилеглих територій. Зазначивши, що співвідношення довжини відповідних прибережних зон для Румунії та України, згідно з підрахунками Суду, становить приблизно 1:2,8, а співвідношення відповідної території між Румунією та Україною становить приблизно 1:2,1, Суд не визнав, що накреслена лінія потребує будь-яких змін (п. 216).
Згідно рішення Суду ООН під юрисдикцію Бухареста перейшло 79,34 % спірних територій у Чорному морі. За оцінками румунських експертів, там знаходиться близько 12 мільйонів тон нафти і 70 мільярдів кубометрів газу. Зокрема, за рішенням Суду у розпорядження Румунії перейшло 90 % перспективного нафтогазоносного родовища на геологічній структурі «Олімпійська» (що розміщена на відстані 40 км. на південь від острова Зміїний)28. «Врахування острова Зміїний означало б юридичний перегляд географії», – заявила Розалін Хиггинс, голова Міжнародного Суду ООН, зачитуючи рішення, мабуть розуміючи його неоднозначність.
Як бачимо, правова позиція України в цій справі, що головним завданням передбачала визнання за Зміїним статусу острова (який автоматично відповідно до п. 2 ст. 121 та ст. 76 Конвенції передбачає надання континентального шельфу) виявилась недосконалою: зосередившись виключно на нормах позитивного права – відповідних статтях Конвенції 1982 р., обійшли увагою практику Міжнародного Суду ООН яка, відповідно, і не була врахована. А даремно, бо тоді дії держави, що були спрямовані тільки на розв’язання проблеми визнання за Зміїним статусу острова (заселення, господарська діяльність, виконання геофізичних робіт), могли б охопити більш широке коло питань та ефективно вплинути на позитивне вирішення суперечки. А саме: як вбачається з аналізу рішень Суду ООН, під час доказування законності домагань сторін важливе значення має доведення наявності міжнародного звичаю, що підтверджує наявність підстав для таких домагань.
Як відомо, ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, який, розв’язуючи спори відповідно до п. 1 (b) ст. 38 Статуту, поряд з іншими джерелами міжнародного права застосовує «міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма».