3.2. Територіальне море і прилегла зона

Територіальне море (або територіальні води) – це пояс морських вод шириною до 12 морських миль, що примикає до сухопутної території держави або її внутрішніх морських вод і входить до складу державної території, правовий режим якого визначається як національним правом держави, так і нормами міжнародного права. При цьому суверенітет прибережної держави поширюється на повітряний простір над територіальним морем, так само як на його дно і надра.

Даний інститут міжнародного морського права має багатовікову історію. Гроцій, Джентілі, Ваттель, Вестлейк та інші юристи-міжнародники відстоювали у своїх роботах необхідність відмови від посягань на морські й океанічні простори та поширення суверенітету прибережної держави лише на невеликий пояс морських вод, що примикає до берега. Ширина ж цього пояса залишалася питанням дискусійним. Однак до 17 ст. практика багатьох прибережних держав почала пов’язувати ширину територіального моря з дальністю стрільби берегових батарей або з межею видимості з берега, що становило 3 морські милі. Головна мета пояса територіальних вод полягала в забезпеченні безпеки й ефективного керування суміжною сухопутною територією. До початку 19 ст. сам інститут територіального моря і його 3-мильна ширина одержали широке, але не загальне міжнародне визнання. Наприклад, Росія ніколи не заявляла про визнання такої ширини свого територіального моря.

У міру технічного вдосконалювання флоту й озброєнь ставало усе більш зрозуміло, що 3-мильний ліміт територіальних вод перестав задовольняти прибережні держави. Однієї з головних проблем міжнародного морського права до III Конференції ООН з морського права була відсутність консенсусу відносно максимальної ширини територіального моря. Конвенція про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. не визначила ширину територіальних вод. Претензії прибережних держав варіювали від 3 до 200 миль. Однак до 80-х років тенденція використовувати 12-мильну ширину територіального моря стала домінуючою. Конвенція ООН з морського права 1982 р. на договірному рівні підтвердила цю тенденцію (ст. 3). У середині 90-х рр. 20 ст. більше 120 держав виходили у своїй практиці з положення ст. 3 Конвенції 1982 р. Британський професор М.Н. Шоу у зв’язку із цим пише: «Не викликає ніякого сумніву, що нині це положення є відбиття міжнародного звичаєвого права».¹¹

У відповідності зі ст. 4 Конвенції 1982 р. ширина територіального моря зазвичай виміряється від лінії найбільшого відливу уздовж берега, зазначеної на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу.

Однак у місцях, де берегова лінія звивиста, або де є уздовж берега й у безпосередній близькості до нього ланцюг островів, ширина територіального моря може вимірятися від прямих вихідних ліній, що з’єднують відповідні точки (п. 1 ст. 7 Конвенції 1982 р.). Уперше метод прямих вихідних ліній для виміру ширини територіальних вод був застосований Норвегією в 1812 р. відносно свого сильно зрізаного узбережжя, поблизу якого розташована величезна кількість островів. У 1951 р. його правомірність підтвердив Міжнародний Суд ООН у рішенні по англо-норвезькій рибальській справі. Конвенція про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. і Конвенція ООН з морського права 1982 р. на договірному рівні також визнали його правомірність у відповідних географічних умовах.

При проведенні прямих вихідних ліній не допускається скільки-небудь помітних відхилень від загального напрямку берега. Крім того, система прямих вихідних ліній не може застосовуватися державою таким чином, щоб територіальне море іншої держави виявилося відрізаним від відкритого моря або виключної економічної зони. Води, розташовані убік берегу від прямих вихідних ліній, визнаються внутрішніми морськими водами.

Міжнародно-правовий режим територіального моря визначається нормами звичаєвого та договірного міжнародного права. Останні закріплені в Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. та Конвенції ООН з морського права 1982 р. Ці норми підкреслюють, що за своєю юридичною природою територіальне море – це частина державної території прибережної держави, тобто юридична природа територіального моря і внутрішніх морських вод однакова. Однак правовий режим у них різний. У межах територіального моря діють норми як національного, так і міжнародного права. Про це свідчить закріплення в міжнародному праві права мирного проходу через територіальне море іноземних суден всіх типів (і військових, і торговельних).

У ст. 17 Конвенції 1982 р. встановлюється: «За умови дотримання цієї Конвенції судна всіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу через територіальне море». Прохід повинен бути безперервним і швидким. Разом з тим він може включати зупинку та стоянку на якорі, але лише остільки, оскільки вони пов’язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили, або нещастя, або з метою надання допомоги потерпілим від лиха. Прохід може вважатися мирним тільки в тому випадку, якщо ним не порушується мир, правопорядок або безпека прибережної держави. Підводні човни при здійсненні мирного проходу повинні підійматися на поверхню і піднімати свій прапор.

Конвенція 1982 р. містить перелік дій, які вважаються такими, що порушують мир, порядок або безпеку прибережної держави при проході іноземним судном територіальних вод: погроза силою або її застосування проти прибережної держави; будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду; збір інформації на шкоду обороні або безпеці прибережної держави; пропаганда, що має на меті зазіхання на оборону або безпеку прибережної держави; підйом у повітря, посадка або прийняття будь-якого літального апарата або військового пристрою; порушення митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави; навмисне і серйозне забруднення; рибальська діяльність; проведення досліджень; створення перешкод функціонуванню будь-яких систем зв’язку (ст. 19).

У свою чергу прибережна держава не повинна перешкоджати мирному проходу іноземних суден через територіальне море, за винятком випадків, коли вона діє так відповідно до Конвенції 1982 р.

Довгий час СРСР наполягав на дозвільному порядку проходу іноземних військових кораблів через свої територіальні води, про що зробив відповідне застереження до ст. 23 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. США не поділяли позицію Радянського Союзу в цьому питанні і тлумачили її як таку, що порушує міжнародне право. Це призводило часом до інцидентів. Так, американські військові кораблі «Керон» і «Йорктаун» у березні 1986 р. і лютому 1988 р. спробували здійснити право мирного проходу через радянські територіальні води в Чорному морі. У першому випадку Радянський Союз направив ноту протесту Сполученим Штатам, охарактеризувавши даний прохід як «демонстративно-агресивний і провокаційний», однак без правової аргументації. Другого разу радянські кораблі витиснули американські зі своїх територіальних вод, заподіявши їм легкі ушкодження. США опротестували дії СРСР як порушення норм, міжнародного морського права.

Зазначені інциденти дали імпульс переговірному процесу зі зближення позицій двох держав стосовно права мирного проходу. 23 вересня 1989 р. міністр закордонних справ СРСР Е.А. Шеварднадзе і держсекретар США Дж. Бейкер підписали угоду «Про однакове тлумачення правил міжнародного права відносно мирного проходу». У ній сторони визнали, що право мирного проходу поширюється на всі судна, включаючи військові кораблі, і не вимагає дозвільних процедур. Обидві держави взяли зобов’язання привести в повну відповідність із Конвенцією ООН з морського права 1982 р. своє законодавство, правила і практику відносно мирного проходу.

Юрисдикція в територіальному морі. Конкретні питання, пов’язані з юрисдикцією прибережної держави відносно іноземних суден, що здійснюють право мирного проходу, вирішуються залежно від приналежності цих суден до класу військових кораблів, а також державних суден, що експлуатуються у некомерційних цілях, або до класу торговельних суден. Відносно суден, що належать до першого класу, діє принцип імунітету державної власності, відповідно до якого вони вилучаються з-під юрисдикції прибережної держави. У випадку недотримання такими суднами, скажімо, військовим кораблем, законів і правил прибережної держави під час мирного проходу через її територіальні води, влада прибережної держави може вимагати, щоб цей корабель негайно покинув її територіальне море. При цьому шкоду і збитки, заподіяні кораблем-порушником, покриваються державою його прапора.

На борті іноземного торговельного судна, що здійснює право мирного проходу, в принципі діє кримінальне й цивільне законодавство держави прапора судна, за виключенням винятків, встановлених у конвенційному порядку. Так, кримінальна юрисдикція здійснюється прибережною державою відносно злочину, скоєного на борті іноземного торговельного судна під час проходу через територіальне море, якщо: 1) наслідки злочину поширюються на прибережну державу; 2) злочин порушує спокій у країні або добрий порядок у територіальному морі; 3) капітан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа держави прапора судна звертаються до місцевої влади із проханням про надання допомоги; 4) прийняті міри необхідні для припинення незаконної торгівлі наркотиками або психотропними речовинами. Однак не підлягає обмеженню право прибережної держави приймати будь-які заходи для арешту або розслідування на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море, після його виходу із внутрішніх морських вод. Це право спрямоване на забезпечення можливості прибережної держави заарештовувати і піддавати суду осіб, що несуть кримінальну відповідальність за злочини, скоєні під час знаходження судна у внутрішніх водах такої держави.

При здійсненні злочину на борту іноземного судна до входу в територіальне море і при проходженні цього судна без заходу у внутрішні морські води, прибережна держава не повинна втручатися. Однак у виняткових випадках, пов’язаних із завданням збитків морському середовищу або порушенням режиму виключної економічної зони, Конвенція 1982 р. передбачає умови втручання прибережної держави.

У відповідності зі ст. 28 зазначеної конвенції прибережна держава не повинна зупиняти іноземне судно, що йде через територіальне море, або змінювати його курс з метою здійснення цивільної юрисдикції відносно особи, що перебуває на борту судна. Прибережна держава може застосовувати відносно такого судна міри стягнення або арешт по будь-якій цивільній справі тільки за зобов’язаннями або в силу відповідальності, прийнятої або викликаної на себе цим судном під час або для проходу його через води прибережної держави. Дані обмеження не зачіпають права прибережної держави застосовувати міри стягнення або арешт по цивільній справі відносно іноземного судна, що перебуває на стоянці в територіальному морі або проходить територіальне море після виходу із внутрішніх вод.

Прилегла зона – це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль з метою недопущення порушень певних правил. Прилегла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах території або територіальних вод прибережної держави. За своєю юридичною природою прилегла зона – це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Положення про правовий режим прилеглої зони містяться в ст. 24 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. і в ст. 33 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

В обох конвенціях зафіксоване положення про суворо цільовий характер прилеглої зони. Вона встановлюється для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил. Це означає, що прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна, фіскальна, імміграційна і санітарна.

Таким чином, право контролю прибережної держави за іноземними суднами у прилеглій зоні згідно Конвенції 1982 р. існує у двох видах. Перший – у вигляді контролю з метою запобігання порушенню відповідних правил у межах території або територіального моря прибережної держави. Такий контроль носить превентивний характер і може застосовуватися лише відносно тих суден, що прямують у бік територіального моря прибережної держави. Він не припускає подальший арешт або недопущення проходу іноземного судна через територіальне море, якщо це судно користується правом мирного проходу з метою перетнути територіальне море, не заходячи у внутрішні води прибережної держави. Другий вид контролю може здійснюватися з метою покарання за порушення правил, що відбулося в межах території або територіальних вод прибережної держави.

Спочатку, у Конвенції 1958 р. встановлювалось, що ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль, потім, в Конвенції 1982 р. – 24 миль. Ширина прилеглої зони виміряється за тими ж правилами, що і ширина територіального моря.

О.М. Шемякін пропонує розглядати категорію «прилегла зона» як морський пояс (частина виключної економічної зони), що безпосередньо прилягає до територіального моря, шириною до 24-х морських миль, відлічуваних від базових ліній, які використовуються для виміру ширини територіального моря (нормальні та прямі вихідні лінії, архіпелажні лінії). І вважати її лише частиною виключної економічної зони, внаслідок чого її правовий режим складається з двох груп правил, одна з яких стосується безпосередньо виключної економічної зони, а друга – прилеглої зони. Базисом для відліку її ширини можуть бути у континентальних та острівних держав (не держав-архіпелагів) як нормальні, так і прямі вихідні лінії, а у держав-архіпелагів – архіпелажні лінії.¹²

Зараз в міжнародному морському праві існує тенденція, спрямована на розширення прав і обов’язків прибережної держави в прилеглій зоні. Як приклад, можна навести морський закон Південно-Африканської Республіки 1994 р., який вводить поняття «морська культурна зона Південної Африки», що пролягає від зовнішнього кордону територіального моря до зовнішнього кордону прилеглої зони, тобто фактично збігається з традиційною прилеглою зоною. Загальні положення цього закону базуються на нормі ст. 303 Конвенції 1982 р., згідно з якою держави зобов’язані охороняти археологічні й історичні об’єкти, знайдені в морі, а також співробітничати у вирішенні цих питань.¹³

9 липня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про прийняття за основу проекту Закону України про внутрішні води, територіальне море і прилеглу зону України».