3. Режими морських просторів

3.1. Внутрішні морські води

Внутрішні морські води – це прибережні морські води держави, на які поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі. До них належать води морських портів, заток, бухт, губ, лиманів, історичні води, а також води, розташовані убік берегу від вихідних ліній, від яких відлічується ширина територіального моря.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є пряма лінія, що з’єднує найбільш віддалені убік моря точки портових споруджень. Затока являє собою добре окреслене поглиблення берега, що вдається в сушу і включає замкнуті сушею води; при цьому дане поглиблення утворює дещо більше, ніж простий закрут берега. При ширині входу в затоку під час найбільшого відливу менш 24 миль вся затока належить до внутрішніх вод прибережної держави. Дане правило не застосовується відносно заток, що мають ширину входу більше 24 миль, але вважаються історичними водами. До таких заток, зокрема, належать Брістольська затока (Велика Британія), Гудзонова затока (Канада), залив Делавер (США), Чеська губа і затока Петра Великого (Росія). За законодавством Росії (Закон РФ «Про державний кордон» 1993 р.) історичними водами можуть вважатися і моря (п. 4 «г» ст. 5).⁶ Однак це положення не одержало міжнародного визнання.⁷

Канадський професор Д. Фаран відзначає, що головними критеріями для віднесення морських вод до історичних є наступні: «(1) виключна влада і контроль над таким морським районом, включаючи вигнання іноземних суден з нього у разі потреби; (2) тривале користування ним або сплив тривалого часу, хоча тривалість конкретного періоду залежить від обставин; (3) мовчазна згода інших держав, особливо тих, чиї інтереси можуть бути зачеплені даним статусом».⁸

Головною відмінною рисою правового статусу історичних вод, як і внутрішніх морських вод у цілому, є те, що в їхніх межах іноземні судна не користуються правом мирного проходу. Прибережна держава своїми нормативними актами визначає їхній правовий режим, зокрема, встановлює порядок заходу іноземних суден у внутрішні морські води.

Іноземні судна повинні у внутрішніх морських водах дотримуватися законів та інших правил, встановлених прибережною державою відносно імміграційного, митного, санітарного контролю, безпеки плавання, охорони навколишнього середовища. На іноземні торговельні судна,⁹ які перебувають у внутрішніх морських водах прибережної держави, поширюється кримінальна, цивільна й адміністративна юрисдикція прибережної держави.

Кримінальна юрисдикція. Оскільки внутрішні морські води – це частина державної території, то злочини, скоєні на борту іноземних торговельних суден, що перебувають у межах цих вод, за загальним правилом підлягають юрисдикції прибережної держави. Однак практично, найчастіше в силу обопільних умов, судова влада прибережної держави не здійснює кримінальної юрисдикції відносно злочинів такого роду, якщо вони не порушують мир і добрий порядок, якщо втручання не є міжнародним зобов’язанням прибережної держави або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські посадові особи держави прапора судна.

Іноземні торговельні судна не повинні надаватися як притулок для осіб, переслідуваних владою прибережної держави за скоєний злочин.

Цивільна юрисдикція. Судовою владою прибережної держави можуть розглядатися цивільні позови відносно іноземного торговельного судна і майна, що перебуває на його борту, під час стоянки судна в порту. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного торговельного судна може охоплювати затримку або арешт такого судна з метою забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітражних рішень. Рішення про затримку або арешт повинне виноситися компетентним судовим органом прибережної держави. У середині 90-х рр. 20 ст. ряд українських торговельних суден, в основному належних Чорноморському морському пароплавству, були заарештовані в іноземних портах з метою забезпечення позовних вимог іноземних кредиторів до пароплавства.

У цьому зв’язку слід зазначити, що в 1999 р. була прийнята Міжнародна конвенція про арешт суден, відповідно до якої судно може бути заарештоване або звільнене від арешту тільки за постановою суду держави-учасника, у якій накладається арешт. Судно може бути заарештоване для одержання забезпечення, незалежно від того, що відповідно до юрисдикційного (або арбітражного) застереження, передбаченого відповідним договором або іншим способом, морська вимога, за якою накладається арешт, повинна розглядатися в суді держави, іншої, ніж держава, у якій був накладений арешт, або в арбітражі чи відповідно до закону іншої держави.

Як правило, прибережні держави не втручаються в цивільно-правові спори між членами екіпажу іноземного торговельного судна.

Стосовно трудових правовідносин між членами екіпажу іноземного торговельного судна, то, в принципі, вони підпадають під юрисдикцію прибережної держави. Однак на практиці прибережні держави звичайно не втручаються в такі суперечки, крім випадків, коли спір стосується заробітної плати або виконання обов’язків на борті судна, якщо інше не встановлено відповідним договором.

Адміністративна юрисдикція. В основному норми адміністративного права встановлюють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави.

Згідно із цими нормами іноземні судна, як державні, так і приватні, зобов’язані підкорятися адміністративній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю відносно безпеки суден, охорони людського життя, допуску іноземців. Слід зазначити, що іноземні військові кораблі звільняються від митного огляду.

Прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації заходу іноземних військових кораблів у внутрішні морські води й порти. У законодавстві більшості держав встановлений дозвільний порядок заходу іноземних військових кораблів у внутрішні води й порти. Відповідно до цього порядку зацікавлена держава дипломатичними каналами не пізніше певного строку повинна направити запит державі, у чиї порти передбачається захід її кораблів, і одержати на цей відповідний дозвіл.

Зараз у зв’язку з інтенсивним розвитком міжнародного судноплавства намітилася тенденція щодо обмеження юрисдикції прибережної держави відносно іноземних суден, що перебувають у її внутрішніх водах. Була висунута пропозиція про необхідність укладення конвенції про внутрішні морські води, що містила б базисні правові положення, загальні для всіх держав, вироблені міжнародною практикою, а національне право конкретизувало б і деталізувало їх¹⁰