2. Джерела міжнародного морського права

2.1. Кодифікація міжнародного морського права

У зв’язку з бурхливим розвитком торговельного, рибальського й військового флоту держав, розширення сфер діяльності у Світовому океані стало зрозуміло, що звичаєвий характер норм міжнародного морського права перестав задовольняти зростаючі потреби морської діяльності. Виникла гостра необхідність розробки й прийняття міжнародних морських угод.

Перша спроба кодифікації норм міжнародного морського права, що не увінчалася успіхом, була почата в 1930 р. у рамках Гаазької конференції по кодифікації міжнародного права.

Організація Об’єднаних Націй із самого початку своєї діяльності приступила до кодифікації й прогресивного розвитку міжнародного морського права. Так, у період 1949-1956 рр. Комісія міжнародного права ООН провела велику роботу з кодифікації звичаєвих норм і розробки нових. Це надало можливість провести I Конференцію ООН з морського права в 1958 р., на якій було розглянуто й прийнято чотири конвенції: про відкрите море; територіальне море і прилеглу зону; континентальний шельф; рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря.

У результаті цієї великої роботи міжнародного співтовариства вдалося кодифікувати ряд загальновизнаних принципів і норм міжнародного морського права: принцип свободи відкритого моря, що включає свободу судноплавства, рибальства, прокладки морських кабелів і трубопроводів, польотів над відкритим морем; право мирного проходу через територіальне море; принцип реального зв'язку між судном і державою прапора; про режим континентального шельфу та ін.

Однак на I Конференції не вдалося вирішити питання про максимальну ширину територіального моря й рибальської зони. Для вирішення цих проблем була скликана II Конференція ООН з морського права в 1960 р. На жаль, II Конференція не дала бажаних результатів.

Тим часом питання, пов'язані з шириною територіального моря, рибальської зони, континентального шельфу, з економічними та іншими правами прибережних держав у їхній взаємодії з інтересами міжнародного співтовариства в цілому, ставали усе більш актуальними. Додатково до цих питань додалися проблеми, породжені науково-технічною революцією – забруднення морів і океанів, можливість використання потужних технічних засобів у справі розвідки й видобутку живих і неживих ресурсів Світового океану, розширення й ускладнення наукових досліджень морських просторів.

Вагомим політичним фактором міжнародних відносин стали держави, що розвиваються, які заявили про свої інтереси в освоєнні Світового океану.

Сукупність цих обставин викликала необхідність нової широкої дискусії з проблем розвитку міжнародного морського права, що почалася під егідою ООН в 1967 р.

У процесі цієї дискусії державам вдалося погодити свої позиції з питань безпеки мореплавання і охорони людського життя на морі, захисту і збереження морського середовища, режиму рибальства. У результаті з'явилися такі міжнародно-правові акти, як Конвенції з охорони людського життя на морі 1960 р. і 1974 р.; Конвенція про міжнародні правила запобігання зіткнення суден у морі 1972 р.; Конвенція з пошуку й рятування на морі 1979 р.; Конвенція про втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою 1969 р.; Конвенція про запобігання забруднення моря скиданнями відходів і інших матеріалів 1972 р.; Конвенція про запобігання забруднення із суден 1973 р.; Конвенція про запобігання забруднення моря з наземних джерел 1974 р.; Конвенція про збереження атлантичних тунців 1966 р.; Конвенція про порядок ведення промислових операцій у Північній Атлантиці 1967 р.; Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 р., Міжнародна конвенція про контроль суднових баластних вод й осадів та управління ними 2004 р., Найробійська міжнародна конвенція про видалення затонулих суден 2007 р. та ін.

Проблеми, пов’язані зі створенням і вдосконалюванням норм міжнародного морського права в конкретних сферах, вказували на необхідність розробки і прийняття всеосяжної конвенції з морського права – хартії сучасного міжнародного морського права. Серед інших першочергову важливість набули проблеми режиму континентального шельфу й рибальської зони, району морського дна за межами національної юрисдикції та охорони морського середовища від забруднення. Для вирішення цих складних завдань відповідно до резолюцій Генеральної Асамблеї ООН 2750 С (XXV) від 17 грудня 1970 р. і 3067 (XXVIII) від 16 листопада 1973 р. була скликана III Конференція ООН з морського права, що працювала з 1973 по 1982 рр.

Багатоплановий, глобальний характер Конференції та її нормотворчі завдання обумовили специфіку процедурних і організаційних форм цього форуму. Важливою складовою частиною Правил процедури Конференції була «джентльменська угода» про консенсус як головний засіб прийняття рішень. Іншим важливим елементом організації роботи Конференції був принцип «пакетного» підходу, тобто розгляду всіх питань у сукупності, виходячи з визнання тісного взаємозв’язку всіх проблем Світового океану. Конвенція не допускає яких-небудь застережень і виключень.

Усього було проведено 11 сесій, причому, починаючи з 7-ї сесії, кожна з них мала додаткові («відновлені») частини сесії. У них брали участь делегації 164 держав. Запрошені також були 12 спеціалізованих установ ООН, 19 міжурядових організацій і ряд неурядових організацій.

На Конференції виявили себе такі полюси сили, за якими стояли певні політичні й економічні інтереси, як «Група 77» (держави, що розвиваються, яких було насправді близько 120); група західних капіталістичних держав; група соціалістичних держав; група архіпелажних держав; група держав, що не мають виходу до моря й інших, що перебувають у несприятливих географічних умовах; група проточних держав та ін. Незважаючи на таку розмаїтість інтересів держав, що брали участь у конференції, зрештою вдалося винести на єдине за всі роки голосування погоджений текст Конвенції ООН з морського права. 30 квітня 1982 р. Конвенція була прийнята: «за» проголосувало 130 делегацій, «проти» – 4 і 17 утрималося. Разом з Конвенцією були прийняті 4 резолюції, що склали Додаток I до неї.

Заключний акт III Конференції ООН з морського права було прийнято у Монтего-Бей (Ямайка) 10 грудня 1982 р. У цей же день Конвенція ООН з морського права 1982 р. (далі – Конвенція 1982 р.) була відкрита для підписання.