120. Відповідальність за договорами перевезення. Особливості відповідальності перевізника за договором перевезення.

У разі порушення зобов`язань, що випливають з договору перевезення вантажу, перевізник несе відповідальність, встановлену за домовленістю між сторонами, якщо інше не передбачено законом.

ЦК визначає лише загальні умови відповідальності перевізника за порушення зобов`язань, що випливають з договору перевезення вантажу. Детальніше питання відповідальності регулюється транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність перевізника настає у разі: 1) ненадання транспортного засобу; 2) втрати, нестачі, пошкодження, псування вантажу; 3) прострочення доставки вантажу; 4) подачі під навантаження непридатного транспортного засобу; 5) тощо.

Перевізник також несе майнову відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, пов'язаною з підвищеною небезпекою для оточуючих.

Загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. 924 ЦК містить правило, що перевізник відповідає за збереження вантажу після прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або його пошкодження сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, а саме сталися не з його вини (презумпція вини перевізника). На відміну від ЦК України, транспортні кодекси (статути), наприклад КТМ України, СЗ України допускають поряд із презумпцією вини перевізника, також, презумпцію відсутності вини перевізника.

Суть презумпції відсутності вини перевізника полягає в тому, що перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини перевізника. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди. Транспортні засоби є джерелом підвищеної відповідальності.

120.2.

Майнова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, пов'язаною з підвищеною небезпекою для оточуючих, передбачена гл. 82 ЦК про зобов'язання із відшкодування шкоди.

Хоча перевізник і пасажир знаходяться в договірних відносинах, шкода життю чи здоров'ю пасажира, завдана під час перевезення, підлягає відшкодуванню відповідно до правил, встановлених для недоговірної шкоди. Така шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі і незалежно від вини перевізника.

Перевізник може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе, що шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

121. Поняття, загальна характеристика, форма договору страхування.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.