71. Застосування Правил інкотермс.

Відповідно до ст.265 ГК умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс”. Інкотермс забезпечує єдиний набір міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Це міжнародні торговельні терміни, які включаються у договори купівлі-продажу товарів в межах внутрішніх ринків.

Згідно Указу ПУ "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" ("при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності У. всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 році (Правила ІНКОТЕРМС), сьогодні керуються Інкотермс-2000.

Сфера дії Інкотермс поширюються виключно на відносини між продавцями та покупцями, визначають їх права та обов’язки в рамках договору купівлі-продажу, в деяких, чітко визначених аспектах (обов'язок продавця надати товар у розпорядження покупця або передати його для перевезення чи то доставити його до пункту призначення, розподіл ризику між сторонами в різних випадках тощо). В більшості випадків Інкотермс не визначає наслідки порушення договору та звільненням від відповідальності внаслідок різноманітних перешкод. Ці питання повинні вирішуватися іншими умовами договору купівлі-продажу та застосовним законодавством.

71.1.

Інкотермс зосереджують увагу на зобов'язаннях продавця щодо поставки. В Інкотермс для полегшення розуміння терміни згруповані в 4 категорії , коли - продавець тільки забезпечує покупцю доступ до товару на власних площах продавця; - продавець зобов'язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем; -продавець повинен укласти договір на перевезення, не приймаючина себе ризик втрати чи пошкодження товару або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження та відправлення товару; -продавець має нести всі витрати та ризики, необхідні для доставки товару до місця призначення.

Інкотермс передбачає, що ризик втрати чи пошкодження товару, а також обов'язок несення витрат, пов'язаних з товаром, переходить від продавця до покупця в момент виконання продавцем своїх зобов'язань щодо поставки товару.

Договірні сторони, що бажають мати можливість звернутися до Арбітражного суду при МТП у випадку виникнення розбіжностей між собою, повинні спеціально і чітко домовитися про арбітраж Міжнародної торгової палати у своєму контракті або, за відсутності єдиного договірного документа, шляхом обміну повідомленнями, що складатиме угоду між ними. Факт включення одного або декількох термінів Інкотермс у договір чи пов'язане з цим листування сам по собі НЕ утворює домовленості про можливість звернутися до арбітражу МТП. .

72. Поняття, сторони та загальна характеристика договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Правове регулювання відносин постачання електроенергії, теплоенергії, газу та інших ресурсів.

За даним договором одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів і дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Ознаки, що відмежовують його від інших видів договорів купівлі-продажу, зокрема від договору поставки, з яким він має найбільше спільних рис. Однією з таких ознак є спосіб виконання договору – передавання енергії енергопостачальною організацією покупцеві здійснюється через приєднану мережу, оскільки електроенергію неможливо передати в інший спосіб. Звідси випливає, що електроенергія може бути предметом лише договору енергопостачання. Другою характерною ознакою даного договору, що не властива іншим різновидам купівлі-продажу, є встановлення певних обов'язків споживача (абонента) не лише під час передавання енергії, а й у ході її споживання, зокрема дотримання режиму споживання електроенергії, забезпечення безпеки енергетичних мереж і справності приладів та устаткування для споживання енергії, якими він користується. За договором енергопостачання передбачено обов'язок споживача оплатити вже прийняту енергію, але не передбачено, на відміну від усіх інших договорів купівлі-продажу, обов'язку прийняти товар – це дозволяє зробити висновок, що споживач не зобов'язаний отримувати певну кількість енергії. Також для цього договору не характерні такі атрибути багатьох різновидів договорів купівлі-продажу, як гарантійний строк і строк придатності товару, його комплектність, тара й упаковка тощо.

72.2

Усі зазначені ознаки договору енергопостачання обумовлені, перш за все, особливостями енергії як товару – адже електроенергію неможливо накопичувати у значній кількості та зберігати; процес її виробництва, як правило, безперервний і нерозривно пов'язаний як з її транспортуванням, так і з її споживанням; енергія при передаванні споживається цілком і не може бути повернена; для прийому енергії у споживача мають бути технічні пристрої для підключення до енергомереж енергопостачальної організації. Покупцем за договором енергопостачання може виступати як фізична, так і юридична особа. При цьому громадяни, як правило, укладають договір енергопостачання з метою одержання енергії для побутового щоденного споживання. Юридичні особи також можуть отримувати енергію для забезпечення власних потреб, але можливе її придбання і для подальшого перепродажу. В останньому випадку відносини за договором енергопостачання регулюються положеннями статей 275–277 ГК, відповідно до яких у договорі має бути визначено загальну кількість енергії, що відпускається, строки її постачання (правові норми ЦКУ не містять вимог щодо обов'язкового визначення в договорі зазначених умов). Оплата енергії, що відпускається за господарськими договорами енергопостачання, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати, тоді як загальні положення ЦКпередбачають оплату за вже фактично відпущену енергію. Такі розбіжності пояснюються тим, що покупцями за цивільними договорами енергопостачання є зазвичай безпосередньо споживачі енергії, які купують її для особистого споживання, а за господарськими – організації, що використовують енергію в підприємницькій діяльності.